06 листопада 2024 року
м. Київ
справа №360/471/24
провадження № К/990/38056/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
30 вересня 2024 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
07 жовтня 2024 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Радишевська О. Р. з 24 жовтня 2024 року по 01 листопада 2024 року перебувала у відпустці на підставі наказу від 18 жовтня 2024 року № 672/0/52-24, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відпустки.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смокович М. І. з 04 листопада 2024 року по 05 листопада 2024 року перебував у відпустці на підставі наказу від 29 жовтня 2024 року № 2137/0/5-24, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відпустки.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому просив:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 70 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік, загальною кількістю 70 діб;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Національної поліції в Сумській області судові витрати на правничу допомогу в сумі 2850,00 грн.
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 03 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, позовні вимоги задовольнив.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Національної поліції в Сумській області оскаржило їх у касаційному порядку.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Своєю чергою, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Аналіз доводів касаційної скарги у сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обставин суд касаційної інстанції не вбачає.
У цій справі позивач, як зазначає автор касаційної скарги, обіймав посаду начальника чергової частини відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка, на думку автора касаційної скарги, в розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» є посадою службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
Натомість відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, розуміються, зокрема, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення.
Своєю чергою позивач обіймав посаду керівника чергової частини відділення в управлінні державного органу, юрисдикція якого поширюється на територію однієї області.
Водночас посадою службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у контексті вказаного державного органу є начальник та заступник начальника державного органу, юрисдикція якого поширюється на територію однієї області.
На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, а встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 360/471/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська