Справа № 420/34466/24
07 листопада 2024 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 від 06.11.2024 про забезпечення позову ( до подання позову),-
06.11.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову ( до подання позову) у якій заявник просить суд заборонити військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , в якій перебуває ОСОБА_1 , та іншим компетентним особам:
- вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- видавати накази, рапорти про направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання завдань в зоні бойових дій;
- видавати накази, рапорти про безпосередню участь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;
- переміщати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 від 06.11.2024 про забезпечення позову ( до подання позову) представник заявника вказав, що ОСОБА_1 звертається до суду з адміністративним позовом до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.10.2024 про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби; зобов'язати ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 направити ОСОБА_1 на стаціонарне обстеження, повторно провести медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби та прийняти нову постанову відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, якою визнати ОСОБА_1 непридатним до військової служби; а також визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення ОСОБА_1 на повторний медичний огляд ВЛК та подальше направлення на військову службу; визнати протиправними та скасувати похідні від протиправної постанови ВЛК - наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 та наказ військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Як вказав представник заявника, рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 від 01.06.2023 солдат ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби на підставі графи II ст.64б, наказу МОУ №402 від 2008 року, і не підлягав, згідно даних зазначених у тимчасовому посвідчені, повторному медичному пересвідченню та згідно довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 №119 від 01.06.2023 ОСОБА_1 був поставлений діагноз: розповсюджений остеохондроз ГПВХ. Остеохондроз шийного відділу хребта. Нестабільність шийного відділу. Грижі дисків СЗ- С7. Виражена цервікобрахіалагія, м'язовотонічні порушення, вегето-судинні прояви. На підставі статті 64-Б, графи II Розкладу хвороб, графи II ТДВ Б ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби. Тобто, як вказав представник заявника, 16.10.2024 солдату ОСОБА_1 , без урахування попередніх медичних документів, які свідчать про непридатний стан ОСОБА_1 до військової служби, які досліджувались 01.06.2023 /тобто досліджувались 1 рік тому/ при приходженні ним ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , протиправно та передчасно було проведено повторний медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , результати якого не відображають реальний стан здоров'я та придатності ОСОБА_1 до військової служби, оскільки після попередньої ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 стан здоров'я ОСОБА_1 тільки погіршився. Як зазначив заявник, постає питання про негайне забезпечення позову у відповідності до п.п. 2,4 ч. 1 ст. 151 КАС України, шляхом заборони відповідній військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), в якій перебуває ОСОБА_1 , та іншим компетентним особам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", видавати накази (рапорти): про направлення ОСОБА_1 для виконання завдань в зоні бойових дій; про безпосередню участь ОСОБА_2 у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації, а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до прийняття судом рішення у справі. Невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача у зв'язку із вчиненням дій по мобілізації, а забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов'язків позивача до розгляду справи по суті, оскільки відносно останнього може бути прийняте рішення про переміщення до військової частини, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та значно ускладнить виконання рішення суду, оскільки такі заходи відносно ОСОБА_1 , який має проблеми зі здоров'ям, може призвести навіть до його загибелі.
Частиною 1 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч.1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
При цьому, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Більш того, суд вказує, що така умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій відповідача. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваних дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки є фактично вирішенням адміністративного спору по суті.
Вживаючи заходи забезпечення позову у вказаний спосіб до встановлення протиправності або правомірності рішень відповідачів, суд фактично до вирішення справи по суті усуне всі наслідки, які на підставі оскаржуваних рішень були або можуть бути застосовані до позивача, що у даному випадку є неприпустимим, оскільки порушує принцип рівності сторін, регламентований статтею 8 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, на даній стадії розгляду справи суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову є такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 150-154,156, 248, 294 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 від 06.11.2024 про забезпечення позову (до подання позову) - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному ст. 295 та п.15.5 розділу VII КАС України.
Суддя К.О. Танцюра