вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
07 листопада 2024 року Справа № 480/1048/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1048/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не подання документів до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі п. 5 п.п. 3 г) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в зв'язку з тим, що він і його дружина, як подружжя, мають дитину віком до 18 років і обоє проходять військову службу, а ОСОБА_1 не висловлює бажання продовжувати військову службу;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду документів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі п. 5 п.п. 3 г) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в зв'язку з тим, що він і його дружина, як подружжя, мають дитину віком до 18 років і обоє проходять військову службу, а ОСОБА_1 не висловлює бажання продовжувати військову службу;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати документи ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 для прийняти рішення про звільнення його з військової служби на підставі п. 5 п.п. 3 г) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в зв'язку з тим, що він і його дружина, як подружжя, мають дитину віком до 18 років і обоє проходять військову службу, а ОСОБА_1 не висловлює бажання продовжувати військову службу;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі п. 5 п.п. 3 г) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в зв'язку з тим, що він і його дружина, як подружжя, мають дитину віком до 18 років і обоє проходять військову службу, а ОСОБА_1 не висловлює бажання продовжувати військову службу.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , яка також проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач та ОСОБА_2 мають на утриманні сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько якого ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з рапортом та клопотанням про направлення його рапорту вищому командуванню - ВЧ НОМЕР_2 для прийняття рішення про його звільнення з лав Збройних Сил України, через сімейні обставини, а саме як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, але отримав відмову від ВЧ НОМЕР_1 з мотивацією, що може звільнитися з військової служби його дружина.
Також 25.01.2024р. позивач направив листом через Укрпошту рапорт напряму до ВЧ НОМЕР_2 , який має право приймати рішення про звільнення його, як офіцера, з військової служби, за сімейними обставинами, але відповідач-2 ухиляється від отримання та розгляду рапорту, не отримуючи цінний лист.
Позивач зазначає, що рапорт до цього часу не був розглянутий, позивача до цього часу не звільнено з лав Збройних Сил України.
Судом відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Представник відповідача - ВЧ НОМЕР_1 надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що під час розгляду поданого позивачем рапорту було встановлено, що позивач не має права на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач зазначає, що позивач не є батьком дитини ОСОБА_2 . Підтверджень щодо усиновлення ним дитини ОСОБА_2 позивачем не надано.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів наявності у нього права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): як одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років.
Представник відповідача - ВЧ НОМЕР_2 також надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує с тих же підстав, що і відповідач ВЧ НОМЕР_1 .
Також представник відповідача зазначає, що позивач належним чином визначеним Статутами Збройних Сил України не звертався до Відповідача- 2 і в розумінні того, що роздруківка трекінг «Укрпошти» цінного листа не може слугувати як ухилення від отримання Позивача рапорту, то відсутні правові підстави вважати, що відповідачем допущено будь-яку протиправну бездіяльність.
Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив, не скористався.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 13).
22.11.2023 позивач звернувся із рапортом до начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 про клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за підпунктом «г», пункту 3, частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини - як одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років (а.с. 25).
Натомість зазначений рапорт був залишений без реалізації.
25.01.2024р. позивач направив цінним листом через Укрпошту аналогічний рапорт безпосередньо командиру ВЧ НОМЕР_2 , але згідно роздруківки із сайту Укрпошти, ВЧ НОМЕР_2 не отримано зазначений лист (а.с. 26 - 29).
Як зазначає в позові позивач, зазначений рапорт до цього часу не розглянутий, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи судом.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
Так відповідно до підпункт "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Пунктом 225 Положення визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач 22.11.2023 звернувся із рапортом до начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 про клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за підпунктом «г», пункту 3, частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини - як одного із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років (а.с. 25).
Натомість зазначений рапорт був залишений без реалізації та не був направлений до ВЧ НОМЕР_2 для розгляду .
25.01.2024р. позивач аналогічний рапорт направив цінним листом через Укрпошту безпосередньо командиру ВЧ НОМЕР_2 , але згідно роздруківки із сайту Укрпошти, ВЧ НОМЕР_2 не отримано зазначений лист (а.с. 26 - 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів того, що рапорт позивача було розглянуто та прийнято відповідне рішення уповноваженою особою, яка має право на прийняття таких рішень, зокрема ані командиром ВЧ НОМЕР_1 , ані командиром НОМЕР_6, матеріали справи не містять.
Слід зазначити, що під час розгляду справи відповідачами також не було надано суду будь-яких доказів щодо прийняття рішення (чи то задоволення, чи то відмови у задоволенні) відповідною уповноваженою особою за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що будь-яке рішення за результатом розгляду рапорту позивача щодо звільнення прийнято взагалі не було. Таким чином матеріалами справи не підтверджуються факт відмови командира військової частини НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби.
Оскільки позивачем було подано зазначений рапорт із відповідними документами що стосуються питання звільнення з військової служби, а військова частина НОМЕР_1 не направила зазначений рапорт до вищого командування ВЧ НОМЕР_2 для його розгляду по суті, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення рапорту позивача до ВЧ НОМЕР_2 для його розгляду та прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення.
Відтак і позовні вимоги щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 подати рапорт ОСОБА_1 від 22.11.2023 вх.№34838 із доданими документами до Військової частини НОМЕР_2 для прийняти відповідного рішення за результатами його розгляду, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання ВЧ НОМЕР_2 рапорту позивача про звільнення, то факт бездіяльності цього відповідача щодо не розгляду вказаного рапорту судом не встановлено, відповідно в цій частині позовні вимоги суд вважає необгрунтованими та таким, що задоволенню не підлягають.
Також суд вважає безпідставними вимоги щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі п. 5 п.п. 3 г) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки прийняттю такого рішення повинен передувати розгляд зазначеного рапорту із доданими документами, та надання оцінки наявності підстав для звільнення позивача, а як встановлено судом вказаний рапорт ВЧ НОМЕР_3 отриманий не був.
При цьому, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи не надає оцінку підставам за якими позивач бажає бути звільненим з військової служби, оскільки така оцінка не надавалася відповідачами та в межах цієї справи суд оцінює саме законність дій/бездіяльності відповідачів.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення рапорту ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 для його розгляду та прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) подати рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 22.11.2023 вх.№34838 із доданими документами до Військової частини НОМЕР_2 для прийняти відповідного рішення за результатами його розгляду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек