Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
06 листопада 2024 року справа № 520/30091/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї документи ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні і невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.01.2015 року по 29.03.2017, передбачену Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити в повному обсязі індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.01.2015 року по 29.03.2017, передбачену Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991№ 1282-XII та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане ним речове майно, під час проходження ним військової служби в період з 18.03.2015 по 29.03.2017, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2017;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі суму грошової компенсації вартості за не отримане ним речове майно, під час проходження ним військової служби в період з 18.03.2015 по 29.03.2017, відповідно до Порядку виплати військовослужовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2017;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки в порядку ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. 3,5 розділу ХХХІ Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2017 року;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки в порядку ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2017 року.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд виходить з того, що позивачем пропущено місячний строк, передбачений для звернення до адміністративного суду щодо частини позовних вимог.
Доходячи такого висновку, суд вказує наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач фактично не згоден, крім іншого, з невиплатою компенсації за неотримане речове майно, вважаючи, що відповідачем не виплачено вказану компенсацію за період грошової компенсації вартості за не отримане ним речове майно, під час проходження ним військової служби в період з 18.03.2015р. по 29.03.2017р., тобто його позовні вимоги охоплено семирічним періодом, що передує зверненню до суду.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, слід дійти висновку, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Такі правові висновки було зроблено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019р. у справі № 821/2/18.
Разом з тим, судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Так, судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
З урахуванням наведених висновків, Верховним Судом в постанові від 26.05.2021р. у справі №380/5093/20 зроблено правовий висновок, згідно якого до правовідносин з приводу виплати грошової компенсації за речове майно підлягає застосуванню спеціальний строк, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України, тобто місячний строк.
Так само подібний висновок відтворено у Постанові Верховного Суду від 23.06.2022р. у справі № 540/2001/21.
В даній справі при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно також чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
В даній справі слід мати на увазі, що позивач, як він вказує у позовній заяві, був звільнений зі служби 29.03.2017р, що підтверджується копією витягу наказу від 29.03.2017р. №75.
Оскільки розрахунок в частині компенсації за невикористане речове майно проводиться не пізніше звільнення зі служби, позивач мав бути обізнаним про його належний розмір.
В даному випадку позивач звернувся до суду 30.10.2024р., отже пропустив місячний строк, передбачений для звернення до суду, з урахуванням дати звільнення зі служби 29.03.2017р. Не цікавлячись інформацією про належний розмір грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач проявив байдужість до своїх прав.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Всупереч вказаному, разом з позовною заявою позивачем не надано до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та не надано будь-яких доказів поважності причин його пропуску.
Таким чином, суд зазначає, що з огляду на неподання позивачем до суду заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права та враховуючи положення ч.1 ст.123 КАС України, наявні підстави для висновку про залишення позову без руху.
На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме:
- надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати підстави та надати докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде повернута заявнику щодо частини позовних вимог .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д.В. Григоров