Провадження №2/760/7866/24
Справа №760/10713/24
06 листопада 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря - Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стопченко К.О. про розірвання договору довічного утримання, суд -
У травні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та просила:
- розірвати договір довічного утримання, укладений 22.04.2024 між нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов мотивовано тим, що 22.04.2024 між позивачкою та відповідачкою укладено договір довічного утримання, зареєстрований в реєстрі за №987, згідно з п. 1 якого позивачка передала, а відповідачка отримала у власність частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , взамін чого вона зобов?язувалася забезпечувати позивачку утриманням та доглядом довічно на умовах даного договору.
Зазначено, що відповідно до п. 7 договору розмір щомісячної допомоги, яка мала б надаватися відповідачем, сторони договору оцінили у суму 2500,00 грн. Сума щомісячної допомоги підлягала виплаті щомісячно до 20-го числа кожного місяця на руки. Згідно з п. 7 договору утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді, зокрема, забезпечення грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життедіяльності, забезпечувати харчуванням, лікарськими засобами (медикаментами), необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя.
Пояснено, що жодного із взятих на себе обов?язків відповідачка не виконала, свідомо ухиляючись від спілкування із позивачкою. Після укладення договору перестала провідувати позивачку, не забезпечувала харчуванням, медикаментами, одягом, наданням побутових послуг, іншою необхідною допомогою. Після того, як позивачка звернулася до відповідачки з пропозицією розірвати договір довічного утримання за згодою сторін, відповідачка почала погрожувати їй.
Вказано, що позивачка звернулася до нотаріуса Стопченко К.О., яка посвідчувала даний договір довічного утримування, з заявою про одностороннє розірвання договору, на що отримала письмову відмову.
У зв'язку з тим, що відповідачка не виконала узятих на себе обов'язків за договором довічного утримання, просить задовольнити позов та розірвати договір довічного утримання.
06 травня 2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
31 травня 2024 року відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, пояснила, що позивачка свідомо вводить суд в оману, жодного доказу про невиконання договору позивачкою не надано до суду. З позивачкою до укладання договору довічного тримання вони дійшли згоди, що кошти відповідачкою будуть надаватися в сумі еквівалентій 2 500 грн особисто наручно позивачці. Дану суму вона віддавала позивачці ще до укладання договору довічного утримання. Окрім того всі витрати по харчуванню, лікування, догляду позивачки відповідачка сплачувала за першою необхідностю. Зазначає, що вона повністю забезпечує позивачку продуктами харчування, засобами гігіени, медикаментами, а тому, посилання позивачки на невиконання нею умов договору є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами.
Вказала, що жодних погроз з її сторони не було, вони разом проживають у квартирі та вона постійно доглядає за позивачкою.
Зазначила, що не було жодних звернень до неї про розірвання договору довічного утримання та позивачка не зверталася до неї з будь-якими претензіями щодо несплати або недоплати щомісячних платежів.
У зв'язку з вище викладеним просить відмовити у задоволені позову.
10 червня 2024 року до суду від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що жодного доказу стосовно надання позивачці грошей відповідачка не надала, також відповідачка не надала доказів, що вона повністю забезпечує продуктами харчування, засобами гігієни та медикаментами позивачку та проживає разом з останньою. Викладені у відзиві доводи відповідачки є неправдивими, нічим не доведеними та такими, що вводять суд в оману.
6 червня 2024 року до суду надійшло клопотання відповідачки ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи електронного доказу. Судом до уваги, відповідно до ст. 100 ЦПК України вказаний доказ не береться, оскільки доданий відповідачкою до клопотання флеш накопичував не засвідчений належним чином.
Ухвалою суду від 15.10.2024 у задоволенні заяви відповідачки про виклик свідків відмовлено.
Оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Встановлено, що 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач), уклали договір довічного утримання, відповідно до умов якого відчужувач передала у власність набувачеві частку квартири
АДРЕСА_2 , взамін чого набувач зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору (п. 1).
Згідно п. 7 вказаного договору набувач, зобов'язується довічно утримувати відчужувача, тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, забезпечувати відчужувача харчуванням, лікарськими засобами (медикаментами), необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Набувач зобов'язується сплатити надання відчужувачу будь-яких медичних послуг, у тому числі, але не виключно: медичної допомоги, медичного обстеження, операцій, тощо, у разі виникнення такої потреби. День в який будуть виконуватися обов'язки по даному договору буде обиратися на власний розсуд набувачем. Сторони дійшли згоди про розмір щомісячної допомоги, яка становитиме 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок на місяць і буде щомісячно надаватися відчужувачу особисто до 20 (двадцятого) числа кожного місяця.
Відповідно до п.8 якщо в поточному місяці суми витрат на харчування, ліки, необхідні послуги будуть більшими чи меншими зазначеної у пункті 7 цього Договору середньомісячної суми, вважається належним виконанням відповідне перерахування суми на харчування, лікарські засоби (медикаменти), необхідні послуги у наступних місяцях, але не більше ніж за один рік.
Крім того п.9 передбачено, що набувач зобов'язується здійснити поховання відчужувача квартири після його смерті, або компенсувати вартість, ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання набувачем самостійно через поважні причини.
У п.10 передбачено, що грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладання цього Договору до 20 числа поточного місяця готівкою на руки відчужувачу. Сума грошового щомісячного утримання, вказана в пункті 7 цього Договору, підлягає індексації та нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України, не своєчасна сплата індексації не є порушенням істотних умов договору. У разі наявності у відчужувача претензій щодо виконання набувачем умов даного договору за календарний місяць, який минув, відчужував зобов'язаний надати письмову претензію набувачеві до 5-го числа наступного місяця. У разі відсутності претензій вважається, що відчужувач задоволений виконанням умов даного договору набувачем.
Істотними умовами договору вважаються вчасна сплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у вказаній квартирі. Разом з правом проживання в квартирі, відчужувач приймає на себе обов'язок її зберігання та утримання в належному стані. Відчужувач несе повну відповідальність за шкоду, спричинену його діями третім особам, в процесі використання квартири для свого проживання. (п.14)
Цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку (п. 15).
Позивачка, звертаючись до суду 06.05.2024 зазначає, що жодного із взятих на себе обов?язків відповідачка не виконала, свідомо ухиляючись від спілкування з нею. Після укладення договору перестала провідувати її, не забезпечувала харчуванням, медикаментами, одягом, наданням побутових послуг, іншою необхідною допомогою. Після того, як вона звернулася до відповідачки з пропозицією розірвати договір довічного утримання за згодою сторін, відповідачка почала погрожувати їй.
Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.
Зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
Відповідно до пункту 14, укладеного між сторонами договору довічного утримання, істотними умовами договору вважаються вчасна сплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у вказаній квартирі.
До щомісячних платежів у розумінні пункту 7 договору входять 2500 грн на місяць, які набувач зобов'язаний надавати відчужувачу особисто до 20 числа кожного місяця.
Як встановлене вище. грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладання цього Договору до 20 числа поточного місяця готівкою на руки відчужувачу. Сума грошового щомісячного утримання, вказана в пункті 7 цього Договору, підлягає індексації та нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики україни. не своєчасна сплата індексації не є порушенням істотних умов договору. У разі наявності у відчужувача претензій щодо виконання набувачем умов даного договору за календарний місяць, який минув, відчужувача зобов'язаний надати письмову претензію набувачеві до 5-го числа наступного місяця. У разі відсутності претензій вважається, що відчужувач задоволений виконанням умов даного договору набувачем.
Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання відповідачкою ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 у чітко визначеному розмірі платежу - 2500 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач покликалася на те, що відповідач належним чином не виконує умови договору щодо взятих на себе обов'язків, передбачених п. 7 договору, ухиляється від спілкування з нею, погрожує останній.
Суд вважає таку позицію необґрунтованою, виходячи з наступного.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Так, встановлено, що 22.04.2024 сторони уклали договір, за умовами якого ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач), уклали договір довічного утримання, відповідно до умов якого відчужувач передала у власність набувачеві частку квартири АДРЕСА_2 , взамін чого набувач зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору (п. 1).
Сторони дійшли згоди про розмір щомісячної допомоги яка становитиме 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок на місяць і буде щомісячно надаватися відчужувачу особисто до 20 (двадцятого) числа кожного місяця.
Договір довічного утримання є безстроковим.
У цій справі сторони погодили термін щомісячного виконання зобов'язання.
Як убачається з договору, грошове утримання повинно виплачуватися щомісячно до 20 числа, тобто на момент звернення до суду - 06.05.2024 термін виконання зобов'язання ще не настав, а відповідно, і порушень прав позивачки не відбулося.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом не приймається до уваги позиція відповідачки щодо того, що нею, ще до укладення договору, було передано (віддано) позивачці 2500 грн., оскільки умовами договору передача коштів до укладення договору довічного утримання між сторонами не передбачена та мова, з точки зору суду, йде про якісь інші кошти за відносинами, що виникли між сторонами поза межами спірного договору.
З врахуванням вищевикладеного суд вважає, що позивач не довела, що на момент звернення з позовом до суду, відбулося істотне порушення умов договору відповідачем, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 81, 202, 251-251, 525-526, 530, 627, 629, 638, 651, 744, 749, 751, 755-756 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 178, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.А.Усатова