06 листопада 2024 рокусправа № 380/10318/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ), у якій позивач просить суд:
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 89092,80 грн за період з 16.03.2022 по 16.09.2022 включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він проходив військову службу в НОМЕР_5 прикордонному загоні у період з 06.02.2018 року по 17.03.2022 року. Вважаючи, що при звільненні 16.03.2022 року відповідач не провів з ним повного розрахунку з виплати грошового забезпечення, він звернувся з позовом до Львівського окружного адміністративного суду. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року у справі № 380/20528/23 відповідачем було виплачено грошове забезпечення на користь позивача в сумі 94254,82 грн. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду від 20.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що чинне законодавство (ст.117 КЗпП України) не передбачає можливість виплати середнього заробітку за затримання виплати грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу.
Крім цього вказує, що позивач не звертався до відповідача з заявою чи клопотанням про виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються всі види виплат та відповідач не згоден з твердженням позивача, що при виплаті середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні не застосовуються принцип співмірності. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 у період з 06.02.2018 по 17.03.2022 позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_2 ).
З 16.03.2022 позивача було виключено із списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
При звільненні позивачу не було нараховано у повному обсязі грошове забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №380/20528/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 по 17.03.2022, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язано НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 з врахуванням виплачених сум; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 з врахуванням виплачених сум; за період з 01.01.2022 по 17.03.2022 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 з врахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 12.04.2024 здійснено виплату заборгованості грошового забезпечення на рахунок позивача в розмірі 94254, 82 грн. що підтверджується копією виписки із коментарем «заробітна плата, виконання рішення суду у справі №380/20528/23».
З огляду на це, позивач вважає, що відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша ст.117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій ст. відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою вказаної статті.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З матеріалів справи судом встановлено, що з 16.03.2022 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із звільненням.
12.04.2024 відповідач здійснив виплату позивачу заборгованості грошового забезпечення у розмірі 94 254,82 грн. на виконання рішення суду, тобто з порушенням строку, визначеного у ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи те, що позивача звільнено з 16.03.2022, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 17.03.2022 року.
Визначаючи період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, відповідно до якої спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» і після цього.
Період з 17 березня 2022 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року до 12 квітня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене положення, при визначенні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача необхідно використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до копії витягу архівної відомості з автоматизованої системи бухгалтерського обліку за період з січня 2022 року по грудень 2022 року грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (січень-лютий 2022 року) становило 28567,94грн. Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 468,32 грн. (28567,94грн. /61 календарний день).
За період з 17.03.2022 по 18.07.2022 кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 123 календарні дні, отже середній заробіток за цей період становить 57 603,36 грн. (468, 32 х 123).
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2022 по 18.07.2022 не перевищує суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, суд вважає що немає необхідності зменшувати розмір відшкодування.
Частиною першою статті 117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак у період після 19.07.2022 р. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 86170,88 грн. (468, 32 грн. * 184 календарні дні).
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 143 774,24 грн. (57 603,36 грн. + 86 170,88 грн.)
Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
Окрім того, суд акцентує увагу на правові позиції, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.
Таким чином на підставі вищенаведеного, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд приходить до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 377,42 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
адміністративний позов задовольнити частково.
1. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2022 по 12.04.2024 року у розмірі 14 377 (чотирнадцять тисяч триста сімдесят сім) грн. 42 коп.
2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
3. Cтягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 06.11.2024 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович