07 листопада 2024 року
м. Київ
справа №520/18014/23
адміністративне провадження № К/990/39852/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі №520/18014/23 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » від 21 червня 2023 року № 5328/04 та наказ № 5416/04 від 26 червня 2023 року «Про внесення змін до наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» від 21 червня 2023 року № 5328/04;
- негайно поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;
- стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 червня 2023 року по день фактичного розрахунку на рахунок НОМЕР_1 , номер картки НОМЕР_2 , установа банку Приватбанк, МФО 305299;
- допустити негайне виконання в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » від 21 червня 2023 року № 5328/04 та наказ № 5416/04 від 26 червня 2023 року «Про внесення змін до наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» від 21 червня 2023 року № 5328/04.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 51538,90 грн (п'ятдесят одну тисячу п'ятсот тридцять вісім гривень 90 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
18 жовтня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 520/18014/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Як вбачається з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте, відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Верховний Суд також зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинам цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доводи заявника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому Верховний Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходили із обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для скасування наказів відповідача «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » від 21 червня 2023 року № 5328/04 та наказу № 5416/04 від 26 червня 2023 року «Про внесення змін до наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» від 21 червня 2023 року № 5328/04, оскільки останній при їх винесенні діяв не на підставі Закону України «Про державну службу» та не в межах наданих йому повноважень законодавством України.
Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги твердження відповідача про ненадання ОСОБА_1 довідок та про його необізнаність з приводу вагітності позивача, оскільки для застосування положень частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи і застосування цієї норми не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівником власника або уповноваженого ним органу про вагітність.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі №487/8351/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 640/11441/17.
Крім того, судами також зазначено, що норми трудового законодавства не передбачають обов'язку працівника повідомляти про свій стан вагітності, у тому числі й на момент ознайомлення з наказом про звільнення, та не вказують, що невиконання цієї умови є підставою для відмови у позові про поновлення на роботі.
При цьому, вирішення колізій у законодавстві повинно завжди тлумачитися, на користь особи, яка звернулася за захистом свого права, що узгоджується із висновком Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви №23759/03 та № 37943/06.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №752/5794/18 викладена позиція про те, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.
Такий же висновок, зокрема, викладено в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 561/171/17-ц (провадження № 61-28358св18), постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 505/3097/17-ц.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 520/18014/23 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про поновлення на посаді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
В.Е. Мацедонська