П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27682/24
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф..
Дата і місце ухвалення 23.09.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державного агентства рибного господарства України, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно з урахуванням її індексації в зв'язку з порушенням строків її виплати згідно Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
- зобов'язати Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно з урахуванням її індексації в зв'язку з порушенням строків її виплати згідно Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
- стягнути з Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм на користь ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної моральної шкоди 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із відсутністю доказів сплати судового збору за вимогу немайнового характеру (зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 17 червня 2021 року по 03 грудня 2021 року включно з урахуванням її індексації в зв'язку з порушенням строків її виплати) та майнового характеру (стягнення моральної шкоди).
На виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року, позивач подав 10.09.2024 року клопотання про відкриття провадження у справі, у якому зазначив, що він не має сплачувати судовий збір, оскільки вимога щодо компенсації втрати частини доходів є вимогою про стягнення заробітної плати, за яку не належить сплачувати судовий збір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а вимога про моральну шкоду підпадає під п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», за яку також не належить сплачувати судовий збір.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 позовну заяву разом з доданими документами повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини заробітної плати з урахуванням її індексації в зв'язку з порушенням строків її виплати згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», стосується заробітної плати працівника, а отже позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Крім того, апелянт вказує, що судовий збір за вимогу про відшкодування заподіяної моральної шкоди на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» сплаті також не підлягає.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції, вирішуючи спірне питання, виходив з того, що компенсація втрати частини доходів за своєю правовою природою має компенсаторний характер, тобто фактично спрямована на відшкодування суми знецінення доходу, який вчасно не був виплачений, а отже не відноситься до складу заробітної плати.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на викладене.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Так, об'єкти справляння судового збору з розподілом на ті, за які судовий збір справляється і ті, за які цей збір не справляється, визначені Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3674-VІ платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 Закону № 3674-VІ.
Водночас, пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ закріплено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 108/95-ВР структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
За змістом статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Зокрема, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати.
Це означає, що в даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у справі про визнання протиправними дії щодо компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки така пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.
Колегія суддів звертає також увагу, що позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ при розв'язанні спірного питання є усталеною та послідовною і відповідає висновкам суду касаційної інстанції у цій справі. Зокрема, аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 07 грудня 2023 року у справі № 560/11400/23, від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 27 лютого 2024 року у справі № 560/11405/23, від 08 березня 2024 року у справі №560/11906/23, від 27 березня 2024 року у справі № 560/11102/23, від 08 травня 2024 року у справі № 600/4133/22-а та від 25 червня 2024 року у справі № 560/14593/23.
Між тим, суд першої інстанції не врахував посилання позивача на судову практику Верховного Суду, а також його правовий статус і суть спірних правовідносин, що в силу Закону № 3674-VІ надає йому можливість звернутись за захистом своїх прав без сплати судового збору.
Внаслідок цього, суд першої інстанції помилково залишив адміністративний позов з підстав ненадання суду документа про сплату судового збору та в подальшому постановив ухвалу про повернення позовної заяви, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що судовий збір про відшкодування моральної шкоди сплаті не підлягає на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону № 3674-VІ. Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі №405/8768/18, від 5 березня 2020 року у справі №597/664/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 205/10899/19
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ґрунтуються на порушенні норм процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - скасувати.
Справу №420/27682/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судове рішення складено у повному обсязі 07.11.2024 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька