Справа №760/14616/22
Провадження №2/760/1849/24
29 липня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Щур В.А., звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 05 червня 1986 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб (прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ). Після реєстрації шлюбу стали проживати однією сім'єю в неприватизованій квартирі АДРЕСА_1 , в якій зареєстрували місце свого проживання.
04 березня 2000 року шлюб між сторонами було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис за №197. Після реєстрації розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
Станом на сьогоднішній у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованими є - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4. При цьому відповідач, ОСОБА_2 в вищевказаній квартирі лише зареєстрований, проте фактично з вересня 2019 року в ній не проживає.
Квартира АДРЕСА_1 неприватизована, знаходиться на балансі КП «Грушківське» Солом?янської РДА у м. Києві. Відповідальним квартиронаймачем є позивач - ОСОБА_1 .
Відповідач у спірній квартирі не проживає понад строк, встановлений статтею 71 ЖК України, без поважних причин, своїх речей там не зберігає, квартирою не цікавиться, участі в оплаті житлового приміщення та комунальних послуг не приймає.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 жовтня 2022 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Однак, після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України, тому ухвалою суду від 31 січня 2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі суду, з моменту отримання такої ухвали.
Ухвалою від 18 квітня 2023 року було продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком на 10 днів з моменту отримання ним копії цієї ухвали.
18 квітня 2023 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,у якій позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ухвали від 02 травня 2024 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва».
Ухвалою від 02 травня 2024 року витребувано від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» докази, а саме інформацію про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні 02 травня 2024 року було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_1
17 травня 2024 року до суду надійшла заява третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якій просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши, що їхній батько, ОСОБА_2 , з вересня 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, без поважних причин, при тому, що для нього не існувало і не існує перешкод у користуванні спірною квартирою. З часу фактичного не проживання в зазначеному жилому приміщенні, ОСОБА_2 не робив спроби вселитися у зазначену квартиру. У ОСОБА_2 , ще до вересня 2019 року утворилась нова сім'я, й він з вересня 2019 року фактично проживає в іншому помешканні, місцезнаходження якого він не повідомляв. У квартирі за місцем його реєстрації, він не проживає без поважних причин. Своїх речей там не зберігає, квартирою не цікавиться, участі в оплаті житлово-комунальних послуг не приймає. Реєстрація ОСОБА_2 у зазначеній квартирі носить формальний характер й утворює перешкоди в реалізації їх прав на приватизацію житла.
26 липня 2024 року до суду від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надійшли витребувані докази, а саме інформація щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якої, квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, однак, 29 липня 2024 року представник позивача - адвокат Щир В.А. подав до суду заяву, в якій справу просив розглядати без його участі та просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив. Відзиву на позовну заяву не подав.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 04 березня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 31 березня 2009 року.
Згідно витягу розпорядження Представника Президента України у Жовтневому районі №600 від 07 червня 1995 року згідно поданих заяв змінити договорі найму на житлове приміщення спільний особовий рахунок на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 площею 48 кв.м. та двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на першому поверсі розділено та відкрито окремі особові на указані квартири, зокрема на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , площею 32,1 кв.м. на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з сім'єю у складі чотирьох осіб (вона, чоловік - ОСОБА_2 , дочка - ОСОБА_9 , дочка - ОСОБА_8 ). Також здійснено розпорядження начальнику РЕО-701 переоформити договір найму житлового приміщення на ОСОБА_8
Квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована, що підтверджується відповіддю КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-7587 від 25 липня 2024 року.
З витягу реєстру територіальних громад м. Києва станом на 09 травня 2024 року у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 .
Обґрунтовуючи позов про визнання відповідача таким, що втратив право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , позивач посилається на те, що відповідач протягом тривалого часу не проживає за вищезазначеною адресою без поважних причин, при тому, що перешкод у користуванні вказаною квартирою йому не чинилось, спроб вселитись у спірну квартиру не робив, реєстрація відповідача у спірній квартирі носить формальний характер й створює перешкоди в реалізації права позивача на приватизацію вказаної квартири.
На підтвердження даної обставини позивачем додано до позовної заяви акт про фактичне непроживання особи за місцем реєстрації від 13 квітня 2023 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , відповідно до якого встановлено, що громадянин ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але у зазначеній квартирі фактично не проживає з осені 2018 року і по теперішній час.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).
У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що: «системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що: «аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зазначено: «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Як вбачається з акту про фактичне непроживання особи за місцем реєстрації від 13 квітня 2023 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , відповідно до якого встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але у зазначеній квартирі фактично не проживає з осені 2018 року і по теперішній час.
Допита судом у якості свідка позивач ОСОБА_1 повідомила суду, що відповідач є її колишнім чоловіком, квартира, у якій вони спільно проживали дісталась їй від батьків, у 1986 році вона вийшла заміж за ОСОБА_2 та разом із ним прописались у спірній квартирі. У спірній квартирі, окрім позивача та відповідача, зареєстровані також дві доньки позивача та онук. Відповідач з 2019 року у квартирі не проживає, має іншу сім'ю, доньки із батьком не спілкуються, його місце перебування чи проживання їм не відоме.
Свідок ОСОБА_7 , яка є сусідкою позивача, повідомила суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, шлюб між ними розірвано. ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації не проживає, останній раз його бачила у 2018 чи 2019 році, тоді він повідомив, що у нього нова сім'я. Таким чином, не бачила відповідача вже 6 років.
Відтак, судом встановлено відсутність відповідача у за місцем проживання більше ніж шість місяців. Поважних причин неявки наймача приміщення до займаного житла судом не встановлено.
Указані обставини відповідачем не спростовані.
Відтак, вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 992,40 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Керуючись ст. 4, 12-13, 141, 258-259, 265, 268, 289, 352-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп. в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі :
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», місцезнаходження: м. Київ, вул. Левка Мацієвича, буд. 6, код ЄДРПОУ 35756919.
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова