Справа № 120/1090/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
07 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у січні 2024 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якій просив:
- визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведені остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 01.04.2022 по 01.10.2022 включно.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав про протиправні дії В/ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні його з військової служби та наявністю, у зв'язку з цим, підстав для застосування відповідальності, передбаченою статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
ОСОБА_1 зазначив, що відповідач на виконання судових рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах №120/7459/22, №120/8862/22 нарахував та виплатив в його користь присуджені згаданими рішеннями кошти, та остаточний розрахунок за вказаним рішенням було проведено лише 26.01.2024 (дата останньої виплати).
Відтак, на переконання позивача, оскільки виконання судових рішень у справі № 120/7459/22, № 120/8862/22 відбулося лише 26.01.2024, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 КЗпП України та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 01.04.2022 по 01.10.2022, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 по 01.10.2022 в розмірі 93291,68 грн (дев'яносто три тисячі двісті дев'яносто одна грн 68 коп).
Стягнуто на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідач вказує, що станом на момент видачі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2022 №77 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Апелянт наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав вважати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 .
Наказом начальника командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2022 №77 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.03.2022 №17-РС з військової служби відповідно до п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.03.2022.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, всупереч п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав, тому в подальшому за захистом своїх прав звертався до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2022 у справі №120/7459/22, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2015 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, врахувавши при цьому раніше виплачені суми. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а також з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №120/8862/22, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.03.2022, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2022 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та із урахуванням виплачених сум.
Відповідачем на виконання вказаного рішення суду було нараховано та виплачено позивачу кошти в загальній сумі 213815,62 грн., та остаточний розрахунок за вказаними рішеннями було проведено лише 26.01.2024 (дата останньої виплати).
Разом з тим, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення із позивачем остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом про відшкодування грошової компенсації за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України за період з 01.04.2022 по 01.10.2022 включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.01.2024, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що відповідачем при виключенні позивача 31.03.2022 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено суми індексації грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені на виконання судового рішення у справі № 120/8862/22 лише 26.01.2024.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 01.04.2022 (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 26.01.2024 включно (кінцевий день виплати на виконання рішення суду).
Колегія суддів звертає увагу, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок (проведено 26.01.2024) мав місце вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX.
Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01.04.2022 (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 01.10.2022 (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 184 календарні дні.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Положеннями пункту 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2024 №159 підтверджується те, що у січні та лютому 2022 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано 29914,40 грн. (січень 2022 року - 14957,20 грн. + лютий 2022 року - 14957,20 грн.).
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 507,02 гривень (29914,40 гривень/59 календарних днів у січні та лютому 2022 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 93291,68 грн. (507,02*184 календарних дні за період з 01.04.2022 по 01.10.2022).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 93291,68 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості, співмірності та пропорційності, враховуючи, що на виконання судового рішення позивачу було виплачено грошові кошти у розмірі 213815,62 грн (що не спростовується відповідачем), ОСОБА_1 слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 по 01.10.2022 в розмірі 93291,68 грн.
Таким чином, з огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 по 01.10.2022 в розмірі 93291,68 грн.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині ніким не оскаржується.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.