Дата документу 25.10.2024
Справа № 334/8089/24
Провадження № 2-а/334/95/24
25 жовтня 2024 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісов М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
представник позивача адвокат Бичківський О.О. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить визнати поважними причини пропуску строку на подання адміністративного позову про визнання протиправною та скасування Постанови про адміністративне правопорушення, поновити пропущений строк, зупинити стягнення, що здійснюється в межах виконавчого провадження № 75945283, відкритого постановою старшого виконавця Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Севакової О.О. від 06.09.2024 щодо виконання Постанови № 425 за справою про адміністративне правопорушення від 19.07.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП до набрання судовим рішенням законної сили, скасувати Постанову № 425 за справою про адміністративне правопорушення від 19.07.2024 та закрити провадження у справі.
Позов обґрунтовує тим, що 19.07.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 ухвалено Постанову № 425 за справою про адміністративне правопорушення та накладено стягнення в сумі 17 000 гривень. 03.07.2024 групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу була вручена повістка про виклик на 08.00 годину 04.07.2024 для визначення призначення на особливий період. Позивач має психоневрологічні (психічні), поведінкові розлади здоров'я. В період з 12.08.2024 до 15.08.2024 позивач перебував на лікуванні в КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР. 17.07.2024 відносно позивача гранатометником роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 солдатом ОСОБА_3 складений Протокол № 510 про адміністративне правопорушення. На вимогу позивача ОСОБА_3 не були надані документи, які підтверджують те, що останній є уповноваженою (посадовою) особою ІНФОРМАЦІЯ_3 на складання відповідних протоколів про адміністративне правопорушення. У зв'язку із перенесеним позивачем нервовим стресом 17.07.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_4 , у нього стався психоневрологічний стан, був вимушений звернутися за медико-санітарною допомогою та у період з 08.00 години до 14.00 години 18.07.2024 перебував на обстеженні (огляді) в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №9» у лікаря психоневролога. 18.07.2024 позивачем направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлення про поважність причин неявки за викликом, в якому просив визнати поважною причину неприбуття за викликом, не розглядати Протоколи № 510 і не ухвалювати постанов. Окрім копії паспорту та ІНН позивача, які не містять в особі достовірних доказів вчинення останнім правопорушення, до вказаного Протоколу не було додано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення. 26.09.2024 позивач дізнався про накладення арешту Дніпровським відділом ДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на його картковий рахунок в рамках виконавчого провадження № 75945283, відкритого 03.09.2024, на підставі Постанови № 425 від 19.07.2024 про стягнення з нього 34 000 гривень. Арешт накладений на суму 37 775 гривень. Не погоджується з Протоколом № 510 від 17.07.2024, оскільки вважає, що він є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення, а тому розгляд повинен відбуватись в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення та інкримінованого особі адміністративного правопорушення. Вказаний Протокол складений та підписаний не уповноваженою (не посадовою) особою, не зазначені місце, час вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не заповнена графа про свідків та не поставлені їх підписи. Також не погоджується з Постановою № 425 від 19.07.2024 для підтвердження позивачем адміністративного правопорушення надає лише Протокол № 510 від 17.07.2024. В Постанові № 425 не зазначено приміщення (кабінет) проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення, не містить повідомлення позивача про час, місце, дату розгляду справи, як і будь-який інший документ, відповідачем не прийнято повідомлення позивача про поважність його неявки. Про час, місце та нову дату розгляду справи позивач не був повідомлений. Тому проведений 19.07.2024 розгляд адміністративних матеріалів відбувся з порушенням положень статті 268 КУпАП та право на захист позивача. Відповідач не конкретизує який абзац/пункт частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» на його думку був порушений позивачем. Незрозумілими якими саме діями (бездіяльністю) позивач порушив вимоги вказаної статті. Відсутні посилання на чинний нормативний акт, яким введено та оголошено в Україні або окремій його місцевості особливий період. Фабула Протоколу № 510 від 17.07.2024 відрізняється від фабули Постанови № 425 від 19.07.2024. В порушення положень національного законодавства відповідачем змінена фабула інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення. В Постанові № 425 від 19.07.2024 вказано про те, що позивачем в умовах особливого періоду вчинене адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яке є триваючим, при цьому не роз'яснює, яким чином неявка особи по повістці у конкретну дату, час та місце може бути триваючим правопорушенням. Постанова № 425 від 19.07.2024 не містить доказів вручення (направлення) її позивачу протягом трьох днів. Позивачу не було відомо про існування Постанови № 425 від 19.07.2024 до ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 75945283.
Відповідач відзив на позов не подав. Третьою особою пояснення щодо позову також не подані.
Ухвалою про забезпечення позову від 03.10.2024 заяву позивача про забезпечення позову задоволено, зупинене стягнення, що здійснюється на підставі Постанови № 425 за справою про адміністративне правопорушення від 19.07.2024, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП у виконавчому провадженні № 75945283, відкритому постановою про відкриття виконавчого провадження від 06.09.2024 старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Севакової Олени Олександрівни. Ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.10.2024 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі, у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 витребувано справу про адміністративне правопорушення, в якій ухвалено оспорювану постанову. Витребуваний доказ відповідачем суду не поданий без повідомлення причин.
Позивач та його представник адвокат Бичківський О.О. у судове засідання не з'явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без їх участі. Позов підтримав.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з'явився. Повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки не повідомив.
Представник третьої особи Дніпровський ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. З заявою про розгляд справи без його участі не звертався.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Положеннями статті 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, частиною другою цієї статті визначена кваліфікуюча ознака, зокрема вчинення такого порушення в особливий період.
Так відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», в Україні введено воєнний стан.
Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до визначень, зазначених у статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. (частини друга та п'ята статті 4 Закону № 3543-XII).
Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Як встановлено частинами першою - третьою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до абзацу 3 частини десятої статті 1 Закону 1 № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період (частина восьма статті 2 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 42 Закону № 2232-XII керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності та громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, допризовної підготовки, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, Служби зовнішньої розвідки); проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів тощо.
Як встановлено підпунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є Додатком № 2 до Порядку № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 3 Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Входячи із вищенаведених положень законодавства об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, є порушення військовозобов'язаним, призовниками та резервістами правил військового обліку, ухилення від мобілізаційних заходів, непроходження медичного огляду та військової підготовки, їх неявка на виклик до, зокрема відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки без поважних причин, порушення встановлених заборон щодо зміни місця проживання тощо.
Судом встановлено, що 17.07.2024 гранотометником роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 солдатом ОСОБА_3 складений Протокол № 510 про адміністративне правопорушення, відповідно до якого 04.07.2024 військовозобов'язаний ОСОБА_1 не з'явився за повісткою (розпорядженням) про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 , про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзац 3 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Позивач ОСОБА_1 був присутній під час складання даного Протоколу, що підтверджується його підписами у ньому. Позивач був обізнаний з тим, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 08.00 годині 18.07.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується його підписом у відповідній графі Протоколу. Також у Протоколі зазначено, що позивач не з'явився тому, що не було необхідних документів від лікаря.
19.07.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 складена Постанова № 425 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності і накладене на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень. Відповідно до оспорюваної постанови 17.07.2024 уповноваженою особою у відповідності до пункту 6 статті 258 КУпАП було складено Протокол про адміністративне правопорушення № 510. Відповідно до Протоколу № 510 про адміністративне правопорушення 04.07.2024 військовозобов'язаний ОСОБА_1 не з'явився за повісткою (розпорядженням) про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 , про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзац 3 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Відповідно до виписного епікризу від 16.01.2023 медичної карти стаціонарного хворого № 171 КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР, листів КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР від 23.07.2024 № 4091-дпв та 15.08.2024 № 11827/3, виписки з медичної карти хворого від 18.04.2024, за результатами проведеного дослідження встановлено клінічний діагноз: суїцидальна спроба, навмисне самоушкодження шляхом повішання. В період з 12.08.2024 до 15.08.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР. 22.07.2024 ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-психіатром, діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. 18.04.2024 з 08.00 години до 13.00 години ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР, які 18.07.2024 були надіслані до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується описом вкладення до цінного листа № 6909609733608, накладною № 6909609733608 та фіскальним чеком.
03.09.2024 старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сіваковою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75945283 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 суми 34 000 гривні.
Того ж дня державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 75945283 винесена постанова про арешт коштів боржника.
Відповідно до частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як встановлено статтею 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно зі статтею. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Статтею 235 КУпАП визначено, що адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, є факт його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 04.07.2024 о 08.00 годині для визначення призначення на особливий період.
Факт отримання позивачем 03.07.2024 повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 04.07.2024 о 08.00 годині та факт його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 у визначений у повістці час визнається представником позивача адвокатом Бичківським О.О. у позовній заяві, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України ці обставини не підлягають доказуванню.
Докази поважності причин неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 04.07.2024 о 08.00 годині позивачем та його представником не подані.
При цьому надані представником позивача медичні документи не підтверджують того, що 04.07.2024 позивач мав поважні причини для неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У Протоколі № 510 та Постанові № 425 зазначено, що ОСОБА_1 повідомлений та викликаний на розгляд справи про адміністративне правопорушення 18.07.2024 о 08.00 годині, про що свідчить його підпис у Протоколі.
Однак справа про адміністративне правопорушення щодо позивача була розглянута начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 19.07.2024.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення 19.07.2024. Такі докази відповідачем на виконання ухвали про відкриття провадження у справі від 15.10.2024, якою витребувано справу про адміністративне правопорушення, не подані.
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Також відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд відмовляє у визнанні обставини того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього, який відбувся 19.07.2024.
За приписами статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк (статті 277-2 КУпАП).
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
При цьому обов'язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 742/3757/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 760/10803/15-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 686/21230/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 486/92/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 815/1570/16, від 06 грудня 2019 року у справі № 804/7725/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 360/403/19, від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17.
Оскільки позивач не був поінформований про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, факт навмисного неотримання кореспонденції відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про неправомірність оспорюваної постанови.
Відповідно до пункту 6 розділу II Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року № 3, до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
На підтвердження вини позивача до Протоколу № 510 від 17.07.2024 про адміністративне правопорушення були додані тільки його копія паспорту та ІПН.
Проте під час винесення оспорюваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 дослідив розписку позивача від 03.07.2024, в якій він підтвердив факт отримання ним повістки про виклик, відомості про яку відсутні у протоколі про адміністративне правопорушення.
Таким чином при винесенні оспорюваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 дослідив та поклав в основу оспорюваної постанови доказ, який є неналежним доказом у справі, оскільки відомості про вказаний доказ відсутні у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови, яка винесена з порушенням права позивача на захист, а також на підставі неналежного доказу, та закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевказане та задоволення позову із зазначених судом підстав, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи представника позивача.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Судом встановлено, що 26.09.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Бичківським Олексієм Олексійовичем укладений Договір про надання правничої (правової) допомоги № 24/26-09. Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2024 та рахунку-фактури № 24/26-09 від 30.09.2024 вартість витрат на надання професійної правничої допомоги за позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 складає 5 000 гривень, у тому числі ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (1 година) в сумі 500 гривень, аналіз судової практики (3 години) в сумі 300 гривень, усна консультація щодо заперечень на Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 (1 година) в сумі 500 гривень, складення проекту Адміністративного позову (12 годин) в сумі 3 000 гривень, складення додаткових матеріалів (заяв, клопотань) (4 години) в сумі 500 гривень та представництво інтересів позивача в суді (1 година) в сумі 200 гривень.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подавалось.
За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 гривень.
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку із задоволенням позову суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в сумі 1 514 гривень (605,60 гривень за подання позову та 908,40 гривень за подання заяви про забезпечення позову).
Керуючись статтями 6-9, 139, 244-246, 250, 286 КАС України, суд
ухвалив:
позов задовольнити.
Скасувати Постанову № 425 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 19.07.2024, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності і накладене на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати в сумі 6 514 (шість тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень, які складаються із: судового збору в сумі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
відповідач: - ІНФОРМАЦІЯ_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ,
третя особа - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: вул. Валерія Лобановського, буд. 10, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 35036926.
Суддя М.В. Фетісов