07 листопада 2024 рокусправа № 380/8183/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 08.02.2020 по 07.08.2020 включно;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 08.02.2020 по 07.08.2020 включно у сумі 198198 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено в повному обсязі грошового забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що позивач вже звертався до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак Восьмий апеляційний адміністративний суд при розгляді справи №380/5938/23 відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що позивач був звільнений з військової служби у лютому 2020 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, водночас спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 29.01.2020 № 92-ОС «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служба та наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.02.2020 № 47-ОС, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні:
- 24.12.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №380/12602/23 виплачено заборгованість із січня 2020 року по лютий 2020 року грошового забезпечення, матеріальної допомоги, допомоги для оздоровлення, одноразових виплат на які нарахований єдиний внесок, надбавок та доплат, а також при звільненні компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 у розмірі 41 221,98 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
- 22.03.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №380/6065/23 виплачено заборгованість грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.12.2015 по день фактичної виплати 08.03.2023 у розмірі 85 577,23 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за шість місяців затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
В даному випадку предмет спору стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Суд зазначає, що Верховний Суд сформував висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що « 30. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
31. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні».
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 380/693/20.
При цьому, в постанові від 28.11.2022 у справі № 380/693/20 Верховний Суд також відхилив посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, адже вказана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.
Також у справі №821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у справі № 380/693/20 за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через два роки.
Повертаючись до обставин даної справи та враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що з матеріалів справи видно, що позивач був звільнений з військової служби у лютому 2020 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
За захистом свого порушеного права у справах №380/12602/23 та №380/6065/23 щодо неправильного обрахунку грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише у березні та червні 2023 року відповідно.
Посилаючись на вищезазначені судові рішення, позивач у квітні 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме: середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2020 по 07.08.2020 включно.
Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Більше того, суд також звертає увагу, що позивач вже звертався до суду з позовними вимогами про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак Восьмий апеляційний адміністративний суд при розгляді справи №380/5938/23 відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з тих же підстав та беручи до уваги постанову Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 380/693/20.
При цьому, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволені позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна