05 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 577/1494/21-к
провадження № 51-3558км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020200000000329, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився і зареєстрований у АДРЕСА_1 ), проживає в АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Короткий зміст історії справи
За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Стягнуто процесуальні витрати, а також вирішено долю речових доказів.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 06 травня 2024 року вирок міськрайонного суду залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за вказаних обставин.
Так, він для реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на вчинення кримінальних правопорушень, придбав шматок металевої труби, газовий балончик сльозогінної дії та ніж, маючи намір використовувати їх під час вчинення протиправних діянь для спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, і почав зберігати їх за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 . Усвідомлюючи неможливість реалізувати задумане самостійно через свій вік (58 років), ОСОБА_6 підшукав і залучив до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 та запропонував йому заробити грошові кошти шляхом вчинення розбійного нападу на мешканку м. Конотопу й інших злочинів, на що останній погодився, а після цього ОСОБА_8 звернувся до працівників правоохоронного органу та повідомив про зазначені обставини. У листопаді та грудні 2020 року ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8 під час зустрічей відпрацьовували план вчинення кримінального правопорушення. За попередньою домовленістю 07 грудня 2020 року близько 11:20 ОСОБА_8 прибув за місцем мешкання ОСОБА_6 , який у свою чергу дістав шматок металевої труби та газовий балончик і дав їх ОСОБА_8 для вчинення нападу на ОСОБА_9 , а саме він повинен був розпилити в обличчя потерпілій балончиком, а потім вдарити її по голові трубою так, щоб вона втратила свідомість та заволодіти її грошовими коштами. Крім того, ОСОБА_6 дав ОСОБА_8 ніж для самозахисту в разі спроби його затримати. Близько 12 години цього ж дня ОСОБА_6 повів ОСОБА_8 , який мав при собі надані йому засоби вчинення кримінального правопорушення, до місця вчинення правопорушення за адресою:, АДРЕСА_3 . Близько 13:20 ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_8 зі свого телефону та повідомив, що ОСОБА_9 підходить до свого під'їзду, після чого ОСОБА_8 зайшов до під'їзду і став чекати на потерпілу для вчинення на неї розбійного нападу. ОСОБА_6 у цей час слідкував за обстановкою біля під'їзду із зупинки громадського транспорту на іншій стороні дороги. У під'їзді ОСОБА_8 під контролем працівників правоохоронного органу отримав грошові кошти купюрами номіналом по 500 грн із серійним номером ЛБ2072002 в загальній сумі 100 000 грн, після чого вийшов з під'їзду та направився за маршрутом, раніше вказаним йому ОСОБА_6 . Прийшовши до помешкання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 передав йому грошові кошти в сумі 100 000 грн.
Після отримання ОСОБА_6 цих грошових коштів працівники поліції проведели обшук за місцем його мешкання, де вилучили грошові кошти та знаряддя вчинення злочину.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
Зі змісту касаційної скарги випливає, що засуджений не погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та, вважає неправильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України і стверджує, що його дії потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки він є єдиним обвинуваченим у даному кримінальному провадженні. Також просить застосувати до нього положення ст. 69 КК України, посилаючись на те, що суди належним чином не враховали, що він під час досудового розслідування співпрацював зі слідством, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав свою вину та щиро розкаявся. Крім того, на його думку, поза належної уваги судів залишилися його вік, стан здоров'я і відсутність судимостей.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Мотиви Суду
Щодо тверджень засудженого ОСОБА_6 про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України.
З вироку міськрайонного суду, вбачається, що дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України як розбійний напад, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Суд касаційної інстанції зазначає, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього кримінального правопорушення декількома (двома і більше) суб'єктами кримінального правопорушення, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Домовитись про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об'єктивної сторони. Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість має стосуватися спільності вчинення кримінального правопорушення (узгодження об'єкта кримінального правопорушення, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення кримінального правопорушення такою групою діють як співвиконавці.
Як видно з матеріалів кримінального провадження та встановлених фактичних обставин, розбійний напад ОСОБА_6 вчинив за попередньою змовою з ОСОБА_8 .
Під час судового провадження у суді першої інстанції сам засуджений указував, що дійсно у нього виник задум на вчинення розбійного нападу. Проте, усвідомлюючи неможливість реалізувати задумане самостійно через свій вік (58 років), вирішив підшукати і залучити до вчинення злочину співучасника молодшого віку. 13 листопада 2020 року у денний час поблизу продуктового ринку в м. Конотоп через спільних знайомих познайомився з раніше невідомим йому ОСОБА_8 і запропонував йому заробити грошові кошти шляхом вчинення розбійного нападу на мешканку цього міста та інших злочинів, а також надав для зв'язку свій номер телефону. На вказану пропозицію ОСОБА_8 погодився. 23 листопада 2020 року він запросив ОСОБА_8 приїхати до м. Конотопу і зустрітися з ним. Під час зустрічі, розраховуючи на дійсність намірів ОСОБА_8 взяти участь у вчиненні розбійного нападу, він провів його містом і показав місце вчинення майбутнього злочину, а саме: будинок АДРЕСА_3 , потерпілу ОСОБА_9 , яка працює адміністратором ТОВ «МК М'ясний», шляхи підходу і відходу до місця злочину, місце свого мешкання, де після закінчення злочину вони будуть ділити грошові кошти, крім того, зазначив, що дасть заготовлену ним металеву трубу, якою необхідно буде завдати удар потерпілій по голові, після чого забрати в неї грошові кошти. У день вчинення злочину він дав ОСОБА_8 шматок металевої труби та газовий балончик, а також ніж для самозахисту на випадок спроби його затримання. Надалі, діючи за узгодженим між ними планом, ОСОБА_8 став чекати у під'їзді на ОСОБА_9 . У цей час він у телефонному режимі контролював вчинення злочину ОСОБА_8 та надавав йому вказівки щодо залишення місця вчинення злочину. ОСОБА_8 з місця вчинення злочину попрямував до його будинку та зустрів його на шляху свого руху, а потім разом вони пройшли до його квартири, де ОСОБА_8 передав йому грошові кошти в сумі 100 000 грн. Після отримання грошей від ОСОБА_8 , працівники поліції проведели обшук за його місцем проживання, де вилучили грошові кошти і знаряддя вчинення, а його затримали.
У свою чергу свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що в листопаді 2020 року приїхав у м. Конотоп у власних справах. Зустрів знайомого, з яким перебував у СІЗО. Потім зустріли ОСОБА_6 , який у ході спілкування запропонував йому здійснити напад на жінку. Він погодився на пропозицію ОСОБА_6 , а потім звернувся до служби безпеки, бо розумів суспільну небезпеку, а поліції не довіряв. З ним зв'язалися, і він почав допомагати. Через тиждень була зустріч, під час якою на ньому було спорядження і він ходив із ОСОБА_6 , що показував жінку і де вона мешкає (маршрут). З ОСОБА_6 вони зустрілися більше п'яти разів, той казав, що можна вчинити напад не тільки на цю потерпілу. У грудні ОСОБА_6 повідомив і сказав приїхати. Коли він приїхав, той дав ніж, трубу в пакеті і балончик з газом, сказав вдарити трубою потерпілу по голові і, якщо буде вставати, застосувати газ із балончика, забрати сумку. Також вказав, яким шляхом йти до нього додому. Зі слів ОСОБА_6 , потерпіла збирає грошові кошти і може мати їх багато, навіть близько 500 000 грн і більше. Гроші він отримав від працівників СБУ. Коли він прийшов додому до ОСОБА_6 , він відав йому усі гроші і відкрив двері працівникам СБУ. ОСОБА_6 йому говорив, що віддасть 50 % від суми. Маршрут відстежував ОСОБА_6 , усі його дії свідок вчиняв під контролем СБУ.
Щодо доводів засудженого про те, що оскільки ОСОБА_8 є особою, яка співпрацювала з працівниками правоохоронних органів, то в його діях відсутня така кваліфікуюча ознака, як вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб, колегія зазначає таке.
З матеріалів кримінального провадження випливає, що 12 листопада 2022 року ОСОБА_8 звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що ОСОБА_6 готується до вчинення розбійного нападу, для чого підшукує виконавців та роздобув зброю (т. 1, а.п. 143).Правоохоронні органи зобов'язані були перевірити факти, викладені ОСОБА_8 , оскільки були достатні підстави вважати, що готується вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому після повідомлення ОСОБА_8 про готування до злочину правоохоронними органами були проведені НСРД стосовно ОСОБА_6 . При цьому ОСОБА_8 діяв на виконання постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту.
Так, контроль за вчиненням злочину є однією з негласних слідчих (розшукових) дій, яка передбачена ст. 271 КПК України. Зміст контролю за вчиненням злочину полягає у перевірці виключно за рішенням прокурора наявності достатніх підстав вважати, що вчиняється або вчинено тяжкий або особливо тяжкий злочин, та може здійснюватися у таких формах: контрольована поставка; контрольована та оперативна закупки; спеціальний слідчий експеримент; імітування обстановки злочину.
Водночас спеціальний слідчий експеримент є формою контролю за вчиненням злочину, що полягає в одержанні слідчим або працівником оперативного підрозділу інформації шляхом штучного створення відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, для перевірки спрямованості намірів особи, в діях якої наявні ознаки вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, спостереження за їх поведінкою. Спеціальний слідчий експеримент застосовується для перевірки достовірності фактів, що можуть свідчити про ведення злочинної діяльності і причетності до неї конкретних осіб.
Отже, ОСОБА_8 діяв під контролем правоохоронних органів з метою перевірки достовірності фактів злочинної діяльності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_8 хоча і діяв під контролем працівників правоохоронних органів, проте це не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України.
При цьому, колегія суддів виходить із спрямованості умислу ОСОБА_6 на вчинення вказаного правопорушення спільним діями з ОСОБА_8 і за попередньою змовою з ним, і того, що останній вчинив усі дії з усвідомленням, що їхні дії об'єднані умисною спільною участю у вчиненні розбійного нападу. Зокрема, ОСОБА_6 вчиняв всі дії як організатор злочину (підшукав об'єкт, знаряддя злочину, розробив план нападу тощо), а ОСОБА_8 виступав виконавцем злочину, виконував при цьому вказівки ОСОБА_6 і вчинив напад (імітацію) на потерпілу, заволодів коштами та на виконання домовленості передав їх ОСОБА_6 . Крім того, як було вказано вище, сам засуджений, даючи показання, підтвердив, що злочин вчинив спільно з ОСОБА_8 .
Також потрібно зазначити, що як випливає з аналізу законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності, у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб (дві й більше), які відповідають вимогам, що пред'являються до суб'єкта злочину. Тобто кожний зі них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Інших обмежень, які б не давали утворити співучасті у злочині за суб'єктним складом, кримінальний процесуальний закон не містить.
Тому, враховуючи наведене, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною.
Доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами через незастосування положення ст. 69 КК України під час призначення йому покарання не заслуговують на увагу, виходячи із зазначеного нижче.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 66 КК України встановлено обставини, які пом'якшують покарання, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті, водночас визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.
Водночас кримінальний закон передбачає у виняткових випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.
При цьому суд повинен установити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків, спричинених кримінальним правопорушенням, і вжитих заходів для їх усунення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України під час призначення покарання, зобов'язаний не тільки перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, міськрайонний суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_6 , дотримався наведених вимог матеріального права.
Обираючи винуватому покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення, дані про особу засудженого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно з довідкою про судимість раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Обставинами, що пом'якшують покарання, визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, міськрайонний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретних обставин кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов правильного висновку, що встановлені судом пом'якшуючі обставини в сукупності та дані про особу засудженого не знижують ступеня суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, та призначив покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 187 КК України у мінімальних межах санкції вказаної статті.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги засудженого, надала відповіді на всі доводи апеляційної скарги, погодилася з призначеним судом першої інстанції покаранням та також не встановила підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Крім того, як слушно зазначив апеляційний суд на твердження засудженого як на підставу для застосування до нього ст. 69 КК України - погіршення стану здоров'я, що ОСОБА_6 в умовах установи, в якій він відбуває покарання, може бути надана медична допомога. До того ж будь-яких повідомлень (рекомендацій) про неможливість утримання його в умовах установи виконання покарань через погіршення стану здоров'я від закладів охорони здоров'я чи медичної частини СІЗО до суду не надходило. Не надано такої інформації і до суду касаційної інстанції.
Також, наявна в матеріалах провадження виписка з медичної карти ОСОБА_6 , свідчить, що загальний стан здоров'я обвинуваченого є задовільним, він може утримуватися в СІЗО.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з указаними рішеннями судів щодо відсутності підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України, тому касаційні доводи засудженого в цій частині є також безпідставними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною.
Судові рішення в частині призначеного засудженому покарання без застосування положень ст. 69 КК України належним чином мотивовані й відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Призначене засудженому ОСОБА_6 покарання узгоджується з положеннями
статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Судами першої та апеляційної інстанцій неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3