П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/14339/23
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу адвоката Губської Христини Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2023 року адвокат Губська Х. Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати протиправними дії, оформленні пунктом 45 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №17/д від 15.09.2023, в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) з урахуванням факту проживання однією сім'єю та з урахуваннями правової оцінки, що буде встановлена судом.
В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначила, що батько позивача - ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_1 .
07.03.2022, під час обстрілу пункту постійної дислокації Військової частини, батько загинув.
На звернення позивача про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови №168, Міністерство оборони України повернуло відповідні документи на доопрацювання, оскільки відсутні документи, які, відповідно до Сімейного кодексу України, підтверджують, що повнолітній син був членом сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні.
При цьому, адвокат указала, що для встановлення факту спільного проживання позивача з батьком однією сім'єю, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов'язків, ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, який ухвалою від 18.04.2023 (справа №473/732/23) провадження у справі закрив та роз'яснив право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Разом з цим, адвокат зазначає, що на підтвердження проживання її довірителя разом з батьком однією сім'єю вона надає акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_1 , 1983 року народження від 03.02.2023, складеного комісією у складі старости сіл Трикрати, Актове, Вільний Яр, Зоря Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_3 та депутата Олександрівської селищної ради ОСОБА_4 .
Даним актом встановлено, що позивач фактично проживав та вів спільне домашнє господарство зі своїм батьком ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 з пічним опаленням, в якому 2 кімнати мебльовані, є побутова техніка. Батько з сином вели спільне господарство, в якому є качки та кури, обробляли присадибну ділянку.
Крім того, ОСОБА_1 здійснив поховання батька за власні кошти.
Також, згідно довідки Олександрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області №320 від 03.02.2023 загиблий ОСОБА_2 дійсно проживав за вказаною адресою.
Посилаючись на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Сімейний кодекс України, в редакції чинній станом на 07.03.2022 - дату смерті ОСОБА_2 , адвокат вважає, що позивач, як член сім'ї загиблого військовослужбовця, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови 168, а тому неприйняття Міністерством оборони України рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги є протиправним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з норм права, які регулюють спірні правовідносини, станом на день розгляду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги, тобто станом на 15.09.2023.
Так, суд першої інстанції, процитувавши норму статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), в редакції, яка була чинною станом на 15.09.2023, дійшов висновку, що, для прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, відповідач мав встановити факт чи є ОСОБА_1 отримувачем такої допомоги.
Так, згідно вказаної норми, отримувачами такої допомоги є батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Оскільки, як вважав суд першої інстанції, позивач до жодних перелічених осіб не відноситься, а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги.
Суд першої інстанції відхилив також доводи сторони позивача про необхідність встановлення факту про те, що ОСОБА_1 і його загиблий батько ОСОБА_2 були членами сім'ї.
Відхиляючи такий довід, суд першої інстанції указав, що до 25.08.2022 стаття 16-1 Закон №2011-XII мала такий зміст:
« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статі 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
2. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»».
Водночас, на переконання суду першої інстанції, правомірність рішень (дій) суб'єкта владних повноважень оцінюється на підставі законодавства, чинного на момент прийняття рішення (вчинення дії).
Станом на 15.09.2023 статтею 16-1 Закон №2011-XII члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця не визнавалися отримувачами одноразової грошової допомоги, тому доведеність/недоведеність певного факту не могли визначати зміст рішення відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, адвокат Губська Х. Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає таке.
По-перше, адвокат зосереджує увагу на тому, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону №2011, в редакції станом на 15.09.2023, оскільки пункт 2 Постанови №168 передбачає, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 10.03.2022, дата загибелі ОСОБА_2 є 07.03.2022.
У зв'язку з цим, адвокат вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми, які були чинними на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а не на момент прийняття оскаржуваного рішення.
По-друге, як установила адвокат Губська Х. Ю., стаття 16-1 Закону №2011, в редакції від 01.08.2021, яка була чинна станом на 07.03.2022, містила наступний зміст:
«У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста, як заявила скаржниця, визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»».
Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України, в редакції станом на 07.03.2022, визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, на переконання адвоката, в розумінні частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України позивач був членом сім'ї свого загиблого батька та намагався довести даний факт у суді.
По-третє, адвокат указує на те, що відповідач не заперечує, що у позивач має статусу набувача одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови №168, адже повертаючи його заяву разом з документами на доопрацювання зазначив про необхідність подання документів, які, відповідно до Сімейного кодексу України, підтверджують, що повнолітній син був членом сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні.
Тобто, за її твердженням, повернення документів на доопрацювання взагалі не обґрунтовувалось належністю чи неналежністю ОСОБА_1 до кола осіб, які не мають права на одноразову грошову допомогу.
Тому, на думку адвоката, суд першої інстанції взагалі не повинен був досліджувати та встановлювати обставини, які ніким не оспорюються та не входять до предмету доказування у даній справі.
Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляцію, зазначили про обґрунтованість та законність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_1 . 07.03.2022, під час обстрілу пункту постійної дислокації даної частини, загинув.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) і його рідний брат ОСОБА_5 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), які являються синами загиблого ОСОБА_2 , звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявами про виплату одноразової грошової допомоги.
Ці заяви, а також інші документи, супровідним листом від 15.11.2022, за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , були надіслані директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Відповідно до протоколу засідання від 05.01.2023 № 1/д, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів.
У пункті 22 протоколу вказано: «… без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітні сини були членами сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (копії документів, на підставі яких було призначено пенсію в разі втрати годувальника, судового рішення про встановлення факту перебування на утриманні), неможливо встановити право заявників на отримання частки одноразової грошової допомоги … у зв'язку з чим документи ОСОБА_1 та ОСОБА_5 повертаються на доопрацювання …».
Далі, позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву від 19.04.2023, в якій просив врахувати обставини, які свідчать про те, що він був членом сім'ї загиблого ОСОБА_2 , приєднати до раніше поданих (разом із заявою від 03.10.2022) додаткові документи на підтвердження повідомлених обставин; повторно направити до Міністерства оборони України заяву про призначення одноразової грошової допомоги.
05.06.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно направив директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 та відповідні документи.
Відповідно до протоколу засідання від 15.09.2023 № 17/д, Комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів. У пункті 45 протоколу вказано: «… без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітній син був членом сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (копії документів, на підставі яких було призначено пенсію в разі втрати годувальника, судового рішення про встановлення факту перебування на утриманні), неможливо встановити право заявника на отримання частки одноразової грошової допомоги … у зв'язку з чим документи ОСОБА_1 повертаються на доопрацювання …».
Незгода з протокольним рішенням Комісії від 15.09.2023 стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Насамперед, на думку суду апеляційної інстанції, слід надати оцінку доводам апеляційної скарги про те, в якій редакції слід застосовувати Закон №2011-XII для вирішення спірних правовідносин.
Так, на думку суду першої інстанції, в межах даної справи, слід застосовувати норми матеріального права, які діяли на момент розгляду Комісією питання щодо призначення виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постановою №168, тобто станом на 15.09.2023.
Однак, автор апеляційної скарги заперечує проти такої думки суду першої інстанції, вважаючи це неправильним застосуванням норм матеріального права, адже до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми, які були чинними на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (07.03.2022).
Ураховуючи, що вирішення даного спірного питання має вирішальне значення для правильного вирішення справи, колегія суддів, провівши системний та цільовий способи тлумачення норм, дійшла таких висновків.
Пункт 2 Постанови №168, в редакції станом на день виникнення права, тобто на 07.03.2022 був наступного змісту:
«Установити, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стаття 16-1 Закону №2011, в редакції від 01.08.2021, яка діяла станом на 07.03.2022, передбачала:
«У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У редакції станом на 15.09.2023 пункт 2 Постанови №168 містив наступний зміст:
«Установити, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.»
В редакції станом на 15.09.2023 стаття 16-1 Закону №2011 містила наступний зміст:
«У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)».
У той же час, пунктом 2 Постанови №168, в усіх редакціях з моменту її прийняття, передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1 - 1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Отже, вищенаведені положення правових норм встановлюють, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми, які були чинними на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а не на момент прийняття оскаржуваного рішення.
На тлі цього, виникають підстави стверджувати, що у випадку застосування до спірних правовідносин, положення Закону №2011-XII, станом на 07.03.2022, позивач буде мати право на отримання одноразової грошової допомоги, за умови доведення, що він є членом сім'ї загиблого військовослужбовця.
Саме про це і зазначала Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при поверненні заяви та документів позивача на доопрацювання.
Слід зазначити, що на користь такої правової позиції суду апеляційної інстанції, свідчить постанова Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №420/9003/23, де суд касаційної інстанції досліджував питання кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу за загиблого військовослужбовця, з урахуванням дослідження питання про застосування редакцій положень Постанови №168 - чинних саме на день прийняття рішення Міністерством оборони України про призначення чи відмову в призначенні одноразової грошової допомоги або на дату смерті сина позивачки, тобто дати набуття права на одноразову грошову допомогу.
У цій справі, позивачці як матері загиблого військовослужбовця була призначена одноразова грошова допомога у розмірі 1/2 частки від визначеного Постановою №168 розміру, оскільки у загиблого був живим батько. Однак, батько був громадянином РФ, а відтак позивачка вважала, що у зв'язку із новою редакцією Постанови №168 від 27.09.2022 та статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, якою з кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, виключено громадян російської федерації, їй належить право на усю суму.
Верховний Суд відхилив посилання скаржниці на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що застосуванню підлягали положення Постанови № 168 чинні саме станом день призначення їй допомоги, а не на дату смерті сина та зазначив, що зміни до Постанови №168 про виключення громадян РФ з кола отримувачів одноразової грошової допомоги внесені після набуття права на отримання, визначеними особами, одноразової грошової допомоги.
Таким чином, на переконання суд найвищої інстанції, в силу приписів статті 58 Конституції України, стаття 16-1 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності 25 серпня 2022 року на спірні правовідносини не розповсюджується.
Отже, керуючись даними правовими висновками Верховного Суду, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції щодо застосування в цьому спорі положень Закону №2011-XII, в редакції станом на 15.09.2023.
Вирішуючи довід апеляційної скарги про те, що до предмету доказування в цій справі входить встановлення факту, що позивач є членом сім'ї загиблого батька військовослужбовця, колегія суддів звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.
Розглядаючи вказану справу Велика Палата Верховного Суду встановила що позивачка, з метою отримання одноразової грошової допомоги, визначила предметом доказування - встановлення факту проживання однією сім'єю без зареєстрованого шлюбу з померлим військовослужбовцем.
Аналізуючи обставини справи, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір в порядку адміністративного судочинства, досліджували докази, на підставі яких позивачка доводить наявність факту проживання однією сім'єю з померлим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, та надали оцінку рішенню відповідача з урахуванням цих доказів.
При цьому, надаючи оцінку таким доказам, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно доведеності факту, що має юридичне значення, однак і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції, в межах адміністративної справи, розглянули питання встановлення факту, що має юридичне значення.
Підставою для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду став висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції.
У цій справі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що вимоги особи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з особою, яка загинула під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду не погодилась із вказаним висновком з таких міркувань.
Так, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто, у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 315 цього кодексу.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду указала, що відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
За таких умов, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, проте одночасно вважала необхідним зазначити, що суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з помилкових мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.
Беручи до уваги викладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про обов'язок суду встановити в межах розгляду даної справи факт проживання позивача із загиблим батьком однією сім'єю.
За таких умов, слід констатувати, що відсутність встановлення даного факту, свідчить про законність та обґрунтованість рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а відтак визнавати протиправними дії при його прийнятті підстав немає.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує той факт, що ОСОБА_1 вже звертався до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області в порядку цивільного судочинства для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю із загиблим батьком, а також враховує закриття, даним судом, провадження у цій справі у зв'язку з тим, що спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Поряд з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що на той період часу не були сформовані правові висновки суду найвищої інстанції і тільки 18.01.2024 Велика Палата Верховного Суду у справі №560/17953/21 поставила крапку в цьому питанні, зазначивши, що встановлення факту проживання однією сім'єю має бути вирішено в порядку цивільного судочинства, а потім є підстави для звернення до компетентного органу за призначенням одноразової грошової допомоги, рішення якого, у разі відмови, і може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті спору, відмовивши позивачу в задоволенні позову, однак виходив з помилкових мотивів, в результаті чого неправильно застосував норми матеріального права, що виразилось у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим, наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а резолютивну частину слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Губської Христини Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 07.11.2024.