79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
30.10.2024 Справа № 914/1975/24
Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Б.І. Мельник, розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Сохи Семена Сергійовича, м. Харків, Харківська область
до відповідача Фізичної особи-підприємця Лакоцького Андрія Івановича, м. Радехів, Львівська область
про стягнення 16165,45 грн заборгованості.
за участю представників сторін:
від позивача: Соха С.С.;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Сохи Семена Сергійовича до відповідача фізичної особи-підприємця Лакоцького Андрія Івановича про стягнення 16165,45 грн заборгованості за договором №02.04-1 від 02.04.2024, з яких: 15600,00 грн - основна заборгованість, 438,86 грн - інфляційні втрати та 126,59 грн - 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2024, справу №914/1975/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 13.08.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
У межах наданого судом строку на адресу суду через підсистему «Електронний суд» (документ сформований 21.08.2024) від позивача надійшло клопотання (вх.№2068/24) в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено всі необхідні докази.
Ухвалою від 26.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 25.09.2024.
Ухвалою від 25.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 25.09.2024, суд відклав розгляд справи по суті на 30.10.2024.
09.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.10.2024) від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу (вх.№24564/24).
29.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.10.2024) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№26232/24).
30.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.10.2024) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26257/24).
30.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.10.2024) від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№26269/24).
У судове засідання 30.10.2024 з'явилися позивач. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити такі.
У судове засідання 30.10.2024 відповідач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. . Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.
У судовому засіданні 30.10.2024 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
У судовому засіданні 30.10.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач повідомляє про те, що 02.04.2024 між ним та відповідачем укладено договір №02.04-1, згідно якого відповідач зобов'язувався надати позивачу послуги та виконувати роботи, визначені умовами цього договору.
Зважаючи на умови договору, позивач здійснив оплату послуг за договором №02.04-1 від 02.04.2024 у розмірі 15600,00 грн.
Позивач зазначає про те, що відповідач повинен був з 03.04.2024 року розпочати надання послуг за договором №02.04-1 від 02.04.2024 року та протягом 7 календарних днів запустити рекламну компанію терміном на 30 днів з дня запуску реклами.
Зважаючи на те, що станом на 08.08.2024 відповідач не виконав свої зобов'язання за договором №02.04-1 від 02.04.2024, позивач просить суд повернути 15600,00 грн попередньої оплати.
З огляду на те, що відповідач порушив умови договору №02.04-1 від 02.04.2024, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 02.05.2024 по 08.08.2024 рік на основну суму заборгованості здійснив нарахування інфляційних втрат у розмірі 438,86 грн та 3% річних - 126,59 грн.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 26.08.2024 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.
Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (80200, Львівська область, м. Радехів, вул. Рильського, 14).
З інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта»: https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0600957276579 вбачається, що скерована на юридичну адресу відповідача (80200, Львівська область, м. Радехів, вул. Рильського, 14) копія ухвали суду від 26.08.2024 про відкриття провадження у справі була ним отримана особисто 03.09.2024. У свою чергу, суд також повідомляє про те, що копія ухвали від 25.09.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату скеровувалась відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцію, якій присвоєно №0600967254557. Згідно з інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта»: https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0600967254557, судом вбачається, що відповідач отримав копію ухвали від 25.09.2024 про відкладення розгляду справи на 30.10.2024, особисто 02.10.2024.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Щодо відзиву на позовну заяву (вх.№26257/24 від 30.10.2024) суд повідомляє наступне.
Відповідно до ч.ч. 8, 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України).
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 113 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою від 26.08.2024 судом було встановлено відповідачу строк для подання відзиву терміном у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, копію якої ФОП Лакоцький А.І. отримав 03.09.2024 особисто. Отже, відповідач мав право на звернення із відзивом на позовну заяву строком до 18.09.2024 включно. Проте, представник відповідача скерував такий лише 29.10.2024 шляхом формування у системі «Електронний суд».
Одночасно, суд зауважує про те, що представник відповідача жодним чином не обґрунтував неможливість подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, а лише у прохальній частині такого зазначив, що «просить поновити строк на подання відзиву, у разі його пропуску».
Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Зважаючи на те, що представник відповідача не надав суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення із відзивом на позовну заяву, не зазначив про причини пропуску такого та не обґрунтував поважності пропуску, суд залишає відзив на позовну заяву (вх.№26257/24 від 30.10.2024) без розгляду.
Разом з тим, суд повідомляє щодо клопотання відповідача (вх.№26269/24 від 30.10.2024) про витребування у позивача оригіналів електронних доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що строк на подання відзиву на позовну заяву закінчувався 18.09.2024, відповідач мав право на звернення з відповідним клопотанням про витребування у межах цього строку. Однак, представником відповідача скеровано до суду клопотання про витребування лише 29.10.2024 року без зазначення щодо неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від відповідача.
Таким чином, суд залишає без задоволення клопотання відповідача (вх.№26269/24 від 30.10.2024) про витребування у позивача оригіналів електронних доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без належного обґрунтування пропуску, встановленого строку, з урахуванням вище наведеного, беручи до уваги закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
02.04.2024 року між Фізичною особою-підприємцем Сохою Семеном Сергійовичем (надалі - замовник, позивач) та Фізичною собою-підприємцем Лакоцьким Андрієм Івановичем (надалі - виконавець, відповідач) укладено договір №02.04-1 (надалі - договір) в електронному вигляді через онлайн-сервіс «Вчасно» шляхом накладення електронного підпису зі сторони позивача 02.04.2024 о 12:12 та зі сторони відповідача 02.04.2024 об 11:58 відповідно, що підтверджується доданою квитанцією.
Відповідно до п. 2.1. договору, замовник замовляє, а виконавець зобов'язається за замовленнями замовника надавати замовнику послуги (надалі - послуги) та виконувати роботи (надалі - роботи), вказані в статті 3 цього договору (надалі разом - роботи/послуги), а замовник зобов'язується оплатити такі роботи/послуги відповідно до умов і в порядку, встановленого цим договором та додатками до договору. Замовлення замовника на послуги та/або роботи погоджується сторонами в додатках до договору, які після підписання сторонами є його невід'ємною частиною
Пунктом 3.1. договору сторони дійшли згоди про те, що послуги та роботи, що надаються/виконуються виконавцем замовникові за цим договором включають налаштування таргетованої реклами в соціальних мережах Facebook та Instagram. Налаштування трафіку (Facebook & Instagram) - аналіз продукту замовника та діяльності, що здійснюється замовником та щодо якої необхідно налаштовувати таргетовану рекламу, аналіз цільової аудиторії користувачів за тематикою діяльності, зазначеною замовником, підбір каналів лідогенерації (з Facebook, Instagram та Audience Network), аналіз конкурентів, створення рекламних креативів (кількість рекламних креативів на рекламну компанію необмежена, уточняється із замовником) та погодження рекламних креативів та рекламних текстів із замовником, створення рекламних текстів - запуск рекламних компаній із налаштуванням на погоджені із замовником цільової аудиторії - оптимізація РК:
- управління вартістю кліку компаній;
- моніторинг ефективності оголошень;
- моніторинг кількості тих, що перейшли до акаунту замовника, або тих, у яких була взаємодія із акаунтом замовника;
- діяльність щодо досягнення поставлених показників конверсії, тобто осіб, які висловили бажання замовити і їх поведінка розвиває замовлення.
найменування, обсяг, вартість, строки та порядок виконання робіт, вказані у відповідних додатках до цього договору.
Відповідно до додатку до договору №02.04-1 від 02.04.2024 року «Додаткова інформація по запуску реклами в Facebook» сторони визначили, що тип - таргетована реклама Facebook, ціль реклами - залучення нових клієнтів (заявки), тривалість реклами - 30 днів, термін запуску з моменту підписання - до 7 днів, вартість запуску реклами - 15600 грн.
Також сторони передбачили пунктом 4.1. договору, що ціна та загальна вартість послуг, що надаються замовнику за цим договором, визначаються у відповідних додатках до цього договору.
Оплата повинна бути здійсненна шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 7 (семи) робочих днів з дати отримання рахунку. Виконавець починає діяльність з наступного дня після підписання угоди (п. 4.3. договору).
02.04.2024 за допомогою сервісу «Вчасно» шляхом накладення електронного підпису о 14:56 відповідач скерував позивачу рахунок №1 від 02.04.24 згідно договору №02.04-1 від 02.04.2024, у якому зазначено, що ФОП Лакоцький А.І. - виконавець, ФОП Соха С.С. - замовник, а послуга, яка надається: налаштування таргетованої реклами вартістю 15600 грн.
До матеріалів справи позивачем долучено копію квитанції №МТ81-4078-С3ЕС-5РРР від 02.04.2024, з якої вбачається, що позивач перерахував кошти на рахунок позивача у розмірі 15600,00 грн з призначенням платежу: «оплата послуг налаштування таргенованоі реклами згідно рахунку №1 від 02.04.24р, згідно договору « 02.04-1 від 02 квітня 2024 року».
Згідно з п. 3.3. договору, після завершення проведення рекламної компанії виконавцем надається замовникові звіт із зазначенням результатів проведення таргетованої реклами, підсумки на основі результатів і пропозиції подальшої діяльності.
Пунктами 5.1.-5.3. договору сторони визначили, що для надання послуг/виконання робіт згідно з даним договором, замовник надає текстову, графічну, статистичну, довідкову та іншу інформацію, необхідну для виконання виконавцем зобов'язань за договором. Сторони домовились дотримуватись наступних строків подання та затвердження документів/матеріалів, необхідних для надання послуг/виконання робіт за цим договором. Після надання усіх необхідних для початку надання послуг матеріалів, виконавець надає замовнику рекламний план для затвердження протягом 3 календарних днів з моменту отримання усіх необхідних для початку надання послуг матеріалів. Замовник зобов'язується затвердити або відхилити запропонований план не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів після отримання. Після затвердження плану робіт виконавець зобов'язується реалізувати план не пізніше терміну, зазначеного у додатках до цього договору. Замовник має право вимагати внесення змін, доповнень або виправлень до запропонованих макетів/матеріалів, не більше 2 (двох) разів щодо кожного матеріалу; кожне коло правок передається замовником єдиним пакетом від однієї відповідальної особи з боку замовника.
Пунктом 5.5. договору сторонами погоджено, що обмін інформацією в процесі виконання цього договору відбувається шляхом спілкування у мережі Telegram з акаунтів: замовник +38 (093) 343 16 11; виконавець +380507790905.
Сторони домовились, що обмін інформацією між сторонами цього договору допускається також у іншій письмовій формі з використанням інших доступних сторонам засобів зв'язку, що дозволяють достовірно визначити, що інформація виходить від уповноваженої особи сторони договору та підвередити, що вона дійшла до адресата.
Згідно з п. 5.8. договору після закінчення надання послуг/виконання робіт за відповідним договором виконавець направляє замовнику два примірника акту виконаних робіт (наданих послуг), далі за текстом - акт. Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання акту підписує акт та один його примірник направляє виконавцю, або у той же строк надає обґрунтовану відмову від приймання послуг/робіт із зазначенням недоліків у послугах/роботах та строків їх усунення.
Також позивачем та відповідачем викладено п. 7.1.договору, згідно якого за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством України.
Пунктом 7.7. договору передбачено, що у випадку прострочення виконавцем строку виконання робіт/послуг, замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від додатку до договору (розірвати додаток), яким замовлено такі послуги/роботи). У такому випадку додаток є розірваним в момент отримання виконавцем відповідного повідомлення замовника про це. При цьому, виконавець зобов'язаний повернути суму сплаченої вартості робіт/послуг протягом 5 (п'ять) робочих днів з дати розірвання відповідного додатку.
Відповідно до п. 8.1. договору такий вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до « 02» липня 2024 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором та усіма додатками до нього.
Закінчення строку дії цього договору не звільніє сторонами від завершення взаєморозрахунків (п. 8.3. договору).
Пунктом 10.3. договору сторони підтвердили, що всі документи, пов'язані з виконанням цього договору, вважаються схваленими (прийнятими), затвердженими і погодженими письмово сторонами з моменту підписання їх вищевказаною уповноваженою особою сторони.
До матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію роздруківки листування між позивачем та відповідальною особою відповідача з приводу неотримання позивачем відповіді на питання щодо запуску рекламної компанії, за яку відповідав відповідач відповідно до умов договору. Також позивач зазначив, що ним ініційовано питання щодо припинення співпраці та повернення коштів у сумі 15600,00 грн у зв'язку з ненаданням відповідачем послуг, визначених договором №02.04-1 від 02.04.2024 року.
У матеріалах справи міститься лист, яким повідомив відповідача про ненадання ним послуг у повному обсязі, а відтак, позивач просив відповідача припинити дію договору та підготувати акт наданих послуг на частину послуг на суму 3900,00 грн та надати такий акт на ознайомлення з подальшим поверненням авансу, що був сплачений позивачем протягом 3 календарних днів з дня направлення цього листа. Одночасно, позивач повідомив про те, що він відмовляється від наданих послуг.
Згаданий лист був надісланий на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення у цінний лист. Також згідно з доданої квитанції через сервіс «Вчасно» лист-вимога від 25.04.2024 про повернення коштів та припинення договору направлялась 25.04.2024 о 14:09 та отримана 25.04.2024 о 17:48.
Відповідач доказів повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 15600,00 грн суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис; удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, виданого кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг та не містить відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору №02.04-1 від 02.04.2024 року. Згаданий договір підписаний сторонами у сервісі «Вчасно», а саме: документ відправлений 11:58 02.04.2024, отриманий - 12:12 02.04.2024, підписаний електронним підписом зі сторони позивача 02.04.2024 о 12:12 за типом підпису: удосконалений та відповідачем - 02.04.2024 о 11:58 за типом підпису: кваліфікований.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч.ч 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст. 902 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з п. 4.3. договору сторони домовились, що оплата повинна бути здійсненна шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 7 (семи) робочих днів з дати отримання рахунку. Відповідно до зазначеного, відповідач за допомогою сервісу «Вчасно» надав позивачу рахунок №1 від 02.04.24 згідно договору №02.04-1 від 02.04.2024 на суму 15600,00 грн, який у свою чергу був оплачений позивачем 02.04.2024 на суму 15600,00 грн, що підвернується копією квитанції №МТ81-4078-С3ЕС-5РРР від 02.04.2024.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, відповідно до додатку до договору №02.04-1 від 02.04.2024 року «Додаткова інформація по запуску реклами в Facebook» сторони визначили, що тривалість реклами становить 30 днів, а термін запуску з моменту підписання - до 7 днів.
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України).
Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Також сторонами було обумовлено, що після завершення проведення рекламної компанії виконавцем надається замовникові звіт із зазначенням результатів проведення таргетованої реклами, підсумки на основі результатів і пропозиції подальшої діяльності (п. 3.3. договору). Однак, матеріали справи не містять підтвердження щодо надання відповідачем доказів виконання/надання послуг позивачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Зважаючи на листування замовника з відповідальними особами відповідача, а також лист-вимогу, якою позивач повідомив про невідповідність наданих відповідачем послуг щодо їх якості у строки, обумовлені договором, позивач просив відповідача підготувати акт наданих послуг на частину послуг. Крім того, сторони дійшли згоди щодо того, що договору після закінчення надання послуг/виконання робіт за відповідним договором виконавець направляє замовнику два примірника акту виконаних робіт (наданих послуг), далі за текстом - акт. Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання акту підписує акт та один його примірник направляє виконавцю, або у той же строк надає обґрунтовану відмову від приймання послуг/робіт із зазначенням недоліків у послугах/роботах та строків їх усунення (п. 5.8 договору). Однак, такий акт не був наданий відповідачем ні щодо часткового надання послуг, ні щодо кінцевого результату згідно договору №02.04-1 від 02.04.2024 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21 зауважила про те, що повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять актів виконаних робіт та/або звіту відповідача, у якому останній зазначив би щодо результатів проведення таргетованої реклами відповідно до умов договору №02.04-1 від 02.04.2024 року, а відтак, ФОП Лакоцький А.І. не надав послуги/роботи, визначені п. 3.1. договору у повному обсязі у строки, домовлені сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України).
19.10.2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №761/13656/20, провадження № 61-5949св22 досліджував питання щодо межі застосування ст. 1212 ЦК України до позадоговірних та змінених (припинених) зобов'язань. Таким чином, тлумачення ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України. Аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі №363/3555/17, від 22.12.2021 у справі № 465/5790/17, провадження № 61-14395св21 та від 13.04.2023 року у справі №910/13367/19 (910/13951/21)
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд приймає до уваги доводи позивача про те, ФОП Соха С.С. не отримав послугу/роботи у визначені договором строки, а відтак, у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу суму попередньої оплати у розмірі 15600,00 грн.
З урахуванням викладеного, дослідивши усі докази, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, а вимога позивача про стягнення з ФОП Лакоцького А.І. попередньої оплати у розмірі 15600,00 грн доведена належними та допустимими доказами, а відтак, підлягає до задоволення.
Відповідач доказів повернення попередньої оплати суду не надав.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 438,86 грн інфляційних втрат та 126,59 грн 3% річних.
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Відповідно до п. 4.3. договору сторони дійшли згоди про те, що Виконавець починає діяльність з наступного дня після підписання угоди. Відтак, враховуючи, що позивач та відповідач уклали договір 02.04.2024, відповідач повинен був розпочати надання послуг, визначених умовами договору, з 03.04.2024.
Додатком до договору №02.04.-1 від 02.04.2024 сторони погодили, що термін запуску з моменту підписання - до 7 днів. З огляду на викладені умови договору, відповідач повинен був розпочати запуск реклами з 03.04.2024, яка мала тривати до 09.04.2024 включно. Також згаданим раніше додатком до договору між позивачем та відповідачем погоджено, що тривалість реклами - 30 днів. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що після закінчення терміну запуску реклами (09.04.2024) така мала тривати 30 днів, тобто до 09.05.2024 включно.
Зважаючи на те, що у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору, в останнього виникло зобов'язання щодо надання послуг позивачу до 09.05.2024 включно.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України). Відтак, з огляду на кінцеву дату надання відповідачем послуг, визначених умовами договору №02.04-1 від 02.04.2024 року (09.05.2024), датою прострочення виконання договірних зобов'язань є 10.05.2024.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасного надання відповідачем послуг за договором №02.04-1 від 02.04.2024 року, суд приходить до переконання, що ФОП Лакоцький А.І. не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а відтак повинен сплатити на користь ФОП інфляційні нарахування та 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 116,36 грн - 3% річних та 438,86 грн - інфляційних втрат.
Судом також не береться до уваги клопотання відповідача від 29.10.2024 за вх.№26232/24 про відкладення розгляду справи з наступних підстав.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи заздалегідь (02.10.2024), останній не був позбавлений права надати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, або з'явитися у судове засідання особисто. Одночасно, матеріали справи містять клопотання представника відповідача про вступ у справу, яке датовано 09.10.2024 року. Однак, представник відповідача надав перевагу іншому судовому засіданню у справі №462/6764/24, що призначено на 30.10.2024 о 10.00 год.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що не з'явлення у судове засіданні учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до повного задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви: майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру розмір судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» було визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року дорівнює 3028,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, шляхом її формування через систему «Електронний суд», сплатив судовий збір із застосовуванням коефіцієнту пониження у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №9329-5385-4821-0090 від 08.08.2024 на суму 1211,20 грн та квитанцією ID: 9622-8529-9575-6090 від 20.08.2024 на суму 1211,20 грн.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 2418,87 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лакоцького Андрія Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сохи Семена Сергійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 16155,22 грн заборгованості, з яких: 15600,00 грн - основна заборгованість, 438,86 грн - інфляційні втрати, 116,36 грн - 3% річних та 2414,87 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2024.
Суддя Гоменюк З.П.