06 листопада 2024 рокусправа № 380/1581/21
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу №380/1581/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства «ВТБ Банк», в якому із врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0130031311, № 0130061311, № 00130041311 від 29.03.2018.
20.12.2021 Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін судом апеляційної інстанції позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, ЄДРПОУ ВП 43968090) - задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 29.03.2018 № 0130031311, від 29.03.2018 № 0130061311, від 29.03.2018 № 0130041311.
17.08.2023 Постановою Верховного суду касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 скасовано. Справу №380/1581/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки і мотиви суду касаційної інстанції наступні:
«У межах підстав касаційного оскарження ключовим було питання додержання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2018 №0130031311, №0130061311, № 00130041311.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
Так, 26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №580/3469/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .
Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Також судова палата акцентувала увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Як встановлено судами, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом 29 березня 2018 року, з позовом до суду про їх скасування позивач звернувся лише у лютому 2021 року. Клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивачем не заявлялося, оскільки останній вважав, що такий строк ним не пропущено.
Отже, у цій справі спірні правовідносини виникли у період, коли у судовій практиці для звернення до суду застосовувався строк у 1095 днів, але позивач звернувся до суду після зміни загального правового підходу щодо тлумачення пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах.
Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов'язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання, було предметом дослідження Верховним Судом у справі №640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.
Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи №580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року).
Питання поновлення та продовження процесуальних строків регламентовано приписами статті 121 КАС України, згідно частини першої якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас, зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що судами попередніх інстанцій питання звернення до суду з позовом з пропуском чи у межах строку не досліджувалось.
Натомість, контролюючий орган вказував на те, що спірні податкові повідомлення-рішення були направлені поштою на податкову адресу платника податків, проте, відповідне поштове відправлення не було вручене останньому і повернулось на адресу відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Відтак, як стверджував відповідач, за правилами пункту 42.5 статті 42 ПК України зазначені податкові повідомлення-рішення вважаються врученими з дати проставлення відповідної відмітки про неможливість вручення кореспонденції органом поштового зв'язку, проте, позивач звернувся до суду з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті у 2018 році лише у 2021 році, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст.122 КАС України шестимісячного строку.
Однак, таким доводам відповідача судами першої та апеляційної інстанцій оцінки надано не було.
При цьому, суд також звертає увагу, що частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, з урахуванням зміни судової практики, платник податків може звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Також слід зазначити, що у разі звернення до суду поза межами вказаного строку платник податків має право клопотати про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду і в кожному конкретному випадку суд має оцінити наведені у відповідній заяві фактичні обставини щодо неможливості своєчасної реалізації права особою та перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів».
Згідно із ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.03.2018 Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0130031313, яким встановлено порушення пп. 49.18.4 п.49.18 ст.49 та абз. «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України і збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування» на загальну суму 220353 грн, в т.ч. за податковим зобов'язанням 176282,4 грн, за штрафними санкціями 44070,6 грн; № 0130061311, яким встановлено порушення пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 та абз. «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України і збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 18362 грн 75 коп, в т.ч. за податковим зобов'язанням 14690,2 грн, за штрафними санкціями 3672,55 грн; № 0130041311, яким встановлено порушення гл. 2, п.п. 49.18.4 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України і застосовано штрафні санкції у сумі 170 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування».
Позивач вказує, що про факт прощення боргу позивачу відомо не було. Також вказує, що через неповідомлення позивача кредитором про прощення (анулювання) боргу в спосіб, визначений абзацом «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів - додаткового блага, зобов'язаний кредитор. Відтак у позивача відсутній обов'язок самостійної сплати податку з таких доходів та відображення їх у річній податковій декларації.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що в ході перевірки встановлено, що 25.03.2008 позивачем з ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 26/1700/513, згідно з яким ОСОБА_1 Банком надано кредит у сумі 64000,00 доларів США.
На запит ГУ ДФС у Львівській області, ПАТ «ВТБ Банк» листом від 06.07.2017 № 5962/1-2 підтвердило інформацію щодо виплаченого доходу ОСОБА_1 .
Позивач податкову декларацію про майновий стан і доходи не подав, доходи у вигляді додаткового блага не декларував, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір від отриманого доходу у вигляді додаткового блага не сплатив.
Також зазначає, що фізичній особі ОСОБА_1 було надіслано наказ № 195 від 16.01.2018 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення № 33 від 16.01.2018 про дату початку та місце проведення перевірки за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією конверту та рекомендованого повідомлення про вручення (№ 7900051603539), які повернулися за закінченням встановленого терміну зберігання.
Стверджує, що акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 09.02.2018 року №329/13-01/13-11 (№7900052325052) та податкові повідомлення-рішення від 29.03.2018 р. №0130031313, №0130061311, № 0130041311 (№7900052325052) надіслані за адресою АДРЕСА_2 , про що свідчать копії конвертів та рекомендованих повідомлень про вручення, які повернулися за закінченням встановленого терміну зберігання.
Також вважає, що зміна валюти зобов'язання не відбувалась, тому до вказаних правовідносин не може застосовуватись положення п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові докази та пояснення, просила суд в задоволені позову відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 29.10.2024 судом поновлено строк звернення до суду про що постановлено відповідну ухвалу.
Судом на новому розгляді встановлені наступні обставини:
Головне управління ДФС у Львівській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
За результатами перевірки складено акт від 09.02.2018 №329/13-01/13-11.
Перевіркою встановлені порушення:
- абз. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік на загальну суму 176282,40 грн;
- п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями в частині неподання декларації майновий стан і доходи за 2016 р.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3, п.п. 1.5, п.п. 1.6 п. 16/1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, п.п. 168.1.1, п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст.168 Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» в результаті чого донараховано військового збору за 2016 рік на загальну суму 14690,2 грн».
На підставі акту перевірки сформовані податкові повідомлення-рішення:
- від 29.03.2018 № 0130031313 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування» на загальну суму 220353 грн, в т.ч. за податковим зобов'язанням 176282,4 грн, за штрафними санкціями 44070,6 грн;
- від 29.03.2018 № 0130061311 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 18362 грн 75 коп, в т.ч. за податковим зобов'язанням 14690,2 грн, за штрафними санкціями 3672,55 грн;
- від 29.03.2018 №0130041311 про застосування штрафних санкцій у сумі 170 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам законодавства.
Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних рішень з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно із п.п. 14.1.47. п. 14.1. ст.14 ПК України (в редакції на час прийняття спірних рішень), додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);
Згідно із п.п. 49.18.4. п. 49.18. ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим же Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно із п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є:
163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно із п. 164.1. ст. 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно із абз. «д» п.п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов'язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов'язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов'язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов'язання.
Суми розстрочених податкових зобов'язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов'язання.
Згідно із п. 167.1. ст. 167 ПК України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Згідно із п.п. 168.1.1., п.п. 168.1.2. п. 168.1. ст. 168 ПК України, оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Згідно з п. 179.1. ст. 179 ПК України, платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Згідно із п. 8 підр. 1 розд. XX «Перехідних положень» ПК України, не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
Згідно із пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.201416-1, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
1.2. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
1.5. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
1.6. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених ПК України.
Також суд зазначає, що згідно із ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно із п.п. 78.1.13. п. 78.1. ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з підстав у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.
Згідно із п. 78.4. ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно із ст. 79 ПК України:
79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
79.3. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
79.5. За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.
З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 26/1700/513.
Згідно з витягом з листа від 06.07.2017 вих. № 5962/1-2 публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» у відповідь на запит Державної фіскальної служби ГУ ДФС у Львівській області від 29.06.2017 №7924/10/13-01-13-05-16 щодо виплаченого доходу в 2016 році Банк здійснював операції анулювання (прощення) боргу платникам податку за самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Банк повідомив платників податку - боржників шляхом надання повідомлення про анулювання (прощеного) боргу боржникам під особистий підпис та включив цю суму боргу (кредиту) платника податку, анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду (в тому числі, окремо: сума заборгованості по основному боргу (ознака доходу - 126)), та сума процентів (ознака доходу - 127), у якому такий борг було анульовано (прощено)) в тому числі і позивачу.
Судом встановлено, що серед вказаних банком осіб зазначено ОСОБА_1 , щодо якого зазначено прощену (анульовану) суму основного боргу в розмірі 979346,64 за звітний період - 3 кв. 2016 (повідомлення про анулювання боргу від 31.08.2016 №229/1700-2).
У повідомленні Банк зазначив, що згідно з абз. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України сума боргу платника податку, анульованого кредитором по його самостійному рішенню, підлягає обкладанню податком з доходів фізичних осіб.
До згадано листа від 06.07.2017 вих. № 5962/1-2 Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» банком долучено копію повідомлення про анулювання боргу від 31.08.2016 №229/1700-2, згідно з написом на якому, ОСОБА_1 отримав останнє 31.08.2016.
На новому розгляді, судом встановлено наступне:
Позивач в судовому засіданні заперечив отримання повідомлення про анулювання боргу від 31.08.2016 №229/1700-2.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомила суд про те, що з урахуванням приписів статті 521 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), Фонд забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання усіх, у тому числі фінансово-господарських документів неплатоспроможного банку протягом ліквідаційної процедури, і передає їх на зберігання до Національного банку України.
Відповідно Закону, всі документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності ПАТ «ВТБ БАНК», були впорядковані, оформлені Банком і передані до Національного банку України, про що складено відповідні акти (Акт 1 від 27.04.2021, Акт 2 від 14.12. 2022).
В Фонді відсутні первинні документи ПАТ «ВТБ БАНК».
Відповідно до даних, наявних у розпорядженні Фонду зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 26/1700/513 від 25.03.2008 перед ПАТ «ВТБ БАНК» були виконані в повному обсязі до дати запровадження тимчасової адміністрації, в тому числі за рахунок часткового прощення боргу, яке було проведене згідно рішення засідання Правління Банку та оформлене протоколом від 18.08.2016 № 47.
Національний банк України на ухвалу суду про витребування документів повідомив суд про те, що запитуваний оригінал повідомлення про анулювання боргу від 31.08.2016 №229/1700-2, згідно з яким відбулося часткове прощення боргу за кредитним договором № 26/1700/513 від 25.03.2008 укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ БАНК» не вбачається за можливим.
Згідно із ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Позивач особисто поставив під сумнів відповідність копії повідомлення про анулювання боргу від 31.08.2016 № 229/1700-2 оригіналу, ствердив, що зазначений підпис, прізвище, скорочене ім'я та по батькові позивача, що зазначено в нечіткій копії вказаного повідомлення, не виконувались позивачем.
Відповідно лише наявна в справі не чітка копія згаданого повідомлення, як доказ повідомлення позивача кредитором про прощення (анулювання) боргу, судом не враховується.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення в позивача податкового зобов'язання згідно із повідомленням про прощення (анульованого) боргу в спосіб, визначений абзацом «д» п.п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України.
Щодо твердження позивача про неправомірність проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, то судом встановлено, що фактично позивача не було повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення (повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки та копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було направлено позивачу засобами поштового зв'язку 17.01.2018, поштове відправлення з відміткою «по закінченню терміну зберігання» повернулося до контролюючого органу лише 28.01.2018, а перевірку розпочато 26.01.2018), що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень.
Таким чином суд доходить обґрунтованого висновку, що відповідачем не дотримано порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Суд вважає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.
Також суд вважає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо процедури проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Суд дійшов висновку, що невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, зокрема прийняття податкових повідомлень - рішень за її результатами. Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 820/6323/17 (провадження № К/9901/66491/18), від 01.10.2019 у справі № 640/21350/18 (провадження №К/9901/16490/19),№804/4147/13а від 21.06.2019, у справі №280/708/19 (провадження № К/9901/32338/20) від 14.12.2021, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 (постанова від 21.02.2020), «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У ще одній палатній справі (постанова від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
У цьому аспекті варто зазначити, що аналізуючи положення ПК України в розрізі процедури проведення податкових перевірок, Верховний Суд у справі №160/2116/19 (рішення від 12.08.2020) зазначив, що завчасне (до початку перевірки) повідомлення про час та місце її проведення перевірки є гарантією права платника податку на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку, а також необхідних пояснень з питань, що слугували призначенню податкової перевірки. Так, вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує із зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків.
З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягає першочерговому дослідженню.
Аналогічна правова позиція висловлена і в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 320/2460/19 (провадження №К/9901/5802/20).
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).
Згідно із ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено, що оскаржені податкові повідомлення - рішення було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин та у спосіб, визначений законом. Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, допустив невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, наявні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2018 № 0130031311, № 0130061311, № 0130041311, а тому позов підлягає задоволенню.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом не враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, ЄДРПОУ ВП 43968090) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 8/26, ЄДРПОУ 14359319) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 29.03.2018 № 0130031311, від 29.03.2018 № 0130061311, від 29.03.2018 № 0130041311.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 2388,90 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII “Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 06.11.2024 року.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович