Провадження № 11-кп/821/444/24 Справа № 712/9847/22 Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
29 жовтня 2024 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілого ОСОБА_11 ,
представника потерпілого ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_14 , обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 25 березня 2024 року, яким
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Новотроїцьке Херсонська область, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
засуджено за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання з у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили. Початок строку відбуття покарання вирішено рахувати з 26.03.2024, зарахувавши у строк попереднього ув'язнення з 25.08.2022 по 25.03.2024 включно.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Черкаси, громадянина України, раніше судимого: 1) 20.06.2022 Придніпровським районним судом м.Черкаси за ч.1 ст.162 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 2) 21.06.2022 Соснівським районним судом м.Черкаси за ч.1 ст.190 КК до покарання у виді громадських робіт строком 200 годин; 3) 06.09.2022 Соснівським районним судом м.Черкаси за ч.4 ст.186 КК ч.4 ст.70 КК остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 ,
засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання з у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.09.2022, більш суворим покаранням, призначеним цим вироком, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили. Початок строку відбуття покарання вирішено рахувати з 26.03.2024, зарахувавши у строк попереднього ув'язнення з 25.08.2022 по 25.03.2024 включно.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
За вироком суду ОСОБА_13 і ОСОБА_8 були визнані винуватими, в тому що вони 24.08.2022, близько 23.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні будинку АДРЕСА_4 , в ході конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_15 , під час спільного вживання алкогольних напоїв, умисно нанесли останньому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого. Зокрема, ОСОБА_13 , тримаючи в правій руці металевий лом (фомку), умисно наніс ним ОСОБА_15 , який сидів на стільці, декілька ударів в ділянку грудної клітки спереду та ззаду, по ногах та руках, коли останній намагався ними прикритись. Після цього ОСОБА_15 впав на підлогу, а ОСОБА_8 підійшов до нього та умисно наніс йому декілька ударів кулаками обох рук по тулубу спереду та по голові, а також наніс ще декілька ударів ногою по тулубу. В результаті спільних умисних дій ОСОБА_13 з ОСОБА_8 заподіяли потерпілому ОСОБА_15 тяжкі тілесні ушкодження; а також черепно-мозкову травму у вигляді крововиливів в м'які тканини голови з внутрішнього боку, забитих ран на голові, синця та саден на верхній та нижній повіках лівого ока, з переходом в ліву лобно-виличну ділянку, саден в правій лобній ділянці, садна на переніссі, саден на спинці носа, синця в правій виличній ділянці, саден на підборідді, рани в ділянці лівого тім'яного горба, рани в правій тім'яній ділянці; травму кінцівок у вигляді синця та саден на зовнішній поверхні лівого плеча, з переходом на задньо-зовнішню поверхню лівого ліктьового суглоба, ран на нижній третині зовнішньої поверхні лівого плеча, синця на тильній поверхні лівої кисті, лівого променево-зап'ясткового суглобу, синця на тильній поверхні 3 пальця лівої кисті, подряпин на правому плечі та правому надпліччі, ран на правому плечі, синця та саден на передній поверхні середньої третини правої гомілки, синця на правій гомілці, синця на правому стегні, синця на зовнішній поверхні середньої третини лівого стегна, синця на передній поверхні лівого колінного суглоба, синця та ран на передній поверхні середньої третини лівої гомілки, садна на передній поверхні нижньої третини лівої гомілки; рани на нижній третині зовнішньої поверхні лівого плеча, подряпини на правому плечі та правому надпліччі, рани на правому плечі, рани на передній поверхні середньої третини лівої гомілки, які носять ознаки легких тілесних ушкоджень.
Причиною смерті ОСОБА_15 є закрита травма грудної клітини у вигляді множинних двосторонніх переломів ребер, крововиливів в обох легенях, розриву правої легені, крововиливів в клітковину середостіння та за очеревинного простору, що ускладнилось розвитком шоку.
Вимоги апеляційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_13 просить скасувати вирок та прийняти щодо нього справедливе рішення.
Вказав, що не погоджується з вироком суду першої інстанції, вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнає в повному обсязі. Вказує, що не наносив удари потерпілому, а лише розбороняв ОСОБА_15 та ОСОБА_8 між якими виник конфлікт, після чого пішов до магазину. Коли повернувся, побачив, що потерпілий лежав на землі і був без свідомості, він почав його приводити до тями. Окрім ОСОБА_8 ще був присутній ОСОБА_16 . Стверджує, що ОСОБА_8 його обмовляє.
