Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/4681/23
05.11.2024 року м.Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Подільського районного суду міста Києва, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016000000002594, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.09.2016 відносно
ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Гурзуф, м. Ялта АРК, громадянки України, колишньої судді Ялтинського міського суду АР Крим, з вищою освітою, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
встановив:
Історія провадження.
28 квітня 2023 року до Подільського районного суду міста Києва з прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя надійшов обвинувальний акт та додані до нього матеріалами в кримінальному провадженні №42016000000002594, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 27.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Ухвалою суду від 28.04.2023 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 здійснено заміну судді ОСОБА_7 , та визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 19.12.2023 у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом.
ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя ОСОБА_3 , будучи суддею та відповідно до постанови Верховної Ради України України № 2576-ІІІ від 21.06.2001 займаючи посаду судді Ялтинського міського суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади російської федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів російської федерації, вчинила дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію російською федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та російської федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації, усвідомлюючи, що так званий «Ялтинський городской суд», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, перебуваючи в м. Ялта упродовж квітня -грудня 2014 року продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади російської федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
Продовжуючи свою злочинну діяльність щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, громадянка ОСОБА_3 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства російської федерації, перебуваючи в приміщенні так званого «Ялтинского городского суда» по АДРЕСА_2 , діючи в інтересах російської федерації, керуючись нормами законодавства російської федерації, 14.04.2014 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 2-689/2014, 05.05.2014 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 2-291/2014, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні державної зради, тобто умисного діяння громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
Застосовані судом правові процедури.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), остання показань суду не надавала, при цьому заяв та клопотань на адресу суду також від останньої не надходило.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора), суду, направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що обвинувачена мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути присутнім в судовому засіданні і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_3 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Позиції сторін та інших учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченої зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_3 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_3 поза розумним сумнівом.
Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією належного їй на праві власності майна.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 вказав, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати в неї правову позицію щодо висунутого обвинувачення. Обвинувачена не була обізнана про висунуте їй обвинувачення, не було залучено захисника, прямях доказів вчинення нею ст. 111 КК України прокурором не надано. Не згоден з правовою кваліфікацією висунутого обвинувачення. Просить виправдати ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 111 КК України.
Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил РФ на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту РФ на використання ЗС російської федерації на території України.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « Державна рада Республіки Крим ».
18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку російської федерації.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви суду при їх врахуванні та наданні оцінки, висновки суду.
На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме:
- заяву народного депутата України ОСОБА_8 про кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 109, 110, 110-2 КК України, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення суддями на тимчасово окупованій території АР Крим, зокрема про здійснення ОСОБА_3 правосуддя іменем російської федерації в Ялтинському міському суді без припинення статусу судді відповідно до законів України;
- копію анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянка України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 2-м відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 09.12.1998) заповнила анкету та отримала 09.12.2010 паспорт для виїзду за кордон;
- Постанову Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21.06.2001 №2576-ІІІ, якою безстроково обрано на посаду судді Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 ;
- інформацію Вищої ради юстиції від 12.01.2015 № 112/0/9-15, відповідно до якої заява судді Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 про звільнення з посади не надходила;
- інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15, відповідно до якої заява судді Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 про переведення до інших судів на території України не надходила;
- лист Адміністрації Президента України від 28.09.2016 № 03-01/3021 на № 26/3-33326-15 від 02.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_3 не зверталася із клопотанням про вихід із громадянства України;
- рішення Вищої ради правосуддя від 11.05.2017 № 1121/0/15-17, відповідно до якого вирішено звільнити суддю Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 6 статті 126 Конституції України;
- протокол огляду інтернет-видань від 12.10.2015, відповідно до якого проведено огляд інформації, яка міститься на офіційному сайті «судові акти рф», яким встановлено, що ОСОБА_3 , будучи «суддею» незаконно створеного «Ялтинського міського суду Республіки Крим» 14.04.2014, 05.05.2014 виносила «рішення» іменем російської федерації та за законодавством країни-агресора російської федерації;
- протокол огляду від 30.03.2021 сайту «право.гов.ру», яким встановлено, що федеральним законом російської федерації від 23.06.2014 № 154-Ф3 незаконно створено на території Автономної Республіки Крим «Ялтинський міський суд Республіки Крим»;
- протокол огляду від 30.03.2021 офіційного сайту президента російської федерації, яким встановлено, що федеральним конституційним законом російської федерації від 21.03.2014 № 6-ФКЗ незаконно приєднано до країни-агресора рф територію України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь.
Положення закону, яким керувався суд.
Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об'єктивну істину та на неї покладається обов'язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
Об'єктивними ознаками злочину є об'єкт і об'єктивна сторона, суб'єктивними суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.
Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Висновки суду.
Так, ОСОБА_3 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянкою України по теперішній час, незалежно від місця її проживання, та фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства російської федерації не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_3 , будучи суддею Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді та не вчинила жодних дій для звільнення її з посади судді.
При цьому, ОСОБА_3 взяла участь у конкурсі на зайняття посади судді «Ялтинського міського суду Республіки Крим», процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації та в подальшому здійснювала «правосуддя» на цій посаді від імені російської федерації без припинення статусу судді.
У той же час, вибір ОСОБА_3 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_3 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення нею законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що остання вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
Обставини здійснення ОСОБА_3 «правосуддя» від імені російської федерації на території АР Крим без припинення статусу судді Ялтинського міського суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.
Також, з наданих доказів убачається, що ОСОБА_3 , обіймаючи посаду судді «Ялтинського міського суду Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, здійснювала «правосуддя» на підставі законодавства російської федерації та приймала рішення у справах, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачена надала допомогу державним органам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинила шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Таким чином, ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується її кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені російської федерації власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, здійснювала тривалий час правосуддя від імені російської федерації.
Більш того, здійснення ОСОБА_3 «правосуддя» від імені російської федерації свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки її дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
Обираючи обвинуваченій ОСОБА_3 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої та обставини, що пом'якшують та обтяжують її покарання.
Обставин, які б, відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, пом'якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_3 , маючи правовий зв'язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов'язана об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов'язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов'язань здійснила державну зраду, особу обвинуваченої, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття її під варту.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази у справі відсутні.
Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд
постановив:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя:
ОСОБА_1