Справа № 932/7951/24
Провадження № 2/932/2848/24
17 вересня 2024 року м. Дніпро
Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Куцевол В.В., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про зняття арешту, -
13.09.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Богданов Михайло Юрійович звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеною позовною заявою.
Вивчивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що у відкритті провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
За вимогами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів випливає, що на виконанні Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 49283491 з примусового виконання виконавчого листа № 203/2063/15-ц від 19.05.2015 року, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 30967, 24 грн.
На підставі постанови від 11.11.2015 року про арешт майна у виконавчому провадженні № 49283491 накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_1 .
09.03.2016 року державним виконавцем відділу було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2. ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»
Представник позивача зазначає, що на даний час виконавчі провадження на підставі яких було накладено арешт є закінченими, однак зняти обтяження є не можливим, оскільки дані виконавчі провадження знищені.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Звертаючись до суду з позовом, позивач , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна не зняв.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок: «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року у справі № 932/6245/22 (провадження № 61-11086св23) зроблено наступний висновок,: «установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України».
Оскільки встановлено, що арешт накладено на нерухоме майно позивача в межах процедури виконавчого провадження, за якою він був боржником, доходжу висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у даній справі із роз'ясненням позивачеві права звернутись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на постанову державного виконавця про накладання арешту на майно боржника в порядку розділу VII ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 186, 353, 447 ЦПК України, -
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про зняття арешту- відмовити.
Роз'яснити заявнику право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на постанову державного виконавця про накладання арешту на майно боржника в порядку розділу VII ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду, протягом 15 днів з дня її складення.
Суддя В.В. Куцевол