07 листопада 2024 року м. Рівне №460/8688/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дій відповідача щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби та зобов'язати його нарахувати і виплатити для позивача середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 31.01.2024 по 24.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що при звільненні позивача з військової служби 30.01.2024 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати належного за час служби грошового забезпечення, а також індексації грошового забезпечення, такий остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише 24.07.2024, що підтверджується копією виписки з банківського рахунку позивача. А тому позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що донарахування позивачу додаткової винагороди, яку він отримав 24.07.2024 відбулося не внаслідок вини військової частини НОМЕР_1 , а внаслідок самих діянь позивача, оскільки такі виплати були здійсненні після звільнення позивача з військової служби, у зв'язку із відсутністю медичних документів, які давали право позивачу отримати додаткову винагороду. А тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 06.08.2024 у паперовій і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 06.08.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 12.08.2024 суд зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення позивачу цієї ухвали та встановив позивачу спосіб усунення недоліків вказаної позовної заяви, а саме шляхом подання позивачем заяви із обґрунтуванням та доказами наявності передбачених законом підстав для звільнення позивача від сплати судового збору або подання позивачем до суду оригіналу платіжного документа про сплату позивачем за подання позовної заяви до суду судового збору у сумі 1211,20 грн.
15.08.2024 на виконання ухвали суду від 12.08.2024 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додав копію посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 від 26.07.2023.
Ухвалою від 19.08.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав 05.09.2024 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 по 30.01.2024 проходив військову службу у відповідача - Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.01.2024 №1-РС позивача звільнено відповідно до пункту другого частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у запас за підпунктом "б" за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови ВЛК) про не придатність до військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2024 №31 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.01.2024.
Роздруківкою по картковому рахунку позивача підтверджено, що військова частина НОМЕР_1 провела розрахунок з позивачем 24.07.2024.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу відповідача та з усіх видів забезпечення з 30.01.2024, а недоплачену суму грошового забезпечення позивач отримав від відповідача 24.07.2024., а отже суд встановив, що станом на 30.01.2024 день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми ст.116 та ст.117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 24.07.2024, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин слід застосувати положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (належний розмір індексації) не був спірним.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження №21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Тому вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 24.07.2024, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пункту 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення позивачу станом на 30.01.2024 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення). Відповідач 24.07.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення.
Тобто, спірним у цих правовідносинах є період з 31.01.2024 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 23.07.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Отже, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд враховує правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
У матеріалах справи міститься довідка відповідача від 02.09.2024 №9250 про середньоденний та середньомісячний заробіток ОСОБА_1 , зі змісту якої встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 21,72 грн.
Період затримки фактичного розрахунку 31.01.2024 по 23.07.2024 включно становить 175 днів.
Тому, враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 31.01.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 23.07.2024 і загальна сума такого середнього заробітку (грошового забезпечення) становить 3801,00 грн (21,72 грн х 175дні), при цьому наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.
Водночас, суд відхиляє наведені у відзиві доводи відповідача про відсутність його вини у несвоєчасному розрахунку із позивачем, оскільки відповідачем не було надано для суду і матеріали справи не містять будь-яких доказів надання позивачем відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008, а також доказів того, що невиплата відповідачем 30.01.2024 належних позивачу при звільненні сум грошового забезпечення, яку відповідач сплатив йому 24.07.2024, зумовлена донарахуванням позивачу додаткової винагороди внаслідок самих діянь позивача та що такі виплати були здійсненні після звільнення позивача з військової служби у зв'язку із відсутністю медичних документів, які давали право позивачу отримати додаткову винагороду.
6. Розподіл судових витрат.
Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача (як учасника бойових дій) звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2024 по 23.07.2024, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК