06 листопада 2024 року Справа № 280/10140/24 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Стрельнікова Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_5 АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач - 1), Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України (далі - відповідач - 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 13 жовтня 2017 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 жовтня 2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 66 960 гривень 48 копійок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 18 935 гривень 67 копійок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 09 жовтня 2018 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4247 гривень 95 копійок в місяць за період з 01 березня 2018 року по 09 жовтня 2018 року включно у загальній сумі 30 968 гривень 93 копійки відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2022 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4247 гривень 95 копійок в місяць за період з 10 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2022 року включно у загальній сумі 204 997 гривень 71 копійка відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Позовну заяву подано в електронній формі, через систему «Електронний суд» та підписано представником позивача ОСОБА_2 .
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи не має інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, суддя вважає, що вона підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
З аналізу наведеної правової норми вбачається, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і повинна бути підписана позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 1 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження представників та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Згідно частини 2 цієї статті довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до частини 9 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позов підписано та подано до суду представником позивача - ОСОБА_3 , яким на підтвердження своїх повноважень надано копію довіреності від 21 червня 2024 року, складеною у місті Шецин Республіки Польщі, за якою громадянка України ОСОБА_1 доручає громадянину України ОСОБА_3 представляти її інтереси, зокрема, в судах будь-якої інстанції/юрисдикції (в тому числі судах загальної юрисдикції та адміністративних судах). Довіреність не посвідчена нотаріально. Додаток не містить офіційного перекладу на українську мову.
Частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України (статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 1994 року № 127/94) та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України від 26 червня 2002 року № 535/6823.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-III Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року.
Суд зазначає, що статтею 100 Закону України «Про нотаріат» визначено, що документи, які складено за кордоном за участю іноземної влади або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до статті 98 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права; нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Згідно зі статтею 13 цього Закону документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є поставлення передбаченого ст. 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений (стаття 3 Конвенції).
Статтею 4 цієї Конвенції вказано, що передбачений в частині 1 статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою.
Разом з тим, додана до позову довіреність не посвідчена нотаріусом та не містить відмітки про її легалізацію в установленому законодавством порядку (відсутність апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений).
Одночасно суддя вважає за необхідне вказати таке.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» звернуто увагу, що Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасовуються будь-які додаткові засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого Договору. Такими є договори про правову допомогу між Україною та Грузією, Молдовою, Узбекистаном, Литвою, Латвією, Естонією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Монголією, Македонією, В'єтнамом, КНР та іншими. У відносинах між Україною та країнами СНД чинною є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Згідно зі статтею 13 цієї Конвенції та міжнародними договорами про правову допомогу документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні та користуються на території інших Договірних Сторін, є доказовою силою офіційних документів.
Проте, згідно змісту Конвенції її дія не є універсальною, тоді як згідно змісту Конвенції визначено коло відносин, на які розповсюджується її дія. Зокрема, згідно статті 2 Конвенції визначено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони. Громадяни кожної Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися у суди, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи.
Зі змісту Конвенції чітко слідує, що в частині надання правового захисту у цивільних справах вона спрямована саме на приватноправові відносини, тоді як питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади Договірних Сторін є публічно-правовими.
Згідно з ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні положення містилися у ЦК УРСР, що діяв станом на момент підписання Конвенції.
Будь-яких застережень щодо поширення дії Конвенції, або включення до складу цивільних відносин також відносин, що мають публічно-правову природу, Конвенція не містить.
Предметом звернення до суду у даній справі є відносини, що мають публічно-правову природу, тому суддя вважає, що в даному випадку сфера дії Конвенції не поширюється на правовідносини сторін у справі.
За таких обставин повноваження представника позивача на підписання позову та представництво інтересів у суді мають відповідати вимогам частини 9 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Оскільки Україна і Польща приєдналися до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, то довіреність має бути оформлена згідно вимог Конвенції шляхом проставлення апостилю.
Тому додана до позову копія довіреності від 21 червня 2024 року не оформлена належним чином відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а, отже, позивачем не надано належних документів на підтвердження повноважень свого представника.
Відповідно до частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку про повернення позовної заяви.
Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Н.В. Стрельнікова