ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" листопада 2024 р. справа № 300/6852/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000,00 грн, за період з 01.09.2022 по 30.09.2022; зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000,00 грн, за період з 01.09.2022 по 30.09.2022.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під на момент спірних правовідносин не існувало наказів Міноборони, які б одночасно: були регуляторними актами у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; зачіпали соціально-економічні, права, свободи та законні інтереси військовослужбовців, що проголошені гарантовані Конституцією та законами України, зокрема - визначали підстави позбавлення права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022; містили відомості про їх реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку, а, відтак, були такими, що пройшли правової експертизи і набули чинності у порядку, встановленому законодавством; підлягали застосуванню під час позбавлення позивача права на додаткову винагороду, передбачену саме Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022. Крім того, вказує на те, що відповідачем не надано доказів притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у вигляді відмови від виконання законних вимог командира, що на його думку вказує на безпідставність застосування стягнень відносно позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
20.09.2024 представником військової частини НОМЕР_1 подано (надіслано) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема "Електронний суд") з використанням електронного підпису відзив на позовну заяву від 20.09.2024, в якому про ти позову заперечує та вказує на безпідставність заявлених вимог. Крім того, серед іншого, представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке мотивоване тим, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зазначений спір виник з приводу проходження публічної служби.
Суд, встановивши після відкриття провадження, що позовна заява не відповідає вимогам, визначеним частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до приписів частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України 25.09.2024 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Представнику позивача надано п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду, 30.09.2024 від ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема "Електронний суд") з використанням електронного підпису, надійшла заява, згідно якої представник позивача просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заявленого клопотання ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 зазначає, що позивач, будучи діючим військовослужбовцем, втратив можливість вільно переміщатись територією України та не мав можливості своєчасно скористатись правовою допомогою, оскільки не міг покинути територію військової частини, що, в свою чергу, свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду з даним позовом та продовжено розгляд справи №300/6852/24.
Представник позивача свої правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено таке.
Солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2022 за №1006 "Про переміщення особового складу" визначені порядок, строки та перелік військовослужбовців для здійснення переміщення з тимчасового пункту дислокації в місті Житомирі до постійного пункту дислокації військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 (а.с.68).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2022 № 1083 "Про призначення службового розслідування по факту відмови від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №1006 від 15.09.2022 "Про переміщення особового складу" призначено та проведено службове розслідування (а.с.67).
Службовим розслідуванням встановлено, що 16.09.2022 близько 10:00 год., діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання негативних наслідків, свідомо допускаючи їх настання, будучи повідомленими про кримінальну відповідальність, без поважних причин, в умовах воєнного стану, солдат призваний за мобілізацією ОСОБА_3 відкрито відмовився виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про переміщення особового складу (а.с.61-66).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 за №1119 "Про виплату додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану" визначено виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану за період з 01 вересня по 30 вересня 2022 року, окрім осіб визначених в додатку 2, в тому числі й ОСОБА_3 , у зв'язку із відмовою виконати наказ (а.с.78,79).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 за №803, за наслідками проведеного службового розслідування, солдата ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено сувору догану (а.с.57-60).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди в належному розмірі, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991№ 2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 17 Порядку № 260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64 в Україні введено воєнний стан, який триває по сьогодні.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята Постанова Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану №168 (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Отже, з 24.02.2022 у військовослужбовців виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000, 00 грн щомісячно. Підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира.
Відповідно до довідки щодо сум виплаченого грошового забезпечення від 15.04.2024 за №133/3369 позивачу було не нараховано та виплачено додаткову винагороду на період дії воєнного стану за вересень 2022 року (а.с.18).
В межах спірних правовідносин позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн за вересень 2022 року, визначеної постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168.
Судом встановлено, що позивача було позбавлено додаткової винагороди у вересні 2022 року на підставі наказу командира військової частини від 03.10.2022 за №1119.
Згідно абз.4 п.1 постанови КМУ №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно із пунктом 5 рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298, виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснювати на підставі наказів:
- командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини;
- керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Відповідно до п.2.1 постанови КМУ №168 установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди.
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
В період виникнення спірних правовідносин було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298.
У подальшому, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29, яке застосовується з 01.06.2022 та визначає умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.
В той же час відповідно до пункту 10 телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 №НР 248/1298, пункту 9 окремого дорученням МОУ від 23.06.2022 №912/з/23 до наказів на виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Як зазначалось судом вище, підставою для невиплати позивачу додаткової грошової винагороди за вересень 2022 передбаченої постановою КМУ №168 стала відкрита відмова від виконання наказу командира.
Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 за №1119 "Про виплату додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану" визначено виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану за період з 01 вересня по 30 вересня 2022 року, окрім осіб визначених в додатку 2, в тому числі й ОСОБА_3 , у зв'язку із відмовою виконати наказ (а.с.78,79).
Суд звертає увагу сторін, на те, що вказаний наказ, якими позивача позбавлено виплати додаткової грошової винагороди не є предметом спору, позивачем не оскаржується, є чинними та ніким не скасований. Доказів протилежного суду не надано.
Доводи представника позивача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень рішення Міністра оборони України, є необґрунтованими, позаяк таке рішення є чинним та регулює питання, які необхідно враховувати з метою належного виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а сам по собі спосіб доведення цього рішення до особового складу Збройних Сил України телеграмою, не змінює його суті.
Суд зазначає, що Міністр оборони відповідальний за очолюване ним міністерство, а тому прийняте ним в умовах воєнного стану рішення від 25.03.2022 №248/1298, яким урегульовано питання щодо виплати, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, винагороди, має правову основу.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що п.9 окремого доручення не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди на період воєнного стану, оскільки факт порушення дисципліни потребує доведення та підтвердження відповідними доказами. Тобто, вина військовослужбовця має бути встановлена у визначеному законом порядку.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно статтям 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з ст. 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Згідно ст.48 Статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Згідно з ч. 2 ст. 86 Дисциплінарного статуту №551-XIV під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Вимогами п. 1 розділу II Порядку № 608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування, зокрема, невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Відповідно до п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Згідно з вимогами п. 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог п. 2 розділу VI Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.
Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Таким чином, у разі порушення військовослужбовцем військової дисципліни, призначається службове розслідування, за результатами якого, у разі, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Отже, факт порушення військової дисципліни, має бути підтверджений у встановленому порядку.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2022 за №1006 "Про переміщення особового складу" визначені порядок, строки та перелік військовослужбовців для здійснення переміщення з тимчасового пункту дислокації в місті Житомирі до постійного пункту дислокації військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 (а.с.68).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2022 № 1083 "Про призначення службового розслідування по факту відмови від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №1006 від 15.09.2022 "Про переміщення особового складу" призначено та проведено службове розслідування (а.с.67).
Службовим розслідуванням встановлено, що 16.09.2022 близько 10:00 год., діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання негативних наслідків, свідомо допускаючи їх настання, будучи повідомленими про кримінальну відповідальність, без поважних причин, в умовах воєнного стану, солдат призваний за мобілізацією ОСОБА_3 відкрито відмовився виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про переміщення особового складу (а.с.61-66).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 за №803, за наслідками проведеного службового розслідування, солдата ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено сувору догану (а.с.57-60).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 за №1119 "Про виплату додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану" визначено виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану за період з 01 вересня по 30 вересня 2022 року, окрім осіб визначених в додатку 2, в тому числі й ОСОБА_3 , у зв'язку із відмовою виконати наказ (а.с.78,79).
Як вже зазначалося, підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди за вересень 2022 року, є наказ командира, який не є предметом оскарження. Відтак, суд не надає йому правову оцінку.
Таким чином, оскільки накази, яким позивача позбавлено виплати додаткової винагороди та накладено дисциплінарне стягнення є чинними та нескасованими, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на нарахування та виплату додаткової винагороди за вересень 2022 року. Відтак, відповідачем правомірно позбавлено позивача такої виплати.
Як наслідок, суд зазначає, що відповідач вимог чинного законодавства не порушував і чітко дотримувався положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та Окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 року "Щодо врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168".
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.