Справа № 600/802/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
07 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїми правами, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 вересня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , якому згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №504062 від 07.09.2021 року встановлено ІІ групу інвалідності.
Відповідно до змісту тимчасового посвідчення офіцера запасу №32 від 09 березня 2023 року ОСОБА_1 06 березня 2023 року надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 06 березня 2024 року.
29 січня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
До вказаної заяви було додано: копію паспорту НОМЕР_1 , копію паспорту батька НОМЕР_2 , копію пенсійного посвідчення матері серія НОМЕР_3 , копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , копію довідки МСЕК 12 ААВ №504062, копію пенсійного посвідчення батька серія НОМЕР_5 , копію заяви заявника ОСОБА_2 б/н, витяг про місце реєстрації б/н від 27.01.2024 року.
Як вбачається із витягу із протоколу №6-ОФ засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по наданню військовозобов'язаними відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 05 лютого 2024 року, ОСОБА_1 у відстрочці відмовлено через ненадання доказів відсутності інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 строк дії воєнного часу продовжувався.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення чинних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно статті 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону №3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно частини п'ятої статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки" від 23.02.2022 року №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).
Відповідно до пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Абзацом 3 пункту 3 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Абзацом 2 пункту 7 Положення №154 визначено, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Згідно абзаців 5 та 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві та оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
Стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, абзацом 11 частин першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи, батько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Позивачем 29 січня 2024 року подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку із наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
До вказаної заяви позивачем надано: копію паспорту НОМЕР_1 , копію паспорту батька НОМЕР_2 , копію пенсійного посвідчення матері серія НОМЕР_3 , копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , копію довідки МСЕК 12 ААВ №504062, копію пенсійного посвідчення батька серія НОМЕР_5 , копію заяви заявника ОСОБА_2 б/н, витяг про місце реєстрації б/н від 27.01.2024 року.
Згідно витягу із протоколу №6-ОФ засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по наданню військовозобов'язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив позивачу у відстрочці через ненадання доказів відсутності інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю.
Мотивуючи протиправність вказаного рішення, апелянт вказує, що він не звертався до відповідача із заявою по надання йому відстрочки, а надав лише документи для підтвердження існування підстави по відстрочці по прийнятому в 2022-2023 роках рішенні про надання йому відстрочки. А, оскільки рішення про надання позивачу відстрочки від мобілізації прийняте в 2022 році, коли діяв Закон №2122-ІХ, 2132-І в редакції від 21.03.2022 року, з обов'язком кожного року документально підтверджувати продовження існування підстави відстрочки (батька з інвалідністю ІІ групи) та сам цей закон не визначає надання відстрочки на певний строк, позивач вважає, що до нього не застосовується положення абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції від 28.06.2023 року.
Однак, колегія суддів вважає вказані твердження помилковими з огляду на наступне.
Згідно змісту заяви від 29 січня 2024 року, поданою позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, твердження апелянта про те, що він не звертався до відповідача із заявою по надання йому відстрочки, а надав лише документи для підтвердження існування підстави по відстрочці по прийнятому в 2022-2023 роках рішенні про надання йому відстрочки спростовується наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта про те, що до нього повинна застосовуватися та редакція абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка діяла на момент надання йому відстрочки, з огляду на наступне.
Враховуючи, що позивачем 29 січня 2024 року подано заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то відповідач у відповідності до приписів частини другої статті 19 Конституції України при розгляді такої повинен керуватися нормами, чинними на момент подання указаної заяви.
Так, за змістом статті 19 Конституції України суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Станом на час подання позивачем заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, абзац 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачав, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Водночас, як вбачається з обставин справи, позивачем до заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 29 січня 2024 року не було надано документів, на підставі яких можна було б дійти беззаперечного висновку про відсутність інших працездатних осіб, які зобов'язані відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю ІІ групи - батька позивача ОСОБА_2 .
Таким чином, станом на час виникнення спірних відносин між позивачем та відповідачем суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, щодо доданої до заяви від 29.01.2024 року нотаріально засвідченої заяви батька позивача ОСОБА_2 про відсутність інших працездатних осіб на території України, які зобов'язані відповідно до закону його утримувати, то така сама по собі не підтверджує відсутність інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати батька позивача. При цьому суд звертає увагу на приписи частини третьої статті 78 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації через ненадання до заяви від 29.01.2024 року доказів відсутності інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю - батька позивача ОСОБА_2 .
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.