Приводить доводи щодо неналежного досудового розслідування. Під час апеляційного розгляду просить для повного і досконалого судового розгляду провести судове слідство з повторним допитом усіх учасників події, в тому числі допитати свідка ОСОБА_16 та свідка на ім'я ОСОБА_17 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 просить скасувати вирок, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування кримінального законодавства України.
Вказує, що суд під час дослідження письмових доказів не надав належної оцінки протоколу проведення слідчого експерименту від 23.09.2022 за участю ОСОБА_13 оскільки судом проігноровано ту обставину, що обвинувачений під час судового розгляду відмовився від наданих ним показів під час проведення слідчого експерименту. Проте, суд прийняв його свідчення, що надані під час досудового розслідування, і не зазначив чому, ці показання, для суду є більш значимі, ніж ті, які ОСОБА_13 , дав у судовому засіданні. Стверджує, що суд безпідставно визнав протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_13 допустимим доказом.
Також приводить доводи, що стороною обвинувачення не подано до суду достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо і разом в їх сукупності, які б свідчили, що обвинуваченим ОСОБА_13 , за обставин, вказаних у висунутому йому обвинуваченні, вчинено відповідний злочин. Стверджує, що вина обвинуваченого ОСОБА_13 не була підтверджена поза розумним сумнівом.
Вказує, що в порушення вимог ст.ст. 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд своє рішення належним чином не обґрунтував та не вмотивував. Залишив поза увагою низку ключових обставин, як мають важливе значення для правильного вирішення кримінального провадження та ухвалення законного рішення.
Такі порушення спричинили неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскільки саме із його показань, наданих ним під час досудового розслідування, суд прийшов до висновку про наявність єдиного умислу в діях ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , хоча дані висновки спростовані визнавальними показаннями ОСОБА_8 , які були ним надані під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вищевказаний вирок в частині призначеного покарання та із застосуванням ч.1 ст.66 КК остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Під час розгляду справи просить врахувати щиросердне розкаяння у скоєнні інкримінованого правопорушення, яке суд першої інстанції при ухваленні вироку залишив без уваги. Вважає, що дана обставина має істотний вплив в частині застосування норм матеріального права ст. 66 КК та призначення остаточного покарання.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційних скарг, були заслухані:
- обвинувачені та їхні захисники, які підтримали вимоги апеляційних скарг, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, потерпілий та його представник, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вказавши на законність вироку суду першої інстанції.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинувачених і їхніх захисників, прокурора, потерпілого та його представника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Перевіривши кримінальне провадження в апеляційному порядку, колегія суддів убачає, що вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, також кваліфікація їхніх дій є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, дослідженими та перевіреним під час судового розгляду.
Суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_13 свою винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення не визнав.
У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_13 не заперечував, що перебував на місці вчинення кримінального правопорушення, що йому інкриміновано. Вказав про конфлікт, що відбувся між потерпілим та свідком ОСОБА_16 , які спільно вживали алкогольні напої. Він їх заспокоював, розбороняв. Потерпілий почав кидатися на нього. Два рази вдарив потерпілого фомкою по руці та нозі, щоб той не простягав до нього руки. ОСОБА_8 також почав заспокоювати ОСОБА_15 ОСОБА_8 також заспокоював. Затим ОСОБА_16 пішов за горілкою. Він пішов за сигаретами до сусіда, якого він знає як ОСОБА_17 . Повернувшись бачив, як потерпілий розмовляв з ОСОБА_8 . Далі він пішов до магазину. Коли повернувся, то потерпілий лежав на підлозі, котрому він розпочав надавати медичну допомогу (штучне дихання). Виявив, що потерпілий помер. В яму потерпілого не кидав. На слідчому експерименті себе оговорив. Заперечив нанесення інших тілесних ушкоджень окрім двох ударів фомкою по рукам та ногам.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив, що 23.08.2022 під час спільного вживання алкогольних напоїв між ним та потерпілим стався конфлікт за місцем вчинення кримінального правопорушення. У ході цього конфлікту також були присутні обвинувачений ОСОБА_13 , свідок ОСОБА_16 . Затим потерпілий дав ОСОБА_16 кошти та останній пішов за горілкою. Також ОСОБА_13 пішов у магазин. Далі з потерпілим ОСОБА_15 почалась сварка, в ході якої потерпілий почав на нього кидатися та простягати до нього руки, він йому відповів і наніс декілька ударів фомкою по ребрам. Потерпілий впав. Коли ОСОБА_13 повернувся з магазину почав обливати потерпілого водою та сказав, що в нього є година, викликати поліцію, швидку допомогу і сам пішов. Обвинувачений злякався, кинув потерпілого до ями головою вниз. У скоєному розкаюється. Заперечив спричинення тілесних ушкоджень групою осіб, оскільки ОСОБА_13 тілесні ушкодження потерпілому не наносив.
Суд першої інстанції ретельно перевірив невизнання вини обвинуваченого ОСОБА_13 та часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 , правильно встановив, що версія обвинувачених є неспроможною, оскільки спростовується сукупністю таких доказів.
У суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 , який є братом потерпілого ОСОБА_15 , пояснив, що 24.08.2022 близько 11.00 год. він із своїм знайомим пішов на роботу після закінчення якої додому не повернувся. Звернувшись на другий день до поліції із відповідною заявою, йому повідомили, що брата знайшли 25.08.2022 вночі. Працівники поліції показали йому фотокартки брата, гаража та ями.
Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які є працівниками поліції, в суді першої інстанції пояснили, що перебуваючи на чергуванні 24.08.2022 приблизно о 23.00-23.30 год. на службовий планшет був отриманий виклик про бійку. На перехресті вул. Грушевського та вул. Шевченка вони зустрілися із заявником ОСОБА_16 , який показав будинок, де він відпочивав за адресою: АДРЕСА_4 та де відбулась бійка. Зайшовши на подвір'я будинку, вони побачили двох осіб, які є обвинуваченими. На запитання де третя особа з якою була бійка, обвинувачені відповіли, що він десь пішов. Обвинувачені перебували в стані алкогольного сп'яніння. У будинку та на території будинковолодіння були сліди крові, які вели до приміщення гаража, де вони у підвальному приміщенні гаража виявили тіло чоловіка зі слідами тілесних ушкоджень. Огляд будинку і гаражного приміщення працівники поліції проводили з дозволу ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_20 , який є працівником поліції у суді першої інстанції пояснив, що він заступив на нічну зміну із ОСОБА_21 Отримали виклик на перехрестя вул.Грушевського - бульв.Шевченка, де відбувається бійка. Прибувши на місце виклику вони виявили заявника, який повідомив, що на АДРЕСА_5 двоє осіб б'ють чоловіка та завдають йому тяжкі тілесні ушкодження. Прибувши за вказаною адресою, вони зайшли до двору будинковолодіння, де виявили на асфальтованій дорозі до будинку сліди, ймовірно крові. Також в кухні домоволодіння були обвинувачені. Перевіривши будинок з дозволу присутніх та гаражне приміщення було виявлено тіло невідомої людини без ознак життя.
Свідок ОСОБА_22 , яка є матір'ю ОСОБА_8 , у суді першої інстанції пояснила, що про нанесення тілесних ушкоджень їй стало відомо від сина, який їй повідомив, що вони побилися і в результаті чого померла людина. Той не конкретизував хто саме бився і помер.
Свідок ОСОБА_16 у суді першої інстанції пояснив, що в серпні 2022 року він перебував у будинку, який знаходиться на перехресті АДРЕСА_6 , точної адреси не пам'ятає. У вказаному будинковолодінні були також ОСОБА_23 , ОСОБА_8 і потерпілий ОСОБА_15 . Всі разом вживали алкогольні напої, він особисто пив слабоалкогольний напій. Потерпілий перебував у будинку на запрошення ОСОБА_13 . Через що почався конфлікт не знає, в той час він пішов по горілку і знаходився на дворі. Особисто бачив як ОСОБА_13 на кухні бив потерпілого залізною монтіровкою і чув, що з нього вимагають 40 000 грн. Удари ОСОБА_13 наносив потерпілому в грудну клітину та інші частини тіла. ОСОБА_8 іноді наносив удари руками та ногами. Він в цей момент вискочив і сказав, що піде за цигарками. Після чого викликав поліцію, яким показав будинок, де все відбувається. Вказав, що саме ОСОБА_13 наносив більшість ударів потерпілому руками та залізним предметом.
Зазначені показання були підтверджені і під час слідчого експерименту від 25.08.2022, проведеного за участі свідка ОСОБА_16 з метою встановлення і уточнення відомостей щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_15 , під час якого свідок ОСОБА_16 послідовно та чітко розповів про подію, яка відбулась 24.08.2022, вказав на механізм, локалізацію нанесення та кількість нанесених обвинуваченими ОСОБА_13 і ОСОБА_8 ударів потерпілому.
Будь-яких даних, які б спростовували показання свідка ОСОБА_16 та свідчили, що він обумовлює обвинувачених, в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Водночас, під час проведення слідчого експерименту від 23.09.2022 за участю ОСОБА_13 , останній детально розповів механізм, локацію нанесення ним та ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_15 . Під час проведення слідчого експерименту, були відтворені дії обвинувачених та потерпілого, обстановка нанесення обвинуваченим тілесних ушкоджень. Вказав спосіб перенесення потерпілого до оглядової ями приміщення гаража.
З цього приводу слід відзначити позицію обвинуваченого ОСОБА_13 , яку той висловлював в апеляційному суді, котра полягає в тому, що він бачив як ОСОБА_8 наніс потерпілому протягом 10 хвилин 15-18 ударів ногами та кулаками по різним частинам тіла. Визнав достовірність фактичних даних, що викладені у протоколі слідчого експерименту від 23.09.2022 за його участі.
Колегія суддів вважає, що протокол даного слідчого експерименту є належним доказом, оскільки він прямо підтверджує подію кримінального правопорушення та винуватість ОСОБА_13 у його вчиненні. Також цей доказ є допустимим, через те що він отриманий у порядку встановленим ст. 240 КПК. Вказаний протокол слідчого експерименту був лише одним із доказів, які були досліджені й оцінені судом першої інстанції в їх сукупності.
Доводи апеляційної скарги захисника про недопустимість, на підставі ч.4 ст.95 КПК, цього протоколу слідчого експерименту за участю обвинуваченого є необґрунтованими.
Колегія суддів зауважує, що положення цієї норми, на яку послався захисник в апеляційній скарзі, слід тлумачити в системному зв'язку з частини 1 цієї статті, яка указує, що розуміється під показаннями - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Тому в розумінні положень ст. 95 КПК протокол слідчого експерименту не можуть бути автоматично визнані недопустимими у випадку зміни позиції особи, що приймала участь у слідчому експерименті, а навпаки вони можуть вважатися доказом в силу ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК.
Більше того, слідчий експеримент з обвинуваченим проводився із застосуванням засобів відеофіксації за участі захисника ОСОБА_14 , під час якого обвинувачений надав повну та детальну інформацію щодо обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, яка може бути відома виключно особі, яка його вчинила.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_14 щодо визнання недопустимим доказом вказаного слідчого експерименту, оскільки такий проведений у законний спосіб у присутності захисника, за участі понятих та без будь-якого тиску зовні. Водночас, при ознайомленні з протоколом слідчого експерименту ОСОБА_13 та його захисник зауважень, доповнень та клопотань не надавали.
Окрім цього, винуватість обвинувачених у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень підтверджується такими письмовими доказами.
Відповідно до протоколу обшуку від 25.08.2022, об'єктом якого є територія домоволодіння АДРЕСА_4 , користувачем житла є ОСОБА_8 . При проведенні вказаної слідчої дії було виявлення та вилучення речі та труп ОСОБА_15 (а.м.к.п. 12).
Згідно з протоколом огляду трупу від 25.08.2022 було оглянуто труп особи чоловічої статі ОСОБА_15 . Під час огляду трупу на ньому виявлені тілесні ушкодження, які позначені на зображені чоловіка у додатку до протоколу огляду трупа від 25.08.2022 (а.м.к.п. 21).
Згідно з даними виписки з амбулаторної карти №1352 КНП «ЧОНД» ЧОР від 25.08.2022 ОСОБА_13 був у стані алкогольного сп'яніння (а.м.к.п. 26).
Згідно з випискою з амбулаторної карти №1352 КНП «ЧОНД» ЧОР від 25.08.2022 ОСОБА_8 встановлено факт вживання алкоголю (а.м.к.п. 34).
Згідно з висновками експертів №05-1-08/222 від 13.10.2022, №05-1-08/223 від 10.10.2022, №05-1-08/224 від 12.10.2022, №05-1-08/225 від 12.10.2022, №05-5-06/185 від 13.10.2022 та фото таблицями до них на предметах вилучених під час проведення обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема: уламку цеглини, свердлі металевому, змивів речовини бурого кольору із порогу, шафи будинку, бетонного покриття біля гаража не виключається походження крові трупу ОСОБА_15 .
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 03-01/752 від 25.08.2022 причиною смерті ОСОБА_15 , є закрита травма грудної клітки у вигляді множинних двосторонніх переломів ребер, крововиливів в обох легенях, розриву правої легені, крововиливів в клітковину середостіння та заочеревинного простору, що ускладнилась розвитком шоку. Враховуючи локалізацію тілесних ушкоджень, було спричинено не менше як 33 травмуючих дій. Не виключається ймовірність спричинення тілесних ушкоджень в час, вказаний в постанові, а саме 24.08.2022 близько 23.20. Також зазначено, що між закритою травмою грудної клітки у вигляді множинних двосторонніх переломів ребер, крововиливів в обох легенях, розриву правої легені, та настанням смерті існує прямий причинний зв'язок. При судово-медичні (токсилогічній) експертизі крові виявлено 2.63 проміле етилового спирту (а.м.к.п. 81-85).
Згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи №03-01/752/8 від 11.11.2022 за фактом смерті ОСОБА_15 , враховуючи кількість та локалізацію тілесних ушкоджень зазначено про неможливість розмежування, які тілесні ушкодження, що спричинили смерть ОСОБА_15 , виникли від ударів підозрюваного ОСОБА_13 чи від ударів підозрюваного ОСОБА_8 , за обставин, викладених свідком ОСОБА_16 при проведенні слідчого експерименту від 25.10.2022 у зв'язку з відсутністю судово-медичних даних (а.м.к.п. 86-91).
Колегія суддів вважає, що висновки зазначених експертиз відповідають вимогам статей 101 та 102 КПК, оскільки вони містять докладний опис проведених експертами досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені перед ним. Ці експертні дослідження проведені кваліфікованими та досвідченими експертами, на підставі наданих їм матеріалів.
Судом першої інстанції не встановлено підстав, з чим погоджується апеляційний суд, вважати висновки експертів необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в їх правильності.
У матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази на підставі яких можливо встановити спричинення потерпілому встановлених у нього тілесних ушкоджень при інших обставинах.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були досліджені повно за відсутності порушень всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Вирок ухвалений судом першої інстанції на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Судом першої інстанції достовірно встановлено, що обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_8 у ході конфлікту з ОСОБА_15 , під час спільного вживання алкогольних напоїв нанесли останньому умисні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
З цим висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки в основу обвинувального вироку судом взято до уваги належні, допустимі та достатні докази, які у своїй сукупності та взаємозв'язку викривають обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Версія сторони захисту про спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, від яких настала смерть останнього, тільки обвинуваченим ОСОБА_8 , спростовується показаннями свідка ОСОБА_16 та фактичними даними протоколу слідчого експерименту проведеного за його участі.
Апеляційний суд не бере до уваги доводи захисника про те, що зібрані письмові докази у вказаному кримінальному провадженні та похідні від них докази є неналежними.
Фактичні дані, що містяться в цих доказах прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Разом з тим у цьому кримінальному провадженні наведених підстав для визнання доказів неналежними не встановлено.
Відповідно до загальних засад кримінального права об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому ставлення винного до смерті потерпілого є необережним.
Колегія суддів вважає правильним і таким, що ґрунтується на обставинах кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, висновок місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_13 та ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого за ч.2 ст.121 КК, - умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_15 .
Заразом у цьому кримінальному провадженні слід врахувати, що дії ОСОБА_13 та ОСОБА_8 були узгоджені та послідовними між собою щодо нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, що свідчить про їх об'єднання спільною метою.
Отже ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , які діяли спонтанно, ситуативно об'єднали зусилля для досягнення загального злочинного результату - спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
ОСОБА_13 та ОСОБА_8 беззаперечно усвідомлювали, що діють спільно для досягнення вказаного єдиного злочинного результату.
Наведене окрім показань свідка ОСОБА_16 підтверджується показаннями обвинувачених, котрі не заперечували, що наносили спільно удари потерпілому, зокрема, обвинувачений ОСОБА_13 металевою фомкою, а також висновком додаткової судово-медичної експертизи №03-01/752/8 від 11.11.2022, якою визначено неможливість розмежування, які тілесні ушкодження, що спричинили смерть ОСОБА_15 , виникли від ударів підозрюваного ОСОБА_13 чи від ударів підозрюваного ОСОБА_8 , за обставин, викладених свідком ОСОБА_16 при проведені слідчого експерименту (а.м.к.п. 86-91).
Апеляційний суд не бере до уваги доводи обвинуваченого ОСОБА_13 щодо нанесення ударів потерпілому з метою необхідної оборони, оскільки такі спростовуються вищевказаними доказами визнання винуватості ОСОБА_13 .
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
При цьому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Виходячи з характеру та локалізації тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_15 , їх кількості, спрямованості дій ОСОБА_13 і ОСОБА_8 на умисне заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, відсутність даних про посягання на охоронювані законом інтереси обвинувачених чи інших осіб, а також подальшу поведінку після вчинення кримінального правопорушення, зокрема, поміщення тіла потерпілого до гаражного приміщення, апеляційний суд вважає, що такі дії ОСОБА_13 за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, а набувають протиправного характеру і підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК.
Колегія суддів переконана, що при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримано стандарт доведення поза розумним сумнівом, оскільки сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_8 є винними у його вчиненні.
Стороною захисту не спростовані встановлені фактичні обставини цієї справи. Отже немає обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, також відсутня реальна можливість іншої версії інкримінованої події.
З урахуванням наведеного, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , через те що версія сторони захисту була відкинута фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_13 та його захисника є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судом апеляційної інстанції було відмовлено обвинуваченому ОСОБА_13 у повторному дослідженні доказів із допитом усіх учасників події, оскільки під час апеляційного перегляду не було встановлено даних, які могли б свідчити про дослідження таких обставин судом першої інстанції не повністю або з порушенням.
Суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними. Колегія суддів вважає, що немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. При цьому колегія суддів враховує постанови Верховного Суду від 30.05.2019 року та від 09.07.2019 року (судове провадження №51-9282 км18, №51-392 км 19), про те, що сам по собі факт непогодження з висновком суду, не є підставою для повторного дослідження доказів; повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду, при цьому, відмова в задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів не свідчить про порушення процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Зокрема, апеляційним судом було відмовлено обвинуваченому ОСОБА_13 у задоволенні клопотання про виклик особи, яку той вказав як ОСОБА_17 , адже обвинувачений не вказав належні відомості про цю особу, що б дали можливість його ідентифікувати та викликати до суду. Також обвинувачений ОСОБА_13 не навів належного мотивування, яке б засвідчило, що цій особі відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження. Отже, відмова в допиті вказаної особи не свідчить про неповноту судового розгляду цього кримінального провадження, оскільки показання цієї особи не можуть істотно вплинути на висновки суду про доведеність винуватості обвинувачених.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд враховує, що призначене покарання у межах відповідної санкції, з урахуванням положень ч.4 ст.70 КК відповідає приписами статей 50, 65 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 65 КК, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше судимий, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, не працює, за місцем проживання характеризується негативно. Також суд встановив відсутність обставин, що пом'якшують покарання, врахував вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів, як обставини, що обтяжують покарання.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про неврахування судом обставини, що пом'якшує покарання - щирого каяття, суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на законі з огляду на таке.
Послідовна практика, насамперед Верховного Суду вказує на те, що розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним у постанові від 15.11.2021 (справа № 199/6365/19) Верховний Суд дійшов висновку про те, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_8 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
З огляду на наведене, визначений судом першої інстанції вид та розмір покарання відповідає його меті, є співрозмірним характеру вчинених діянь та їхніх наслідків, тому відсутні підстави вважати його невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, тобто яке є явно несправедливим через суворість.
Враховуючи вказане, колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є підставою для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_14 , обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 25 березня 2024 року щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з моменту вручення їм копії ухвали апеляційного суду.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3