06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 761/26690/20
провадження № 61-14041ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лосич Тетяни Сергіївни, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
визнати інформацію, наведену в дописі ОСОБА_2 на його особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» від 28 травня 2020 року (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4), недостовірною та такою, що принижує її ділову репутацію;
зобов'язати відповідача, не пізніше однієї доби від дня набрання законної сили рішенням у справі за цим позовом, спростувати наведену ним у зазначеному дописі інформацію шляхом опублікування на своїй особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» (доступ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5) допису наступного змісту:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 я розмістив інформацію про те, що, за повідомленням Мінкультури, директорку « ОСОБА_3 » буде звільнено, а також своїми заявами про «рейдерство» на мою адресу (допис за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ) вони намагаються прикрити злочинну діяльність на кіностудіях.
Однак на той момент я не мав підтвердження достовірності даної інформації. Я не мав права публікувати її до того, як переконаюся, що є офіційне повідомлення Мінкультури директорці «Укркінохроніка» про її звільнення. Також я не перевірив відсутність обвинувального вироку суду стосовно ОСОБА_4 , що набрав законної сили, як це передбачено чинним законодавством. Крім того, мною було приховано, що інформація, яку мені надали правоохоронні органи, стосувалося кримінального провадження, відкритого саме за заявою пані ОСОБА_5 . На жаль, саме через такі некоректні формулювання у читачів мого допису склалося враження, керівничка кіностудії бере участь у розкраданні майна цього державного підприємства. На даний час немає жодних законних підтверджень цьому. Визнаю, що своєю публікацією я порушив презумпцію невинуватості, передбачену Конституцією України та розтоптав добре ім'я заслуженої мисткині»;
стягнути з відповідача 468 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй приниженням ділової репутації.
Позов обґрунтовано тим, що 28 травня 2020 року о 18.08 год. на веб-сайті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» було опубліковано новину «Директорку «Укркінохроніка» звільнять з посади - голова комітету «ВР». У ній йшлося про повідомлення голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ОСОБА_6 (фракція «Слуга народу») на своїй сторінці у Facebook про її заплановане звільнення.
Вказувала, що відповідач написав: «Запланована сьогодні робоча група щодо ситуації з розкрадання майна державних кіностудій таки відбулась. Були представники всіх правоохоронних органів, Міністерства юстиції, Міністерства культури та інформаційної політики, Держкіно та інших. У більшості депутатів нашого комітету позиція єдина - кіностудії потрібно повернути назад державі, Винних - притягнути до відповідальності, в тому числі кримінальної. У Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть».
Посилалася на те, що у зазначеному дописі від 28 травня 2020 року на своїй сторінці у Facebook ОСОБА_6 , посилання на яке є в публікації агентства, вказано: «Учора ряд ЗМІ «під копірку» публікували заяву керівництва Укркінохроніки. Натомість, мені право на відповідь не надали. Саме тому сьогодні зранку я відправив офіційного листа до цих редакцій. Цікаво чи дотримаються вони таки журналістських стандартів?....Щодо заяв про «рейдерство» на мою адресу, на пресбрифінгу сьогодні прокоментував. Гучніше всіх кричить саме крадій. У нас є достатньо підстав вважати, що за відведенням території Укркінохроніки під забудову чергових висоток, стоїть відомий у вузьких колах забудовник Денис Комарницький. Частий гість у КМДА, якого нещодавно бачили у компанії з головою аудит-служби ОСОБА_8 . Впевнений, що своїми звинуваченнями у рейдерстві вони намагаються вбити двох зайців: прикрити злочинну діяльність на кіностудіях і дискредитувати мене. Таким чином намагаються вплинути на результат праймеріз в «Слузі Народу» та вибори мера в Києві. Всі ці дії - частина корумпованого плану. Правоохоронні органи знайдуть відповіді, як могли серед білого дня поцупити у держави територію двох київських кіностудій. І тих, хто за це повинен понести відповідальність, включаючи колишніх чиновників Мінкульту та справжніх рейдерів. Ми плануємо знайти шлях повернення кіностудій до профільної діяльності, а не віддати в руки забудовників».
На переконання позивачки поширена відповідачем інформація відносно неї є образливою, оскільки принижує її честь і гідність, звинувачуючи її фактично у вчиненні низки корупційних правопорушень, перебуваючи на посаді директора ДП «Укркінохроніка».
Вказувала, що вона зазнала душевних страждань внаслідок поширення відносно неї недостовірної інформації.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, позов залишено без задоволення, здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції констатував, що позивачкою не зазначено, які саме фрази та вислови у дописі відповідача в соціальній мережі «Facebook», містять недостовірну інформацію, відносно позивачки. В судовому засіданні стороною позивача не конкретизовано позовну вимогу, які саме конкретні вислови та фрази, на переконання ОСОБА_1 , порушують її честь, гідність та ділову репутацію, та є по відношенню до позивачки недостовірними.
Фраза відповідача: «Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть» не містять конкретних відомостей, а містять посилання на відповідне профільне міністерство, в підпорядкуванні якого перебувало ДП «Українська студія хронікально-документальних фільмів», директором якого була позивачка, і контракт з якою було розірвано, на підставі наказу № 436-к від 31 липня 2020 року.
Інша частина висловів та фраз, у зазначеному дописі відповідача в соціальній мережі «Facebook», не стосуються безпосередньо позивачки як фізичної особи, так і керівника відповідного державного підприємства.
Твердження сторони позивача, що відомості та фрази, які були поширені відповідачем в соціальній мережі «Facebook», стосуються ОСОБА_1 , підтверджується висновком експерта № 92/20 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 23 вересня 2020 року, суд оцінив критично, оскільки питання, які були поставлені на вирішення експертизи, не містять конкретних висловів та фраз, які, на думку позивачки, мають недостовірну інформацію.
Також, суд першої інстанції врахував пояснення в судовому засіданні експерта, яка не пояснила суду, який саме нею був використаний скріншот (роздруківка) відповідача на сайті Інформаційного агентства «Укрінформ», викладеного 28 травня 2020 року в соціальній мережі «Facebook», не містяться ці вислови та фрази і в резолютивній частині цього висновку експерта № 92/20, в розділі «Висновки».
Залишаючи без змін оскаржуване рішення суду, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки спростуванню підлягає тільки недостовірна інформація, яка була висловлена у формі фактичних тверджень, а отже позивачка повинна вказати конкретні висловлювання, які вона вважає недостовірними, натомість у цій справі ОСОБА_1 , не зазначила, які саме твердження у вказаному дописі стосуються її, є недостовірними та підлягають спростуванню, так само, доданий стороною позивача висновок не містить такої інформації, тому поширена відповідачем інформація не порушує особисті немайнові права позивачки.
У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лосич Т. С., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.
У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, в спірній публікації відповідач у стверджувальній формі поширив інформацію, посилаючись на прізвища осіб, яких обвинувачує в рейдерстві, розкраданні майна державної кіностудії та разом із ними, погрожуючи розслідуванням та судами, згадує у цьому контексті прізвище позивачки.
На переконання заявниці, у вказаному дописі відповідач фактично звинувачує ОСОБА_1 в рейдерстві, розкраданні майна державної кіностудії, створивши негативну оцінку особи позивачки, чим порушив її право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
Апеляційний суд застосував норми права без врахування висновків про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/37180/17, від 06 травня 2020 року в справі № 757/25649/17-ц, від 11 червня 2020 року в справі № 757/1884/15-ц від 27 жовтня 2021 року в справі № 490/9966/19, від 14 листопада 2021 року в справі № 910/8562/22, від 24 грудня 2021 року в справі № 757/9133/18-ц, від 15 червня 2022 року в справі № 910/13849/21 від 28 вересня 2022 року в справі № 369/11909/20, від 21 червня 2023 року в справі № 757/12151/18-ц, від 09 серпня 2023 року в справі № 351/2587/17.
Також, заявниця вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили висновки експертів, якими визначено, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суди встановили, що 28 травня 2020 року о 18.08 год. на веб-сайті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» було опубліковано публікацію про те, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_9 буде звільнено з посади, а також буде проведено розслідування її діяльності, про це повідомив голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики ОСОБА_10 (фракція «Слуга народу») на своїй сторінці у Facebook.
У вказаній публікації зазначено: «Запланована сьогодні робоча група щодо ситуації з розкрадання майна державних кіностудій таки відбулась. Були представники всіх правоохоронних органів, Міністерства юстиції, Міністерства культури та інформаційної політики, Держкіно та інших. У більшості депутатів нашого комітету позиція єдина - кіностудії потрібно повернути назад державі, Винних - притягнути до відповідальності, в тому числі кримінальної. У Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть».
Відповідачем ОСОБА_2 28 травня 2020 року на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook було поширено інформацію (допис) шляхом її публікації:
«Учора ряд ЗМІ «під копірку» публікували заяву керівництва Укркінохроніки. Натомість, мені право на відповідь не надали. Саме тому сьогодні зранку я відправив офіційного листа до цих редакцій. Цікаво, чи дотримаються вони таки журналістських стандартів? Мене такі заяви не зупинили. Запланована сьогодні робоча група щодо ситуації з розкрадання майна державних кіностудій таки відбулась. Були представники всіх правоохоронних органів, Міністерства юстиції, Міністерства культури та інформаційної політики, Держкіно та інших.
У всіх депутатів нашого комітету позиція єдина - кіностудії потрібно повернути назад державі. Винних - притягнути до відповідальності, в тому числі кримінальної. Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть.
Щодо заяв про «рейдерство» на мою адресу, на пресбрифінгу сьогодні прокоментував.
Гучніше всіх кричить саме крадій. У нас є достатньо підстав вважати, що за відведенням території Укркінохроніки під забудову чергових висоток стоїть відомий у вузьких колах забудовник Денис Комарницький. Частий гість у КМДА, якого нещодавно бачили у компанії з головою аудит-служби ОСОБА_8 . Впевнений, що своїми звинуваченнями у рейдерстві вони намагаються вбити двох зайців: прикрити злочинну діяльність на кіностудіях і дискредитувати мене. Таким чином намагаються вплинути на результат праймеріз в «Слузі Народу» та вибори мера в Києві. Всі ці дії - частина корумпованого плану.
Правоохоронні органи знайдуть відповіді, як могли серед білого дня поцупити у держави територію двох київських кіностудій. І тих, хто за це повинен понести відповідальність, включаючи колишніх чиновників Мінкульту та справжніх рейдерів. Ми плануємо знайти шлях повернення кіностудій до профільної діяльності, а не віддати в руки забудовників».
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
У рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Аналізуючи оспорювану інформацію, зокрема: «Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть» вказані відомості містять посилання на відповідне профільне міністерство, в підпорядкуванні якого перебувало ДП «Українська студія хронікально-документальних фільмів», директором якого була позивачка і контракт з якою було розірвано на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №436-к від 31 липня 2020 року.
Допис: «Учора ряд ЗМІ «під копірку» публікували заяву керівництва Укркінохроніки. Натомість, мені право на відповідь не надали. Саме тому сьогодні зранку я відправив офіційного листа до цих редакцій. Цікаво, чи дотримаються вони таки журналістських стандартів? Мене такі заяви не зупинили. Запланована сьогодні робоча група щодо ситуації з розкрадання майна державних кіностудій таки відбулась. Були представники всіх правоохоронних органів, Міністерства юстиції, Міністерства культури та інформаційної політики, Держкіно та інших» не містить відомостей щодо позивачки.
Так само речення: «У всіх депутатів нашого комітету позиція єдина - кіностудії потрібно повернути назад державі. Винних - притягнути до відповідальності, в тому числі кримінальної. Щодо заяв про «рейдерство» на мою адресу, на пресбрифінгу сьогодні прокоментував. Гучніше всіх кричить саме крадій. У нас є достатньо підстав вважати, що за відведенням території Укркінохроніки під забудову чергових висоток, стоїть відомий у вузьких колах забудовник Денис Комарницький. Частий гість у КМДА, якого нещодавно бачили у компанії з головою аудит-служби ОСОБА_8 . Впевнений, що своїми звинуваченнями у рейдерстві вони намагаються вбити двох зайців: прикрити злочинну діяльність на кіностудіях і дискредитувати мене. Таким чином намагаються вплинути на результат праймеріз в «Слузі Народу» та вибори мера в Києві. Всі ці дії - частина корумпованого плану. Правоохоронні органи знайдуть відповіді, як могли серед білого дня поцупити у держави територію двох київських кіностудій. І тих, хто за це повинен понести відповідальність, включаючи колишніх чиновників Мінкульту та справжніх рейдерів. Ми плануємо знайти шлях повернення кіностудій до профільної діяльності, а не віддати в руки забудовників» не містить прямого посилання про особу заявниці та будь-яку негативну риторику про її особистість.
Отже єдиними дописом, який у стверджувальній формі стосується саме особи ОСОБА_1 є: «Мінкультури, до речі, повідомили, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_7 буде звільнено з посади. Розслідування і суди теж будуть», разом з цим, вказана інформація опублікована відповідачем із посиланням на відповідне джерело, а отже така інформація не може бути визнана недостовірною, а відтак не може порушувати особисті немайнові права ОСОБА_1 .
Підсумовуючи наведене, з урахуванням змісту оспорюваної ОСОБА_1 у позові інформації, яка в першому випадку не є недостовірною, оскільки містить посилання на відповідне джерело профільного міністерства, в другому випадку, поширена інформація не містить прямих посилань та негативної риторики про особу ОСОБА_1 , а отже, такі відомості не посягають на честь, гідність та ділову репутацію заявниці, тому з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання заявниці на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/37180/17, від 06 травня 2020 року в справі № 757/25649/17-ц, від 11 червня 2020 року в справі № 757/1884/15-ц, від 27 жовтня 2021 року в справі № 490/9966/19, від 14 листопада 2021 року в справі № 910/8562/22, від 24 грудня 2021 року в справі № 757/9133/18-ц, від 15 червня 2022 року в справі № 910/13849/21, від 28 вересня 2022 року в справі № 369/11909/20, від 21 червня 2023 року в справі № 757/12151/18-ц, від 09 серпня 2023 року в справі № 351/2587/17, не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
Щодо експертних висновків, які заявниця вважає, безпідставно були відхилені судами, Верховний Суд погоджується з мотивами відхилень цих доказів, а зміст касаційної скарги не містить спростування таких мотивів, оскільки висновки експертів від 23 вересня 2020 року та від 02 квітня 2021 року не містять конкретних висловів та фраз, які містять негативну інформацію стосовно позивачки як директора відповідного державного підприємства, так само допитані в судовому засіданні експерти не вказали про таку інформацію.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лосич Тетяни Сергіївни, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян