07 листопада 2024 року
м. Київ
справа №340/2569/24
адміністративне провадження № К/990/41001/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 340/2569/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо застосування при обчисленні їй пенсії за віком показника середньої заробітної плати /доходу/ в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату їй пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовуючи показник середньої заробітної плати /доходу/ в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року звернення, а саме - 2021-2023 роки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 340/2569/24 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо застосування при обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 15 січня 2024 року, із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.
Додатковим рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомог в сумі 6 630,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. В задоволені решти заяви відмовлено.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 340/2569/24. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 14 555, 00 грн.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 13 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15830/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 02 лютого 2023 року у справі № 915/606/21.
Також в касаційній скарзі скаржниця посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, зазначила що при визначенні суми відшкодування особі витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічний висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, Верховний Суд зробив і в постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17).
У постанові від 26 червня 2019 року (справа №200/14113/18-а) Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У постанові від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16) та додатковій постанові від 08 травня 2018 року (справа №810/2823/17) Верховний Суд виснував, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (як то: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначила, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару (п.п. 141-142).
Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (п. 135).
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 14555 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Крім того, зазначено, що майже усі виконані адвокатом роботи (надані послуги) охоплюються таким видом послуг, як складання позовної заяви, оскільки складання позовної заяви без з'ясування змісту правовідносин, які є спірними, неможливо.
Таким чином, складання адвокатських запитів та ознайомлення із пенсійною справою позивача, як і подання такої позовної заяви, має розцінюватися як підготовка та подання позовної заяви.
Враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, та враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягнута судом першої інстанції сума правничої допомоги (у розмірі 6630 грн.) є співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також, судами було враховано правові позиції Верховного Суду викладені у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.
Посилання ОСОБА_1 на неврахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15830/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 02 лютого 2023 року у справі № 915/606/21, колегія суддів не приймає, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин та ухвалені за інших обставин справи.
Також, Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржниці на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи те, що касаційна скарга подана на рішення у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, без наведення обґрунтувань підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,-
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 340/2569/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій