Справа № 240/115/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
07 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України в особі комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №140 від 25.10.2023 в частині не погодження розподілу житлової площі для його постійного проживання - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , оформленого протоколом засідання об'єднаної житлової комісії, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року;
- зобов'язати погодити рішення військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року, оформленого протоколом засідання об'єднаної житлової комісії, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року, на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він перебував на квартирному обліку на позачергове отримання житла. Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військових частин було вирішено розподілити ОСОБА_1 однокімнатну квартиру. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року таке рішення затверджено. Однак, рішенням Відповідача, оформленого протоколом засідання Комісії №52 від 09.02.2021 року було вирішено повернути однокімнатну квартиру виділену Позивачу на перерозподіл через невідповідність статті 12 Закону України "Про соціальний та правовий захист". Позивач таке рішення оскаржив в судовому порядку і рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 року у справі №240/10895/21 позов був задоволений. Однак, після набрання законної сили судовим рішенням протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військових частин від 03.03.2023 року було відмовлено Позивачу в розподілі спірної квартири для постійного проживання. Вказане рішення об'єднаної житлової комісії військових частин та наказ командира військової частини НОМЕР_1 про його (рішення) затвердження Позивач оскаржив в судовому порядку. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №240/10955/23 позов був задоволений. Після набрання законної сили судовим рішенням на засіданні об'єднаної житлової комісії військових частин не приймалося жодних рішень. В листопаді 2023 року йому вручено рішення, оформлене протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №140 від 25.10.2023 в частині не погодження розподілу житлової площі для його постійного проживання - однокімнатної квартири. Позивач вважає таке рішення протиправним.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, апелянт наполягає на тому, що оскаржуване рішення зумовлено відсутністю у позивача вислуги років в 20 років, передбаченої ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також невідповідністю нормам забезпечення житлом.
27 вересня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України.
Відповідно до протоколу №5 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2018 вирішено ОСОБА_1 зарахувати на квартирний облік з 05.04.2018 зі складом сім'ї одна особа за пунктом 6 статті 34 Житлового кодексу України (які проживають у гуртожитках), на підставі пункту 18 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (інвалід ІІІ групи) та включено в позачергову чергу з 05 04.2018. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2019 №341 ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік шляхом забезпечення постійним житлом.
Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , 31 гарнізонного будинку офіцерів, відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 309 від 19.01.2021 року вирішено повторно розподілити зі складом сім'ї одна особа постійну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2021 року №596 затверджено протокол засідання об'єднаної житлової комісії від 19 січня 2021 року № 309.
Рішенням засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформленим протоколом засідання № 52 від 09.02.2021 року, було ухвалено: "Повернути однокімнатну квартиру по АДРЕСА_4 житловою площею 14,3 кв.м., на перерозподіл у зв'язку з невідповідністю ст.12 ЗУ "Про соціальний та правовий захист".
Вказане рішення відповідача було оскаржено позивачем в судовому порядку. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у справі № 240/10895/21 визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом № 52 від 09.02.2021 в частині, що стосується ОСОБА_1 , тобто в частині повернення на перерозподіл квартири АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, після набрання законної сили судовим рішенням на засіданні об'єднаної житлової комісії військових частин не приймалося жодних рішень. В листопаді 2023року йому вручено рішення, оформлене протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №140 від 25.10.2023 в частині не погодження розподілу житлової площі для його постійного проживання - однокімнатної квартири.
Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (протокол №140 від 25.10.2023) відмовлено у погодженні рішення об'єднаної житлової комісії щодо виділення позивачу спірної однокімнатної квартири з підстав відсутності у позивача стажу військової служби не менше 20 років та невідповідності площі квартири нормам забезпечення житлом.
Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст.12 Закону № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII).
Особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року (п.18 ст. 13 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Пунктом 2 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380), визначено, що житлові приміщення, які надаються військовослужбовцям для постійного проживання, мають відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям та членам їх сімей не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею, але не більше 13,65 квадратних метрів житлової площі на одну особу за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
У разі якщо військовослужбовець чи члени його сім'ї використали право на безоплатну приватизацію житла не в повному обсязі, при наданні житла враховується житлова площа у квартирі (будинку), яка знаходиться у приватній власності військовослужбовця або членів його сім'ї.
Надання житлових приміщень для постійного проживання врегульовано розділом VІІ Інструкції №380.
Так пунктом 1 розділу VІІ Інструкції №380 встановлено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.
За приписами пунктів 1, 2 розділу VІ Інструкції №380 житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.
Військовослужбовці та члени їх сімей визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української УРСР. Потребуючими поліпшення житлових умов також визнаються: військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають в одній квартирі по дві і більше сім'ї незалежно від родинних відносин, та особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (у тому числі, якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати); військовослужбовці з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 11, 12 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, та члени їх сімей; члени сімей загиблих, визначені абзацами шостим та восьмим пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; військовослужбовці та члени їх сімей, які були забезпечені житловими приміщеннями на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження,- із урахуванням вимог законодавства України щодо тимчасово окупованих територій.
Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, при досліджені судом першої інстанції протоколу засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №140 від 25.10.2023 року встановлено, що таке рішення взагалі не містить жодних підстав та обґрунтувань для відмови у погодженні рішення об'єднаної житлової комісії щодо виділення Позивачу спірної однокімнатної квартири.
Вказаний протокол містить лише зауваження у вигляді зробленого допису "у зв'язку із невідповідністю нормам забезпечення житлом а також вислугою на в/с 11 років".
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що такий допис в тексті протоколу, зроблений у вигляді зауваження до нього, слід вважати підставами для прийняття комісією оскаржуваного рішення відносно позивача.
Одночасно слід врахувати, що приписами абзацу другого пункту 3 статті 12 Закону № 2011-XII прямо передбачено, що особам, звільненим з військової служби і визнаним особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Аналогічно, відповідно до пункту 1 розділу VIІ Інструкції № 380 особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.
Відповідно до пункту 10 розділу VІІ Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3 - 7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави зробити висновок, що законодавець обов'язковою умовою для надання житлових приміщень для постійного проживання зазначає виключно факт перебування військовослужбовця та членам його сім'ї на обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових у відповідній військовій частині.
Слід також зазначити, що протоколи засідання №3724 від 15.06.2020 , № 309 від 19.01.2021, якими надано ОСОБА_1 постійну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 14,3 кв.м. у м.Новоград-Волинський та накази, якими затверджено такі протоколи є чинними та ніким не скасовані.
За таких обставин колегія суддів відхиляє за безпідставністю доводи апеляційної скарги, що військовослужбовець та його сім'я має право на забезпечення житлом виключно після 20 років військової служби. Тобто, з огляду на позицію відповідача, без 20 років стажу військової служби військовослужбовець та його родина позбавлені права на забезпечення державою їхніх житлових прав. Такі доводи стали наслідком помилкового трактування відповідачем положень Закону № 2011-XII.
Водночас, зазначена позиція апелянта суперечить вимогам ч.ч. 1, 2 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-зп від 25.11.1997 головним обов'язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
Крім того, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 06.04.2022 гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскаржуване рішенні відповідача, оформлене протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №140 від 25.10.2023 в частині не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання позивача є таким, що прийнято не на підставі вимог чинного законодавства, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.