Справа № 756/12733/24
Провадження № 2-о/756/641/24
Іменем України
18 жовтня 2024 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Примак-Березовська О.С., вирішуючи питання про відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України про встановлення факту що має юридичне, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, у якій просить встановити факт того, що вона була членом сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов'язків військової служби.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 є її рідним братом, з яким після смерті матері та визнання їх сиротами, вони підтримували тісний родинний зв'язок. Починаючи з 2015 року ОСОБА_2 проживав у родині заявниці, вони мали спільний бюджет та вели спільне домашнє господарство. ІНФОРМАЦІЯ_3 її брата мобілізували, а ІНФОРМАЦІЯ_4 під час військової служби ОСОБА_2 помер, виконуючи бойове завдання. Після смерті брата відповідне сповіщення надіслано саме заявниці, вона отримала свідоцтво про смерть, займалася організацією похорону та згодом оформила свідоцтво про право на спадщину, як єдиний член сім'ї.
У зв'язку із загибеллю брата, ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з метою отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн. грн. Однак, у такій виплаті заявниці відмовлено через відсутність підтверджуючих документів про те, що вона була на утриманні загиблого ОСОБА_2 .
Оскільки від встановлення факту перебування на утриманні залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав, як члена сім'ї загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги, просила задовольнити заяву.
Вивчивши матеріали заяви та доданих до неї документів, вважаю необхідним у відкритті провадження відмовити, виходячи з такого.
Спірні відносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Сімейним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Постанова КМУ № 975) та Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168).
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Постановою КМУ № 975.
Згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 168 особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов'язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.
Усе зазначене вище правове унормування виплати грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця та коло осіб, які мають право на таку виплату, у разі наявності спору, оцінюється судом, встановленим законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Вирішуючи питання щодо юрисдикції, суд враховує правовий висновок, що міститься у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сокуренко і Стригун проти України», зокрема, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод? (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Тобто, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом у порядку наказного, позовного та окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Особливості розгляду справ у порядку окремого провадження визначені Главами 1-14 Розділу ІV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувано, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 752/20365/16-ц, № 750/9847/18, № 644/9753/19, № 643/6447/19/19, № 641/5187/20 тощо.
Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Водночас для вирішення питання, чи підлягає дана заява розгляду у порядку цивільного судочинства необхідно дослідити правову природу відносин, що виникли між її учасниками, зокрема, у частині предметної та суб'єктної юрисдикції, опираючись на практику Верховного Суду у подібних категоріях справ.
Велика Палата Верховного Суду рішенням у справі № 287/167/18-ц виснувала, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній (пункти 33, 34, 35 вказаного рішення).
Отже, визначаючи чи пов'язується зі встановленням факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд має виходити з правової природи відносин, що регулюються цивільним законодавством.
Зокрема, статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини).
Статті 1 та 2 ЦПК України визначать юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто спори підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме за правилами ЦПК України, виходячи із цивільно-правової природи таких спорів.
Водночас, згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто спори, які за своє суттю є публічно-правовими, розглядаються адміністративними судами за правилами КАС України.
Досліджуючи правову природу цієї справи, суд виходить з того, що заявник просить встановити факт задля отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується сім'ям загиблих згідно із вимогами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанов КМУ № 975 і № 168.
Водночас, матеріали справи містять повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29 січня 2024 року № 3/619 про те, що заява щодо отримання вказаної допомоги від 3 січня 2024 року повернута ОСОБА_1 на доопрацювання, оскільки відсутні підтверджуючі документи про те, що вона була на утриманні загиблого ОСОБА_3 .
Тобто фактично суть цієї заяви зводиться до відмови уповноваженого органу Міністерства оборони України у виплаті заявниці вказаної грошової допомоги. При цьому встановлення факту сімейних відносин, про який йдеться у цій заяві ОСОБА_1 , є похідною вимогою на підставі вказаної вище відмови суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд вбачає у цих правовідносинах ознаки публічно-правового спору, оскільки заявниця фактично просить підтвердити певний соціальний статус, який має суттєве значення для можливості реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
У підпунктах 7.8 - 7.15 та 7.22 пункту 7 мотивувальної частини Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі 520/17342/18, виснувано, що: «важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини»; «судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин»; «для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи»; «приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу»; «критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,? а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України)»; «натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю»; «юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України) у зазначеній редакції)»; «тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ»; «визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо».
До таких висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у справах № 761/10730/18, № 646/14523/15-ц?, № 910/4590/19, № 761/218908/16-ц, № 296/10217/15-ц, № 918/631/19.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства просить встановити факт, з метою оцінки обставин для подальшого захисту свого права у сфері правовідносин, які виникають між нею та суб'єктом владних повноважень Міністерства оборони України, оцінку таким фактам може надавати адміністративний суд, вирішуючи по суті спір публічно-правового характеру щодо наявності або відсутності права заявниці на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її рідного брата ОСОБА_2 .
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 290/289/22-ц зазначивши, що «Міністерство оборони України є спеціально уповноваженим суб'єктом на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975. Верховний Суд врахував, що між заявником та Міністерством оборони України виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства».
У зазначеному рішенні Верховний Суд «врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим».
Крім цього, суд вирішуючи питання щодо юрисдикції даної справи також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Так, у пункті 97 цієї Постанови виснувано: «слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності».
У пункті 117 цієї ж Постанови виснувано, що «Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».
Аналізуючи вимогами заявниці та враховуючи обставини цієї справи у посутньому зв'язку із змістом зазначених рішень Великої Палати Верховного Суду, вважаю, що факт, про який йдеться у заяві ОСОБА_1 , має встановлюватися у позасудовому порядку разом із прийняттям суб'єктом владних повноважень рішення про виплату або відмову у виплаті такої допомоги на підставі вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанов КМУ № 975 і № 168.
Саме вказану відмову ОСОБА_1 має право оскаржити по суті її вимоги щодо виплати 15 млн. гривень у зв'язку із загибеллю брата ОСОБА_2 на підставі зазначених норм матеріального права.
Водночас, судом належної юрисдикції має бути надана оцінка суті відмови, що міститься у повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29 січня 2024 року № 3/619, яким заяву ОСОБА_1 від 13 січня 2024 року повернуто на доопрацювання із пропозицією звернутися до «органів суду щодо встановлення факту перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 ». При цьому оцінку правомірності вказаної «пропозиції» уповноваженого органу Міністерства оборони України має також надати суд, до юрисдикції якого належить розгляд таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи чинні норми процесуального права та судову практику Верховного Суду у подібних категоріях спорів, суд вважає неможливим розгляд заяви ОСОБА_1 про встановлення даного факту у порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини сторін є публічно-правовими.
Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною п'ятою статті 186 ЦПК України визначено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Роз'яснюючи заявниці, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, суд враховує вимоги Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-IX.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження необхідно відмовити та роз'яснити заявниці право звернутися із адміністративним позовом до суду встановленого законом, зокрема, до Київського окружного адміністративного суду (до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду) в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 2, 19, 186 ЦПК України суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України про встановлення факту що має юридичне.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.
СУДДЯ О.С. Примак-Березовська