П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11522/24
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,
повний текст судового рішення
складено 31.07.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року до 24.12.2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 (далі Постанова №1078);
- зобов'язати ВЧ нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3574,87 грн. у місяць за період з 01.03.2018 року до 24.12.2021 року включно у загальному розмірі 163636,79 грн., відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою №1078, з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44 (далі Постанова №44), з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159 (далі Постанова №159);
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 24.12.2021 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою №159;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з ВЧ на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 125185,73 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 24.12.2021 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою №1078.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.12.2021 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою №1078.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 03.11.2014 року по 24.12.2021 року (дата виключення зі списків особового складу) проходив військову службу у ВЧ на різних посадах.
Як зазначає позивач, у той же час, у період з 01.03.2018 року до 24.12.2021 року відповідачем усупереч вимогам законодавства йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація (індексація-різниця) грошового забезпечення, яка не виплачена і станом на день подання позову.
З метою захисту своїх прав позивач звернувся до командира ВЧ з рапортом, в якому, зокрема, просив надати довідку про нараховане і виплачене йому грошове забезпечення і індексацію за відповідний період, а також виплатити у повному обсязі індексацію грошового забезпечення за відповідний період.
Вказана заява відповідачем залишена без письмової відповіді. При цьому, відповідачем надано довідку (вих. №475/4/1513) про розмір щомісячних видів грошового забезпечення (де також міститься інформація про виплачену індексацію) за витребуваний період.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період, починаючи з 01 березня 2018 року, та не вирішував питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.
Суд також дійшов висновку про передчасність звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому у задоволенні такої вимоги необхідно відмовити.
Крім того, суд дійшов висновку щодо передчасності частини позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, оскільки наразі відсутня дата кінцевого розрахунку.
Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (далі - Закон №1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Норми абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення щодо підстав виплати та розміру так званої “індексації-різниці» за період з 01.03.2018р. по 17.02.2020 р.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
У контексті наведеного суд зазначає, що термін “індексація-різниця» фактично запроваджений Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, як позначення другого виду індексації грошового забезпечення, право на яку виникає на підставі абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Як зазначено Верховним Судом у пункті 102 постанови від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Верховний Суд у пункті 106 вказаної постанови виснував, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
У пункті 108 тієї ж постанови Верховний Суд дійшов висновку, що якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 по справі № 400/3826/21, від 28 серпня 2023 року по справі № 420/17338/22, від 28 серпня 2023 року по справі № 420/17338/22, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21.
Отже, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 24.12.2021 року, проте судом не було розраховано розмір такої індексації.
Так, апеляційним судом встановлено, що у березні 2018 року величина приросту індексу споживчих цін становила 253,3%, сума нарахованої індексації - 4463 грн. 15 коп. (1762,00*253,3)/100.
Згідно з довідкою від 21.03.2024 року №475/4/1513, виданою відповідачем, розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року складав 8226,40 грн, а у березні 2018 року 9114,68 грн.
Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився на 888,28 грн (9114 68 грн -8226,40 грн).
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 888,28 грн. = 3574,87 грн. (де 4463,15 грн. - це сума можливої індексації, а 888,28 грн. - розмір підвищення доходу позивача).
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що у цій частині позовних вимог рішення суду 1-ї інстанції підлягає зміні шляхом зазначення суми належної до виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Разом з тим, щодо частини позовних вимог про здійснення нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про їх передчасність, враховуючи наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія означених законодавчих приписів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).
Пунктом 1 Порядку визначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із п.п.2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За вказаним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків виплачено нарахований дохід, чи виплаченого його взагалі та коли такий платіж здійснено, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме вказане є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Наведене у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Апеляційний суд наголошує, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення (або його частини) - провадиться компенсація відповідно до норм діючого законодавства.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тобто, враховуючи наявність факту невиплати позивачу суми з вини відповідача, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в повному обсязі.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків його виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2020р. у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою належного позивачу грошового забезпечення в повному обсязі, оскільки фактично такі виплати мали виплачуватись відповідачем щомісячно, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду 1-ї інстанції у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення цієї частини позовних вимог.
Разом з тим, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВЧ щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 125185,73 грн., апеляційний суд зазначає, що позивач фактично має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Проте, на даний час ще відсутня дата фактичного розрахунку, оскільки на виконання даного рішення суду розрахунок з позивачем ще не проведено, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.
Отже, на переконання апеляційного суду, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку у цій частині позовних вимог.
Резюмуючи усе вищевикладене та на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення частини позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду 1-ї інстанції в частині позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, а також зміні в частині зазначення суми індексації у відповідній частині позовних вимог.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року в частині позовних вимог про нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3574,87 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 24.12.2021 року включно у загальному розмірі 87076,41 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078».
В частині позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. до 28.02.2018р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року - скасувати.
Прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. до 28.02.2018р. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук