06 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/7473/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ Житомирського апеляційного суду від 26.01.2024 №19-к у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01 січня 2024 року на рівні 30% місячного посадового окладу;
- зобов'язати Житомирський апеляційний суд здійснити перерахунок та виплачувати головному спеціалісту відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто 50 відсотків посадового окладу.
Позивачка не погоджується із розміром її заробітної плати, отриманої з 01.01.2024. Вважає, що застосовані Житомирським апеляційним судом при її обрахунку норми 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" звужують обсяг його прав та гарантій, як державного службовця, визначених чинним законодавством.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Представник Житомирського апеляційного суду (далі - відповідач) не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позов.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та письмові докази і пояснення, викладені у заявах по суті справи, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , відповідно до наказу №10 від 31.05.1982 прийнята на посаду машиністки другої категорії Житомирського обласного суду.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах справи працювала на різних посадах державної служби в Житомирському обласному суді, (в подальшому Апеляційному суді Житомирської області, Житомирському апеляційному суді).
Станом на 17.04.2024 позивачка має стажу державної служби у розмірі 41 рік 5 місяців 8 днів.
Відповідно до статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 25.03.2016 №229, Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 наказом в.о. керівника апарату Житомирського апеляційного суду від 16.10.2018 №109-к позивачці встановлено з 17.10.2018 надбавку за вислугу років в розмірі 50% місячного посадового окладу, стаж державної служби якої станом на 17.10.2018 становив понад 36 років 4 місяці 18 днів.
У подальшому, наказом в.о. керівника апарату Житомирського апеляційного суду від 26.01.2024 №19-к "Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на 2024 рік" позивачці встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2024 рік у розмірі 30% місячного посадового окладу.
Позивачка вважає, що оскаржуваний наказ у частині встановленого їй розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2024 рік є протиправним, прийнятим без дотримання чинних норм Закону України "Про державну службу" та таким, що порушує її право на належну оплату праці, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (стаття 5 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до ч.1 ст. 150 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Особливості призначення на посади державних службовців та працівників, які виконують функції з обслуговування, в секретаріат Вищої ради правосуддя встановлюються також Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
Частиною 1 статті 50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Відповідно до ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця та премія (у разі встановлення).
До стажу державної служби зараховуються час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону №889-VIII (п.1 ч.2 ст. 46).
Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (ч.8 ст.50 Закону №889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Верховна Рада України 09.11.2023 ухвалила Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік", згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом №889-VIII.
Згідно з розділом "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
За пунктом 13 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році" з урахуванням пункту 12 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Однак, слід відмітити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1ст. 52 Закону №889-VIII, а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Поряд із цим, слід відмітити, що до Закону №889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад не вносилось.
Зважаючи на викладене, вирішуючи спір, суд вважає за необхідне наголосити, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції України).
Отже, для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов'язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень. Пояснення полягає в тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.
Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб'єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.
Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Разом з тим, положення КАС України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (частини 1-2 статті 6); у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, а не п.12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений статтею 3 Конституції України, статтею 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Крім того, слід врахувати, що ч. 5 ст. 50 Закону №889-VIII передбачено, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз положень КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Згідно ч.ч.1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. 9, 72-74, 77, 241-246,250,262 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Житомирського апеляційного суду (вул. Святослава Ріхтера, 24, м. Житомир, 10008. ЄДРПОУ: 42261525) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ в.о. керівника апарату суду Житомирського апеляційного суду від 26.01.2024 №19-к у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби ОСОБА_1 - головному спеціалісту відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду на 2024 рік.
Зобов'язати Житомирський апеляційний суд з 01.01.2024 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 - надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 06 листопада 2024 р.
06.11.24