Єдиний унікальний номер 448/2011/24
Провадження № 1-кс/448/304/24
про арешт майна
(повний текст)
01.11.2024 року слідчий суддя Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська клопотання старшого слідчого СВ ВнП №1 Яворівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024141230000284 від 31.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, погоджене з начальником Яворівського відділу Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна,
Старший слідчий СВ ВнП №1 Яворівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області ст.лейтенант поліції ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024141230000284 від 31.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, звернувся до суду із зазначеним клопотанням про арешт майна, покликаючись на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що 31.10.2024 приблизно о 02:31 год гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на МАПП «Шегині» на виїзд із України, надав працівнику ДПСУ неправомірну вигоду у розмірі 250 Євро та 150 доларів США за сприяння у перетині державного кордону.
За даним фактом відомості були внесені до ЄРДР №12024141230000284 від 31.10.2024 року по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України.
Вказує, що 31.10.2024 року в період часу з 03:10 год. по 03:40 год. старшим слідчим СВ ВнП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 було проведено огляд місця події, а саме: приміщення службового кабінету міжнародного пункту пропуску «Шегині», що знаходиться за адресою: с.Шегині, Яворівський район, Львівська область, в ході якого виявлено та вилучено: 5 банкнот номіналом 50 Євро кожна із наступними серіями та номерами: RE6046437467, VB6708197134, WA3848914081, VB7854338242, WA1052662942; 1 банкноту номіналом 100 доларів США із серією і номером КВ65232909Е та 1 банкноту номіналом 50 доларів США із серією і номером МВ62702501В.
Стверджує, що 31.10.2024 року постановою старшого слідчого СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , вилучені грошові кошти в зазначеному вище розмірі визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
З огляду на те, що зазначені грошові кошти можуть бути предметом вчинення кримінального правопорушення, на яких можуть міститись відомості, що можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, такі підпадають під ознаки речей, визначених у ст.98 КПК України, просить накласти арешт на вищевказані речові докази, а також визначити місце зберігання таких.
Старший слідчий СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, будучи завчасно у встановленому законом порядку повідомлений про дату, час та місце розгляду клопотання, подав до суду заяву про розгляд клопотання у його відсутності у зв'язку із зайнятістю на роботі, вказавши, що вимоги клопотання про накладення арешту підтримує у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.172 КПК України неприбуття в судове засідання слідчого, власника та користувача майна не перешкоджає розгляду клопотання.
Враховуючи неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося, що відповідає положенням ч. 4 ст.107 КПК України.
Проаналізувавши документи та матеріали, якими заявник обґрунтовує доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Так, згідно зі ст.ст.131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Пунктом 1 ч.2 ст.170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Судом встановлено, що 31.10.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024141230000284 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.369 КК України.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від вбачається, що СВ відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області здійснює досудове розслідування кримінального провадження №12024141230000284 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, а саме щодо таких подій: 31.10.2024 приблизно о 02:31 год гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на МАПП «Шегині» на виїзд із України, надав працівнику ДПСУ неправомірну вигоду у розмірі 250 Євро та 150 доларів США за сприяння у перетині державного кордону.
31.10.2024 року постановою старшого слідчого СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 вилучені грошові кошти визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
Вилучені у даному провадженні речі відповідають критеріям, визначеним в ч.1 ст.98 КПК України для речових доказів, а саме такі є предметом кримінального правопорушення.
Статтею 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення, жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Слідчий суддя наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення Європейського Суду у справі «Суханов та Ільченко проти України»).
Таким чином, право на володіння речами і документами не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Важливим в даних правовідносинах є те, що в кримінальному проваджені арешт допускається в тому числі і з метою забезпечення збереження речових доказів.
Враховуючи конкретні обставини, слідчий суддя приходить до висновку про вірогідність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що вилучені грошові кошти відносяться до тимчасово вилучених та є доказами такого кримінального правопорушення, відповідають критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, оскільки містять інші відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В той же час існує загроза приховування, знищення даних грошових коштів, оскільки на сьогодні не проведені всі необхідні слідчі дії.
Враховуючи наведене, а також те, що вилучені грошові кошти можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть відігравати роль речових доказів у кримінальному провадженні, з метою їх збереження, запобігання можливості приховування, пошкодження, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням даного кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що є всі правові підстави для накладення арешту на вказані у клопотання грошові кошти, а відтак клопотання старшого слідчого ОСОБА_3 є обґрунтованим.
Незастосування цього заходу зумовить труднощі в частині встановлення істини по кримінальному провадженню, внаслідок того, що такі речі можуть бути приховані чи знищені.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою КМУ від 19 листопада 2012 р. № 1104, не передбачено, що під час досудового розслідування місце зберігання речового доказу визначається рішенням слідчого судді.
Із зазначеного можна зробити висновок, що під час досудового розслідування зберігання речових доказів, наданих стороні обвинувачення, покладається на зазначену сторону.
При цьому, частиною 7 статті 100 КПК України визначено, що слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, у випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, а саме: для вирішення питання про знищення речового доказу, його передання для реалізації чи технологічної переробки.
Отже, діючим законодавством не передбачено звернення слідчого (дізнавача) чи прокурора до слідчого судді з клопотанням про визначення (зміну) місця зберігання речового доказу, а також покладення рішенням слідчого судді відповідальності за зберігання речових доказів.
Слідчий суддя звертає увагу, що положення КПК України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19 листопада 2012 р. № 1104, саме на сторону кримінального провадження, якій надані речові докази, покладено під час досудового розслідування обов'язок організувати належне збереження таких речових доказів та забезпечити їх схоронність.
Виходячи з наведеного, вирішення питання про місце зберігання речових доказів не входить до компетенції слідчого судді, всі питання щодо зберігання речових доказів під час досудового розслідування мають прийматися стороною обвинувачення з урахуванням норм законодавства.
З огляду на наведене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання старшого слідчого СВ ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, з наведених вище обставин і підстав.
У відповідності до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.98, 107, 131-132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання старшого слідчого СВ ВнП №1 Яворівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024141230000284 від 31.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, погоджене з начальником Яворівського відділу Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт на 5 (п'ять) банкнот номіналом 50 (п'ятдесят) Євро кожна із наступними серіями та номерами: RE6046437467, VB6708197134, WA3848914081, VB7854338242, WA1052662942; 1 (одну) банкноту номіналом 100 (сто) доларів США із серією і номером КВ65232909Е та 1 (одну) банкноту номіналом 50 (п'ятдесят) доларів США із серією і номером МВ62702501В - у виді заборони відчуження, користування та розпорядження зазначеним майном.
В задоволенні решти вимог клопотання - відмовити.
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Арешт майна може бути скасовано в порядку та за підстав, зазначених в ст.174 КПК України.
Ухвала слідчого судді про арешт майна може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 06.11.2024р.
Слідчий суддя ОСОБА_1