02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 761/20101/22
провадження № 61-10390ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Раєцьким Андрієм Олександровичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК»
про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за порушення трудового законодавства,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» (далі - ТОВ «ДТЕК») про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди за порушення трудового законодавства.
Позов обґрунтувала тим, що з 2019 року вона працює у ТОВ «ДТЕК» на посаді менеджера дирекції з інновацій.
04 квітня 2022 року на її корпоративну пошту надійшов електронний лист
від дирекції з персоналу, соціального розвитку та екології, яким її повідомлено
про те, що ТОВ «ДТЕК» призупинило з нею дію трудового договору на підставі наказу № 38-к.
05 квітня 2022 року на мобільний телефон вона отримала повідомлення
про призупинення дії трудового договору на період воєнного стану.
16 червня 2022 року вона зверталась до відповідача з вимогою про припинення порушення трудових прав та просила поновити дію трудового договору, здійснити виплати всіх сум, які підлягали нарахуванню з 05 квітня 2022 року з урахуванням компенсації за затримку у їх виплаті та відшкодувати моральну шкоду.
30 червня 2022 року вона отримала відповідь на вказану вимогу, якою
їй відмовлено у поновленні трудового договору.
Позивачка вважала припинення трудового договору, укладеного між нею та ТОВ «ДТЕК», безпідставним, а наказ відповідача від 04 квітня 2022 року № 38-к
«Про призупинення дії трудового договору» незаконним.
Зазначала, що спірний наказ не відповідає вимогам статті 13 Закону України
«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказана спеціальна норма передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання
та виконання роботи. Однак вона мала і має можливість здійснювати обов'язки, передбачені трудовим договором, про що повідомляла роботодавця.
Вказувала, що ТОВ «ДТЕК» продовжує роботу як над проектами, розробленими раніше, так і над новими проектами, працівники мають можливість працювати
в офісі товариства в Unit.City. З початку війни на підприємствах компанії було забезпечено роботою більше 2 тисяч нових співробітників. Роботодавець
не припинив свою діяльність, не зупиняв і не відмовився від нових проектів,
на яких вона працювала ще до 24 лютого 2022 року, організував можливість виконання роботи дистанційно, може забезпечити роботою, оскільки проекти
не зупинені, має доступ і може забезпечити, за необхідності, робочим місцем.
Враховуючи протиправність зупинення дії трудового договору, ОСОБА_1 стверджувала, що відповідач має компенсувати їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, право на отримання якого виникло в неї як у працівниці,
яку незаконно позбавили можливості виконувати трудову діяльність, з незалежних від неї причин.
Також зазначала, що незаконне призупинення дії трудового договору завдало
їй моральної шкоди, оскільки вона самостійно виховує двох дітей, про що відомо відповідачу, а тому безпідставне відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 05 квітня 2022 року позбавило її єдиного джерела доходів.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ДТЕК» від 04 квітня 2022 року
№ 38-к «Про призупинення дії трудового договору» в частині, що її стосується;
- поновити з 05 квітня 2022 року дію її трудового договору з ТОВ «ДТЕК»;
- стягнути з ТОВ «ДТЕК» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня ухвалення судового рішення у справі;
- стягнути з ТОВ «ДТЕК» на її користь моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року
відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року скасовано
та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «ДТЕК» від 04 квітня 2022 року
№ 38-к «Про призупинення дії трудового договору» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Поновлено з 05 квітня 2022 року дію трудового договору ОСОБА_1
з ТОВ «ДТЕК».
Стягнуто з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 2 545 414,08 грн.
Стягнуто з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі
5 000,00 грн.
Стягнуто з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір
у розмірі 3 102,20 грн.
Стягнуто з ТОВ «ДТЕК» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій
у розмірі 31 012,50 грн.
03 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення,
в якій просила стягнути з ТОВ «ДТЕК» на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 637 603,50 грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Ухвалено у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ДТЕК» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди за порушення трудового законодавства додаткове судове рішення.
Стягнуто з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 84 000,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи
з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 84 000,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд керувався
тим, що розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним АО «Аксон Партнерз» обсягом робіт (наданих послуг) і визнається стороною відповідача,
при цьому не порушуватиме права позивачки на отримання коштів, які вона буде змушена реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів у судах внаслідок незаконного відсторонення від роботи (призупинення дії трудового договору), а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, з огляду
на положення статті 2 ЦПК України.
19 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Раєцький А. О., через підсистему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу
на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року
у цій справі, в якій представник заявниці, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить:
- змінити додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 червня
2024 року у мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови касаційного суду, ухваленій за наслідками розгляду цієї касаційної скарги;
- у резолютивній частині збільшити суму судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу, стягнутих з ТОВ «ДТЕК», з 84 000,00 грн до 637 603,50 грн
та додатково стягнути 553 603,50 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено
без руху та запропоновано представнику заявниці надати до суду докази надсилання копії касаційної скарги ТОВ «ДТЕК», з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України.
На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Раєцький А. О., надала докази надсилання копії касаційної скарги ТОВ «ДТЕК».
Таким чином недоліки касаційної скарги представником заявниці усунуто.
За частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
У касаційній скарзі представник заявниці посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 137 та 141 ЦПК України
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Також у касаційній скарзі представник заявниці посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду,
в яких роз'яснюється порядок розподілу «гонорару успіху адвоката» в залежності від погодженого обсягу послуг адвоката - за супровід цілої справи
чи за представництво в окремій інстанції.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що за наслідками розгляду цієї справи наявні підстави уточнити правові висновки Верховного Суду з питань стягнення «гонорару успіху» - в частині оцінки співмірності, необхідності
та розумності судових витрат на правничу допомогу в залежності від того
чи заявлений до компенсації «гонорар успіху» є єдиною формою погодженого гонорару адвоката у справі.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування апеляційним судом норм права під час вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
03 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Раєцького А. О. звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення,
в якій просила стягнути з ТОВ «ДТЕК» на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 637 603,50 грн.
На обґрунтування вимог заяви зазначила, що в позовній заяві (пункти 64-74),
в апеляційній скарзі (пункти 88-93) та до закінчення судових дебатів у судах першої
та апеляційної інстанцій її представник у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України заявляв про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції
не вирішив питання про розподіл судових витрат, окрім судового збору.
Оскільки розподіл судових витрат на правничу допомогу мав бути змінений,
але питання про їх розмір суд апеляційної інстанції не вирішував, позивачка протягом п'ятиденного строку звернулася із заявою про прийняття додаткової постанови.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 користувалася правовою допомогою Адвокатського об'єднання «Аксон Партнерз» (далі -АО «Аксон Партнерз»), з яким вона 03 червня 2022 року уклала договір
про надання правової допомоги та підписала додаток № 1 до цього договору.
У першій заяві по суті (пункти 64-74 позовної заяви) на виконання вимог статті 134, пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України ОСОБА_1 зазначила, що судові витрати, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складають судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі
25 % від суми, яка підлягатиме виплаті їй згідно з рішенням суду або мировою угодою (пункт 3.2 договору про надання правової допомоги від 03 червня
2022 року).
Враховуючи, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду
від 29 травня 2024 року на користь ОСОБА_1 стягнуто 2 545 414,08 грн середнього заробітку та 5 000,00 грн моральної шкоди, а всього 2 550 414,08 грн, сума витрат на надану професійну правничу допомогу складає 637 603,50 грн
(2 550 414,08 грн х 25 %).
Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, що є «гонораром успіху»,
на переконання позивачки, відповідає вимогам закону та судовій практиці, зокрема, є співмірним із тривалістю розгляду і складністю справи, витраченим адвокатами часом на виконання відповідних робіт (надання послуг), значенням справи для сторін, а також є розумним та необхідним.
ТОВ «ДТЕК» в особі представника адвоката Поцеловкіної О. В. подало до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, посилаючись
на те, що Київський апеляційний суд, приймаючи постанову від 29 травня
2024 року, розглянув вимоги позивачки про судові витрати, а саме стягнув
з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі
3 102,20 грн, тому підстави для прийняття додаткової постанови відсутні.
У позивачки не було необхідності залучати адвоката з метою представництва
її інтересів у цій справі, яка розглядалася в суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, виходячи із середньої ринкової вартості адвокатських послуг у такій категорії справ, розмір відшкодування витрат позивачки на правову допомогу надмірно завищений.
Представник відповідача вважала, що спір, який виник із трудових відносин
на підставі положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», не можна вважати складним з метою обґрунтовування надмірних судових витрат.
ОСОБА_1 не була зацікавлена у швидкому розгляді справи, оскільки не несла жодних фінансових витрат на правову допомогу, а зазначена справа не мала суттєвого матеріального значення для позивачки, яка є працевлаштованою
та зареєстрована як фізична особа-підприємець.
На думку представника відповідача, з аналізу договору про надання правової допомоги від 03 червня 2022 року та додатку № 1 до цього договору вбачається, що позивачка не була зацікавлена в реальній оцінці вартості адвокатських послуг, оскільки вона б за жодних умов не оплачувала ці послуги, а саме у випадку відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка фактично звільнялася
б від необхідності оплати послуг адвоката. Тобто, за таких умов, адвокат
би надавав послуги безоплатно. У випадку ж позитивного рішення, позивачка фактично перекладає обіцяний нею «гонорар успіху» на відповідача.
При цьому представник відповідача зазначала, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити
для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Також представник відповідача вказала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху»
у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи фактично понесені витрати, та оцінюючи їх необхідність.
У цьому випадку, на думку представника відповідача, витрати часу адвоката
не співмірні із складністю справи, яка віднесена до категорії справ незначної складності та не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи,
і є надуманими.
Правове обґрунтування
Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються
з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема,
на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (пункти 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу
між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,
які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI
договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні
для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності,
що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод
і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння
їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного
та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва
та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі
про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат
має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено
за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання
є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Висновки Верховного Суду
Апеляційний суд, проаналізувавши вид, обсяг і перелік наданих адвокатами
АО «Аксон Партнерз» позивачці юридичних послуг та виконаних робіт, враховуючи складність справи у контексті застосування до спірних правовідносин положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та зміст звіту про надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги і додатком № 1 до нього, час, витрачений адвокатами
на підготовку процесуальних документів у справі, участі в судових засіданнях, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимоги щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), про те, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи
та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати
на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право
на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними
і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені,
але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Верховний Суд погоджується з тим, що не є обов'язковими для суду зобов'язання,
які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У касаційній скарзі представник заявниці посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 137 та 141 ЦПК України
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі
№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначила про те, що витрати
на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг
і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Отже, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки, вирішуючи питання про відшкодування позивачці понесених судових витрат
на професійну правничу допомогу, апеляційний суд врахував такі критерії
як складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, необхідність вчинення процесуальних дій та їх значимість, у зв'язку із чим виснував, що заявлений позивачкою розмір витрат є завищеним та необґрунтованим належним чином.
Також Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема про відсутність висновків Верховного Суду, в яких роз'яснюється порядок розподілу «гонорару успіху адвоката» в залежності від погодженого обсягу послуг адвоката - за супровід цілої справи чи за представництво в окремій інстанції, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року
у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) вже викладено правовий висновок щодо «гонорару успіху адвоката».
Тому не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що за наслідками розгляду цієї справи наявні підстави уточнити правові висновки Верховного Суду
з питань стягнення «гонорару успіху» - в частині оцінки співмірності, необхідності та розумності судових витрат на правничу допомогу залежно від того,
чи заявлений до компенсації «гонорар успіху» є єдиною формою погодженого гонорару адвоката у справі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Раєцький А. О., з оцінкою зібраних судом апеляційної інстанції
у справі доказів та встановлених обставин із одночасним власним тлумаченням стороною їх викладення, й у цілому до заперечення результату розгляду справи судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Раєцьким Андрієм Олександровичем,
на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» про визнання наказу незаконним, поновлення
дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за порушення трудового законодавства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська