П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/37281/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (суддя Катаєва Е.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 29.02.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
27.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Тернопільський області, ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільський області №1560500119389 від 25.10.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи: з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку, а також з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 за записами у трудовій книжці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №1560500119389 від 25.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій просить його змінити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області обчислити та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 повні роки періоду роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя в дитячому садку за записами трудової книжки, а не як роботу в колгоспі в залежності від кількості відпрацьованих людиноднів, а також періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001. 01.05.2003 по 10.05.2003 та з 01.10.2003 по 31.10.2003, в іншій частині - залишити без змін.
На думку апелянта, висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачки про зарахування вказаного стажу як спеціального згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в загальний страховий стаж, тобто фактично той же період зарахувати вдруге, не підлягають задоволенню, оскільки п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено умови для призначення іншого виду пенсії - пенсії працівникам освіти "за вислугу років" є помилковим.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , набувши пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 13).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме ГУ ПФУ в Тернопільській області, яким 25.10.2023 прийнято рішення №156050011938 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно згаданого рішення, необхідний страховий стаж становить 30 років, страховий стаж заявниці 26 рік 9 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 14).
Згідно розрахунку трудового стажу, періоди роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 зараховані у страховий стаж, як роботу в колгоспі з 1966 р (а.с. 15).
Вважаючи згадане рішення протиправним ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування та просила суд зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи: з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку, а також з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 за записами у трудовій книжці.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення її позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії за віком, відповідно оскаржуване рішення №1560500119389 від 25.10.2023 в частині не зарахування до страхового стажу позивачки вказаних періодів роботи з підстав відсутності даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування є протиправним та підлягає скасуванню.
Відновляючи порушене право позивачки суд вважав, що є достатнім зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що відповідач при обчисленні страхового стажу позивачки за заявою від 19.10.2023 правомірно не розраховував стаж з 01.07.1980 по 14.11.1985 як спеціальний стаж заявниці, як працівника дитячого садку, оскільки ці обставини стосуються та мають значення для призначення іншого виду пенсії.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV)
Відповідно до приписів статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із приписами статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII), частини першої статті 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
З матеріалів справи вбачається, що 01.07.1980 позивачку призначено вихователем у дитячій садок, а 14.11.1985 звільнено у зв'язку з вибуттям з колгоспу на другу роботу.
Даний факт також підтверджено довідкою з архівного відділу Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області (а.с. 27).
У вищевказаної довідки зазначається, що протоколом №3 зборів уповноважених членів колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області від 03.08.1981 прийнято до членів колгоспу, а відповідно до протоколу №3 зборів уповноважених членів колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області від 20.12.1985 звільнено із членів колгоспу за власним бажанням.
Згідно відомостей трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 вбачається, що позивачку 01.07.1980 прийнята до членів колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС, та 14.11.1985 було звільнено (а.с. 16).
ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувало період роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 у страховий стаж, як роботу в колгоспі згідно з відомостями про кількість вироблених людиною-днів, трудову участь в колгоспному виробництві від 25.10.2022 №330, згідно до якої, позивачка у 1980 році виробила 92 л/днів, у 1981 - 102, у 1982 - 155, у 1983 - 256, у 1984 - 293, у 1985 - 234 (а.с. 28).
Колегія суддів вважає такий розрахунок страхового стажу у зазначений період неправомірним, оскільки ГУПФУ не були враховані відомості трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , а саме річний мінімуму трудової участі у громадському господарстві, який у 1985 році становив 285, а з 1981 по 1985 р.р. - 280. А також не враховано запис у графі "Причины невыполнения годового минимума трудового участия в общественном хозяйстве" про поважні причини не виконання позивачкою річного мінімуму трудової участі у 1985-1983, 1985 роки (а.с. 20).
Ураховуючи, що позивачкою, як членом колгоспу у спірний період не було виконано встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві з поважних причин, а у 1984 році навіть було перевиконано річний мінімум трудової участі, зарахування періоду її роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 у її трудовий стаж за фактичною тривалістю здійснено ГУ ПФУ в Тернопільський області протиправно.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині обрання способу захисту порушених прав позивачки, колегія суддів зазначає таке.
Дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12, від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі №620/5996/21).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ураховуючи, що судом першої інстанції було встановлено, що періоди роботи ОСОБА_1 з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 підлягають зарахуванню до її страхового стажу, суд безпідставно не зобов'язав відповідача їх зарахувати.
Також, колегія суддів вважає, що період роботи позивачки з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку також підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Ураховуючи наведене, а також те, що позивачка досягла пенсійного віку та надала відповідачу підтверджуючи документи на достатньо здобутий страховий стаж для призначення пенсії за віком, а пенсійний фонд прийняв рішення про відмову за відсутності відповідних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення.
Резюмуючи все викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи знайшли часткове підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для скасування рішення суду в частині оскарження. з ухваленням нового рішення у відповідній частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Ураховуючи, що суд першої інстанції необґрунтовано компенсував позивачці сплачений судовий збір не у повному обсязі (непропорційно до розміру задоволених позовних вимог), у відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачкою по сплаті судового збору за подачу позовної заяви (273 грн.) та апеляційної скарги (1610,40 грн.) підлягає відшкодуванню їй за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року - скасувати в частині відмови у задоволенні адміністративного позову та прийти у відповідній частині нове рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 згідно висновків наведених у цій постанові, а також періоди робот з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1883,40 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов