07 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/12527/23 пров. № СК-А/857/8254/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Гудима Н.С. в м. Рівне) у справі № 460/12527/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернулася до суду із уточненим адміністративним позовом до відповідача в якому просила:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.02.2023 №8321700240522, №8351700240522, №8311700240522, №8341700240522.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності позивача в грудні 2022 року податковим органом проводилася документальна позапланова невиїзна перевірка такого платника податків, за результатами якої винесено ряд податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань позивача та нарахування їй штрафних санкцій. Стверджує, що зазначені в акті перевірки порушення не відповідають дійсності та порушують її права та інтереси як фізичної особи-підприємця, яка здійснювала господарську діяльність в межах чинного законодавства. Вважає, що висновки податкового органу про допущені нею порушення не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованим, протиправним і підлягають скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 02.02.2023 №8321700240522, №8351700240522, №8311700240522, №8341700240522.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не доведено реалізацію позивачем кінцевому споживачу торфу і торф'яного субстрату поза магазинами (коди КВЕД 47.99), що свідчить про правомірність перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та безпідставність донарахування їй грошових зобов'язань і застосування до неї штрафних санкцій з єдиного податку, податку на доходи фізичних осіб, військового збору оскаржуваними податковими повідомлення-рішеннями.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач скористалася своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, та видно з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що ОСОБА_1 з 26.06.2017 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 01.07.2017 як платник єдиного податку 2 групи. Видами економічної діяльності були: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (Основний); 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.76 Роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
З 13.12.2019 позивачем припинено підприємницьку діяльність, про що внесені відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З 22.12.2022 по 28.12.2022 посадовими особами ГУ ДПС у Рівненській області, на підставі наказу від 21.12.2022 №2808-п, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 13.12.2019, за результатами якої складено акт від 04.01.2023 №38Ж5/17-00-24-05-17/2352819264, яким зафіксовано наступні порушення, а саме: пп.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.177.11 ст.177 ПК України, а саме: не подана до контролюючого органу податкова декларація про майновий стан і доходи за 2019 рік (ліквідаційна); п.44.1 ст.44 ПК України, абз.6 п.6 ст.128 Господарського кодексу України, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: відсутність ведення обліку доходів і витрат; п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2, п. 177.4 ст. 177, пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України, а саме: занижено суми податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на 177454,08 грн за 2019 рік; пп.1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: занижено суму військового збору на 14787,84 грн; ч.2 пп.293.4 ст.293 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму єдиного податку за 2018 рік на 138813,75 грн.
Позивач 27.01.2023 не погоджуючись з висновками, які містяться в акті перевірки, подала заперечення на акт перевірки.
Листом від 31.01.2023 №630/Ж12/17-00-24-05-24 такі заперечення залишені без розгляду у зв'язку із закінченням строків їх подання.
02.02.2023 ГУ ДПС у Рівненській області на підставі висновків акта перевірки від 04.01.2023 прийнято податкові повідомлення: №8321700240522, згідно з яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 18484,80 грн (з них: 14787,84грн - основний платіж та 3696,96 грн - штрафні (фінансові) санкції); №8351700240522, згідно з яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 340,00 грн; №8311700240522, згідно з яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 221817,60 грн (в т.ч. 177454,08 грн - основний платіж та 44363,52 грн штрафні (фінансові) санкції); №8341700240522, згідно з яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «єдиний податок з фізичних осіб» на суму 173517,19 грн (в т.ч. 138813,75 грн - основний платіж та 34703,44 грн - штрафні (фінансові) санкції).
Позивач оскаржила зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак рішенням від 10.04.2023 8707/6/99-00-06-01-04-06 такі податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу - без задоволення.
Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів та витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Відповідно до пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
Згідно п. 296.2 ст. 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
Відтак, на платника єдиного податку другої групи покладається обов'язок підтвердити правомірність формування суми отриманих доходів відповідними первинними документами, а отже, як наслідок необхідність зберігання та надання контролюючому органу первинних документів.
Наведений обов'язок зберігання та надання первинних документів випливає з пп.293.4.2-293.4.4 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України, згідно якої, ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків:
-до доходу отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;
- до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів).
Згідно ч.7-9 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України - платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:
-у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;
-у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.
Таким чином, платник єдиного податку другої групи зобов'язаний підтвердити суму задекларованого доходу та джерело його походження первинними документами, з метою застосування спрощеної системи оподаткування та ставок єдиного податку до отриманого доходу.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Разом з цим, про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 ознайомлено повідомленням №1089/Ж4/17-00-24-05-16 від 21.12.2022 року та вручено копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №2808-п від 21.12.2022 року.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 28.12.2023 року (вх. №27739/6/17-00 від 28.12.2022 року) подано заяву про продовження строку перевірки, до якої не долучено жодних документів.
Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Згідно абз. 4 п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України у разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три робочі дні до дня її завершення або якщо надіслані у порядку, передбаченому абзацом першим пункту 44.7 статті 44 розділу І цього Кодексу, документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три робочі дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки може бути додатково продовжено до строків, встановлених цим пунктом, на строк три робочі дні.
Враховуючи наведене вище, у Головного управління ДПС у Рівненській області були відсутні законодавчі підстави для продовження перевірки за заявою позивача.
При цьому всупереч безпідставним доводам позивача, на арк. 11 позовної заяви, відповідачем скеровано лист №13083/6/17-00-24-05-07 від 29.12.2022 року для ОСОБА_2 , в якому зазначено про відсутність законодавчих підстав для продовження строку перевірки.
Згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.
У постанові від 22.11.2022 року у справі №600/2482/21-а Верховний Суд вказував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на передбачену ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі, якщо рішення контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу' контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини.
Аналогічна правова позиція правова позиція відображена Верховним Судом від 24.04.2023 року у справі №802/83/18-а.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Стосовно протиправності висновку суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування і, як наслідок, відсутність обов'язку перейти на загальну систему оподаткування, апеляційний суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 оподаткування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності за період з 01.01.2018 по 13.12.2019 проводила на спрощеній системі оподаткування, єдиний податок II групи, відповідно до розділу XIV Податкового кодексу України.
ФОП ОСОБА_1 подано до контролюючого органу заяву про застосування спрощеної системи оподаткування від 29.06.2017 року та самостійно обрано наступні види діяльності: неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90 - основний); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19); консультування з питань комерційної діяльності й керування (КВЕД 70.22); діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (КВЕД 46.19); роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.76).
Перевіркою встановлено, що відповідно до наданих документів, задекларований дохід за 2018 рік в сумі 984 993,00 грн. та за 2019 рік в сумі - 985 856,00 грн., ФОП ОСОБА_1 отримала від реалізації торф'яного субстрату, тобто суб'єктом господарювання здійснювалася торгівельна діяльність.
Наказом Державного комітету статистики України №396 від 23.12.2011 року затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.
Згідно п. 19 Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, шо затверджені наказом Державного комітету статистики України №396 від 23.12.2011 року, структура коду КВЕД має такі рівні: секція (літери латинської абетки від А до U), розділ, група, клас.
Відповідно до п. 96 Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, що затверджені наказом Державного комітету статистики України №396 від 23.12.2011 року у розділі 47 «Роздрібна торгівля, крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами» спочатку слід визначити, чи відноситься діяльність одиниці до сукупності груп 47.1-47.7 «Роздрібна торгівля у магазинах» або до сукупності груп 47.8-47.9 «Роздрібна торгівля поза магазинами». Таким чином, спочатку необхідно прийняти рішення, до якої з цих двох сукупностей груп слід віднести одиницю на основі показника доданої вартості. Якщо вибір припаде на сукупність груп 47.1-47.7 «Роздрібна торгівля у магазинах», другий крок полягає у виборі між позиціями «Неспеціалізована» і «Спеціалізована» (див. нижче). Нарешті, потрібно вибрати групу і клас, постійно застосовуючи метод «top-down».
Згідно п. 97 Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, що затверджені наказом Державного комітету статистики України №396 від 23.12.2011 року нижче на схемі зображено дерево рішень, призначене для використання при віднесенні одиниці до певного класу розділу 47 «Роздрібна торгівля, крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами»
Відтак, під спеціалізованим магазином у КВЕД розуміють магазин роздрібної торгівлі, який спеціалізується на продажу певної групи товарів.
В ході перевірки встановлено надходження грошових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , за торф'яний субстрат в тому числі від фізичних осіб-громадян.
Оптова торгівля - діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання.
Роздрібна торгівля - сфера підприємницької діяльності з продажу товарів або послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.
Для перевірки ОСОБА_1 надала письмову інформацію від 17.11.2022 року (міститься в матеріалах справи), про те, що за період підприємницької діяльності вона не володіла офісними, торгівельними, складськими приміщеннями, не мала власних (орендованих) транспортних засобів, не використовувала працю найманих осіб.
ОСОБА_3 надано документи до перевірки відповідно до опису документів від 23.11.2022 року (міститься в матеріалах справи).
Документів, що підтверджують використання ФОП ОСОБА_1 орендованих чи власних нежитлових приміщень, в тому числі магазину у господарській діяльності, ОСОБА_1 для перевірки не надано. Більше того, вказаних документів не надано і до суду.
Згідно ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон України від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон 1592-IV).
Пунктом 1 статті 26 Закону 1592-IV визначено, що записи до Державного до реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Частиною 1 ст. 13 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно. Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр Іпотек.
Отже, реєстр прав власності на нерухоме майно є складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у ОСОБА_1 відсутні у власності об'єкти нежитлової нерухомості та земельні ділянки.
Враховуючи відсутність використання ФОП ОСОБА_1 магазину у господарській діяльності та реалізацію товару (торф'яний субстрат) кінцевим споживачам, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 фактично здійснювала роздрібну торгівлю поза магазинами, що відповідно до Класифікації видів економічної діяльності, відноситься до групи 47.9.
В ході проведення перевірки встановлено здійснення ФОП ОСОБА_1 господарських операцій та отримання доходу за видом діяльності, не зазначеному у реєстрі платників єдиного податку, а саме роздрібна торгівля поза магазинами. Згідно класифікації видів економічної діяльності роздрібна торгівля без використання магазину відноситися до КВЕД як 47.99 - Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Проте, жодних дій щодо внесення вказаних КВЕД в реєстрі платника єдиного податку на момент здійснення операції з продажу товару ФОП ОСОБА_1 не здійснювала.
Відтак, в ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснювала господарські операції за видами діяльності не зазначених у реєстрі платників єдиного податку.
Сума задекларованого доходу ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 року по 13.12.2019 року становить 1 970849,00 грн., в т.ч. за 2018 року - 984 993,00 грн., за 2019 року - 985 856,00 гри.
Суму отриманого доходу від здійснення діяльності при перевірці визначено на підставі даних обліку доходів, задекларованих показників про суми отриманої виручки згідно декларацій платника єдиного податку та звірено з відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів.
Отримані суми доходу внесені ФОП ОСОБА_1 до Книги обліку доходів зареєстрованої в контролюючому органі (№Я-170517172889/1 від 29.06.2017 року).
Відповідно до 293.4.2 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, віднесеного до першої або другої груші.
Враховуючи наведене, в порушення вимог пп. 293.4.2 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_1 не відображено в рядку 04 декларації платника єдиного податку за 2018 рік доходи від здійснення таких операцій в сумі 984 993,00 грн. та не оподатковано за ставкою 15% (р. 09 декларації).
Фактично сплачена ФОП ОСОБА_1 сума єдиного податку за 2018 рік становить 8935,20 грн.
Таким чином, проведеною перевіркою встановлено порушення пп. 293.4.2 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України, а саме, заниження суми єдиного податку на 138 813,75 грн. ((984993,00 *15%) - 8935,20 грн.).
Згідно ч. 7 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України - платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.
Враховуючи викладене, починаючи з січня 2019 року ФОП ОСОБА_1 зобов'язана була перейти на загальну систему оподаткування, особливості оподаткування доходів від обрання якої встановлено статтею 177 Податкового кодексу України.
Фактично позивач в порушення вимог пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України перебувала на спрощеній системі оподаткування.
Згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 та п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Фізичні особи - підприємці. зобов'язані вести облік доходів та витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, в тому числі через електронний кабінет (п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, перевіркою встановлено відсутність ведення обліку доходів та витрат.
Згідно пп. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пп. 177.4.5. п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації: витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
При розрахунку чистого доходу фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування враховує лише витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року та їх фактичній оплаті.
Такі витрати мають бути віднесені до складу валових витрат при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли платником податку отримано дохід.
Разом з цим, ні до перевірки, ні до суду ОСОБА_1 не надано первинних документів які підтверджують понесені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом.
Отриманий дохід (обсяг виручки) ФОП ОСОБА_1 за період проведення перевірки визначався на підставі первинних документів зазначених в п.1.12 акта перевірки від 04.01.2023 року №38/Ж5/17-00-24-05-17/23528192б4, а саме: відомостей про поступлення коштів на розрахункові рахунки; книги обліку доходів та відомостей про суми виплачених доходів Центральної бази даних ДРФО даних ІС «Податковий БЛОК»
Як вбачається з даних податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи- підприємця ФОП ОСОБА_1 , поданих до контролюючого органу, обсяг доходу за 2019 рік - 985 856,00 грн. Достовірність даних декларації підтверджується власноручним підписом фізичної особи - платника податку ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки встановлено порушення вимог п. 167.1 ст.167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, а саме: заниження суми податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на 177 454,08 грн. за 2019 рік (985856,00*18%).
Згідно п. 177.11. ст. 177 Податкового кодексу України, фізичні особи- підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.
Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Проведеною перевіркою встановлено порушення пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 177.11 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: податкова декларація про майновий стан і доходи за 2019 рік (ліквідаційна) до контролюючого органу не подана.
З 01.01.2015 набрали чинності зміни внесені Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до Податкового кодексу України в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 цього Кодексу (пп. 1.1 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України), тобто:
фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
податковий агент.
Ставка збору складає 1,5 відсотки об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16-1підрозділу 10 Кодексу (пп. 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України).
Об'єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.
За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку, що проведеною перевіркою встановлено порушення пп. 1.1. 1.2. 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, а саме: заниження суми військового збору на 14 787,84 грн. за 2019 рік (985 856,00 грн. *1,5%).
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у справі № 460/12527/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар