07 листопада 2024 року м. Рівне №460/6685/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в частині непроведення перерахунку та у подальшому невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 14.05.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-ІХ на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-ІХ на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 14.05.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-ІХ на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у період проходження ним військової служби з 29.01.2020 до 14.05.2024 нарахування та виплата його грошового забезпечення здійснювались у заниженому розмірі, а саме: посадовий оклад та оклад за військовим званням обраховувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023). Крім того, позивач стверджує, що невірне нарахування відповідачем-1 розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням призвело до отримання ним у занижених розмірах також і додаткових видів грошового забезпечення у спірний період. Також, позивач вважає, що нарахування і виплата належних йому сум основних та додаткових видів грошового забезпечення має здійснюватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб в силу приписів Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових виплат, одержаних військовослужбовцями, винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Вважаючи таку бездіяльність відповідача-1 протиправною і такою, що порушує його законні права й інтереси, позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 26.06.2024 позовна заява залишалась без руху.
Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №460/6685/24. Цією ж ухвалою суду вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також витребувано у відповідача-1 додаткові докази по справі.
10.07.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд», представник відповідача-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Свої заперечення аргументував тим, що з 01.01.2020 нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходили службу у Військовій частині НОМЕР_1 , здійснювала Військова частина НОМЕР_2 , а тому з вказаного періоду часу відповідач-1 не здійснював жодних дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, обмежуючись наказом командира військової частини нарахувати та виплатити грошове забезпечення відповідному військовослужбовцю, без зазначення конкретних сум такого нарахування і виплати. Вказав, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови Уряду від 30.08.2017 №704 шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Тому, починаючи з 20.05.2023 і до дня звільнення зі служби, розрахунок грошового забезпечення позивача здійснювався з дотриманням положень постанови КМУ від 12.05.2023 №481. Таким чином, на переконання представника відповідача-1, вимоги позивача про перерахунок грошового забезпечення та додаткових його видів за період з 20.05.2023 до 14.05.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2023, є необґрунтованими. Крім того, представник відповідача-1 зауважив, що оскільки позивач звільнений з військової служби у травні 2024 року, то підстав для перерахунку і виплати йому грошового забезпечення за 2024 рік, а також належних при звільненні сум виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», немає. Враховуючи викладене, представник відповідача-1 просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 11.10.2024 до участі у справі в якості другого відповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; далі - відповідач-2).
24.10.2024, через підсистему «Електронний суд», від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній вважає позовні вимоги безпідставними. В обґрунтування поданих заперечень представник відповідача-2 зазначила, що Військова частина НОМЕР_1 з 01.01.2020 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.12.2019 №821. Тому, починаючи з 01.01.2020, Військова частина НОМЕР_2 здійснює виплати військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 та виконує рішення судів щодо зобов'язань відповідача-1 фінансового характеру - виключно на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 , а також видає довідки лише за наявною інформацією, яка передана на зберігання Військовою частиною НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 , без надання останній правової оцінки. Крім того, пояснила, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Разом з тим, постановою Уряду від 21.02.2018 №103, яка набрала чинності 24.02.2018, у пункт 4 постанови КМУ №704 внесено зміни, за якими розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до цієї постанови. Однак, після скасування даного пункту, норми Постанови №704 не були приведені у відповідність до чинного законодавства. А тому, на переконання представника відповідача-2, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період Військовою частиною НОМЕР_2 правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018, для визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. З огляду на наведене, представник відповідача-2 просила відмовити у задоволенні позову повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 06.08.2015 до 14.05.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій, що підтверджується копією належного йому посвідчення від 04.04.2016 (а.с.17).
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 09.05.2024 №258 позивача звільнено з військової служби у відставку.
У свою чергу, наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 14.05.2024 №135 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, згідно з цим наказом, ОСОБА_1 :
- грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (…) за 2024 рік не отримав;
- під час проходження військової служби (…) службовим житлом не забезпечувався, на квартирному обліку не перебував.
У цьому ж розпорядчому документі наказано, зокрема, виплатити позивачу:
- грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 45 календарних днів, за 2023 рік - 25 календарних днів, за 2024 рік - 45 календарних днів;
- грошову компенсацію за 126 невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки;
- одноразову грошову допомогу у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за період з 06.08.2015 до 14.05.2024 (а.с.18-19).
Судом установлено та сторонами справи визнається, що нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 до дня його звільнення з військової служби у відставку (14.05.2024) здійснювала фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_2 на підставі відповідних наказів командира Військової частини НОМЕР_1 .
Тому, 14.05.2024 позивач звернувся до відповідача-2 із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати довідку про його грошове забезпечення за період з 06.08.2015 до 14.05.2024 із зазначенням окремо сум основних та додаткових складових такого, узагальненої суми грошового забезпечення за місяць та індексації.
У відповідь на вказаний запит, Військова частина НОМЕР_2 листом від 28.05.2024 за №39/810 (а.с.20) надала ОСОБА_1 довідку від 28.05.2024 №39/809 про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премій згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ, індексації за період з 06.08.2015 по 31.12.2019 (а.с.21-22) та довідку від 28.05.2024 №39/807 про розмір грошового забезпечення з 01.01.2020 по 14.05.2024 (а.с.23-25).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 до 14.05.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Основного Закону України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (…).
За змістом преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Положеннями статті 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) установлювалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (набрала чинності 24.02.2018; далі - Постанова №103) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з тим, суд зауважує, що Постановою №103 зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Тобто, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції.
У той же час, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (набрав чинності 01.01.2017; далі - Закон №1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ, пункту 4 Постанови №704 (у редакції до внесення змін Постановою №103) та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу слід віддати саме положенням Закону №1774-VІІІ як нормативно-правового акта вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, насамперед, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ/Суд) як джерело права.
Так, відповідно до пунктів 21, 24 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» (№25921/02), Суд, формуючи прецедент щодо тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
У свою чергу, в пункті 57 рішення у справі «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) та пункті 43 рішення «Серков проти України» (№39766/05) ЄСПЛ установлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Таким чином, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови №704 (у редакції до внесення змін Постановою №103) та додатків 1, 12, 13, 14 до цієї Постанови, суд не знаходить правових підстав для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, згідно з якими: «01.01.2017 набрав чинності Закон №1774-VІІІ. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, за Постановою №704 є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів таких окладів з 01.01.2017 не застосовується.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020 (день набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) у позивача виникли правові підстави для перерахунку його грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 04.01.2023 у справі №640/17686/21 у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII (далі - Закон №2246-VIII) встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
У свою чергу, законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового розміру збільшено у порівнянні з 2018 роком.
Відтак, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2020-2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, та з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру вказаних вище складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Водночас, з матеріалів справи судом установлено, що при нарахуванні й виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, для обчислення розмірів його посадового окладу і окладу за військовим званням застосовано як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений Законом №2246-VIII на 01.01.2018 (а.с.23-25).
Вказані обставини визнаються Військовою частиною НОМЕР_1 та не заперечуються Військовою частиною НОМЕР_2 у поданих ними відзивах на позовну заяву.
А тому, слід дійти обґрунтованого висновку, що за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 нарахування і виплату позивачу грошового забезпечення здійснено із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Поряд з цим, що стосується позовних вимог у частині спірного періоду з 20.05.2023 до 14.05.2024 (день звільнення позивача з військової служби у відставку), суд враховує наступне.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (набрала чинності 20.05.2023; далі - Постанова №481), пунктом 1 якої скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103.
Пунктом 2 Постанови №481 установлено внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, Постановою №481 пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини при обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Суд зауважує, що жодному із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі та не визначено, яким чином слід врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування (застосування) запровадженої нею сталої величини (1762,00 грн) для розрахунку розмірів посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб за період з 29.01.2020 (дня прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 19.05.2023, тобто за період до дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023).
При цьому, за загальновизнаними правилами застосування законів та інших нормативно-правових актів у часі, нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини з дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо) або з більш пізньої дати від дати його прийняття і набрання чинності, вказівку про що останній обов'язково має містити, або із дати, яка календарно передує (є більш ранньою) даті прийняття такого акта, відомості про що останній також обов'язково має містити.
За правилами частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII, постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що, починаючи з 20.05.2023, для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб застосуванню підлягає стала розрахункова величина 1762 грн, визначена пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.
З аналізу змісту довідки Військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2024 №39/807 судом установлено, що при нарахуванні й виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 20.05.2023 до 14.05.2024 для обчислення розмірів його посадового окладу і окладу за військовим званням застосовано розрахункову величину 1762 грн. Наведене, на переконання суду, свідчить про дотримання відповідачами визначеного Постановою №704 порядку обрахунку грошового забезпечення позивача за вказаний вище період.
У зв'язку з цим, суд не погоджується з твердженнями позивача щодо наявності підстав для перерахунку розміру його основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 14.05.2024 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, позаяк останні суперечать положенням чинного у вказаний період законодавства у сфері грошового забезпечення військовослужбовців та не відповідають фактичним обставинам справи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов'язання останніх здійснити позивачу перерахунок і виплату грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 14.05.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704.
У той же час, оскільки з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата і з 29.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом №2246-VIII станом на 01.01.2018, не застосовуються як розрахункові величини для визначення розмірів посадових окладів, заробітної плати та інших виплат працівників (в тому числі, військовослужбовців), то у період з 29.01.2020 до 31.12.2020 позивач мав право на нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, у період з 01.01.2021 до 31.12.2021 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, у період з 01.01.2022 до 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, а в період з 01.01.2023 до 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, чого, у даному випадку, відповідачами безпідставно не здійснено.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачі, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяли протиправно.
При цьому, суд враховує, що виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 здійснювала фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_2 , яка є розпорядником бюджетних коштів, на підставі відповідних наказів командира Військової частини НОМЕР_1 про нарахування й виплату грошового забезпечення, у якій позивач проходив військову службу.
А тому, з метою ефективного захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання вимог Постанови №704 в частині непроведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704.
У свою чергу, належним способом відновлення порушених прав та інтересів позивача слугуватиме зобов'язання відповідача-1 здійснити перерахунок, а відповідача-2 - виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідачів здійснити позивачу перерахунок і виплату додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, суд зазначає таке.
Пунктом 2 Постанови №704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин; далі - Порядок №260), до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;
- допомоги.
Положеннями підпункту 3 пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наведене узгоджується зі змістом пунктів 1, 6 розділу XXIII Порядку №260, відповідно до яких військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
У свою чергу, згідно з пунктами 1, 7 розділу XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З огляду на наведене, слід дійти висновку, що нарахування й виплата військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу певних додаткових видів грошового забезпечення (наприклад, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) безпосередньо залежить від розмірів їх посадового окладу і окладу за військовим званням.
Відтак, обчислення та виплата позивачу додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 не з розрахунку його посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, свідчить про протиправний характер поведінки відповідача-1 у спірних правовідносинах.
З даного приводу суд вважає за необхідне додатково зауважити, що грошове забезпечення військовослужбовців є доходом і власністю таких осіб (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України», пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією, мають залишатися ефективними, а людину не можна ставити у ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
А тому, суд погоджується з твердженнями позивача щодо порушення відповідачами його законних прав та інтересів у зв'язку зі здійсненням вказаних вище виплат у занижених розмірах.
Таким чином, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача суд вважає зобов'язання відповідача-1 здійснити перерахунок, а відповідача-2 - виплату позивачу додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд враховує таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
За змістом пункту 1 Порядку №44 (у редакції постанови КМУ від 06.01.2005 №17, зі змінами), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених законом (…).
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, з урахуванням чинного правого регулювання та фактичних обставин даної справи, суд дійшов висновку, що виплата (за наслідками здійсненого перерахунку) позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 має бути проведена відповідачем-2 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку №44.
При цьому, суд не погоджується з твердженнями відповідача-1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та наявність у зв'язку з цим підстав для залишення його без розгляду, оскільки згідно з матеріалами справи:
- ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку та виключено зі списків особового складу частини на підставі наказів командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 09.05.2024 №258 та від 14.05.2024 №135 відповідно, тобто 14.05.2024;
- письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивачем отримано 28.05.2024 (довідки від 28.05.2024 №39/807 та №39/809);
- з позовною заявою про стягнення належного при звільненні грошового забезпечення у зв'язку із порушенням законодавства про оплату праці позивач звернувся до суду 24.06.2024, а відтак, в межах тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону №3477-IV, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно з пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень частково довели правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах. У той же час, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги, також знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат не надано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в частині непроведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет на відповідний рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 листопада 2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя С.А. Борискін