30 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/3921/21 (922/1335/22)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.
за участю представників:
відповідно до протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024
у справі № 922/3921/21 (922/1335/22)
за позовом Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айленд",
про стягнення 1 800 000,00 грн,
в межах справи про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва",-
1. Позивач, Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (далі - ТК ТОВ фірма "Харків-Москва"), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (далі - ТОВ "Олівіт"), в якій просить суд стягнути з відповідача неустойку за прострочення виконання зобов'язання за контрактом №1405/2018 від 14.05.2018 у розмірі 1 800 000,00 грн.
2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 у справі №922/3921/21 (922/1335/22) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Олівіт" на користь ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" неустойку за прострочення виконання зобов'язання за контрактом №1405/2018 від 14.05.2018 у розмірі 180 000,00 грн. та 13 500,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
3. Поставною Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 у справі №922/3921/21 (922/1335/22) скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та розподілу судових витрат. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 720 000,00 грн, в іншій частині рішення залишено без змін, викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (61082, м.Харків, вул.Високогірна, буд.2А; код ЄДРПОУ 30429969) на користь Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка; код ЄДРПОУ 14344275) неустойку за прострочення виконання зобов'язання за контрактом №1405/2018 від 14.05.2018 у розмірі 900 000,00 грн та 27 000,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (61082, м.Харків, вул.Високогірна, буд.2А, код ЄДРПОУ 30429969) на користь Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка; код ЄДРПОУ 14344275) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12 960,00 грн.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.».
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
4. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 922/3921/21 (922/1335/22), а рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 залишити без змін.
5. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:
5.1. Підставою касаційного оскарження є застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц, про те що солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України).
5.2. Також Скаржник посилається на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 540 і 541 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, у пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, у пунктах 32, 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, у пунктах 47, 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 569/96/17, у пунктах 69, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 712/21651/12, у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц.
5.3. Вважає, що судом апеляційної інстанцій не досліджені належним чином зібрані у справі докази, не враховані всі обставини у ній.
Відзиви
6. Від Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заявлено клопотання закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Олівіт» на Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 по справі №922/3921/21 (922/1335/22), а у разі розгляду касаційної скарги по суті - відмовити в задоволенні касаційної скарги, Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 по справі №922/3921/21 (922/1335/22) залишити без змін.
Інші заяви та клопотання
7. Від ТОВ «ОЛІВІТ» надійшла заява у якій вказано про необхідність відмовити у задоволенні заяви ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА» про закриття касаційного провадження за скаргою ТОВ «ОЛІВІТ» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №922/3921/21 (922/1335/22).
Розгляд касаційної скарги
8. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, виходячи з наступного.
9. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
10. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:
14.05.2018 між ТОВ "Олівіт" спільно з ТОВ "Айленд" (постачальники) та ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" (покупець) укладено контракт поставки обладнання №1405/2018 (далі - контракт), за умовами пункту 1.1 якого постачальники зобов'язуються виготовити та передати у строк до 31.07.2018 у власність покупцю авторське (ексклюзивне) обладнання: 2 (дві) лінії з виробництва високоякісних аналогів імітованої чорної та червоної ікри, а також капсульованих продуктів харчування (кетчупів, соусів, майонезів, гірчиці, джемів, меду, соків тощо) у термостабільних капсулах з метою подальшого їх використання як продуктів харчування та смакових наповнювачів для продуктів харчування, потужністю 200 (двісті) кг/год (чорна ікра) або 240 (двісті сорок) кг/год (червона ікра) кожна лінія, а 2 лінії потужністю 400 (чотириста) кг/год - чорна ікра або 480 (чотириста вісімдесят) кг/год - червона ікра (далі - обладнання), а покупець зобов'язується прийняти обладнання та оплатити його.
Умови поставки обладнання погоджені в розділі 2 контракту. Так, відповідно до п.2.2 контракту постачальники зобов'язані здійснити поставку обладнання у строк до 31.07.2018. Постачальники зобов'язані повідомити покупця про готовність обладнання до поставки не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до передбачуваної дати поставки.
Згідно з п.2.3 контракту при поставці обладнання, проте не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки, постачальники своїми силами здійснюють остаточне складання та встановлення (монтаж) обладнання, а також перевірку (випробування) працездатності обладнання в обсязі, необхідному для повного, всебічного та безперебійного використання обладнання відповідно до його цільового призначення. Покупець зобов'язаний забезпечити дотримання норм і правил з охорони праці, правил пожежної безпеки, санітарних норм і правил техніки безпеки під час проведення зазначених робіт. Постачальники несуть відповідальність за їх порушення.
Обов'язок постачальників з постачання обладнання вважається виконаним з моменту передання постачальниками обладнання та супровідної документації на обладнання (п.п.2.6, 4.1 контракту) покупцю, випробування працездатності обладнання представником постачальників у пункті постачання, розташованому за адресою: м.Зміїв, вул.Залізнична, 117 відповідно до п.1.1 контракту (п.2.4 контракту).
Відповідно до п.2.5 контракту передача оформлюється шляхом проставлення відмітки про отримання обладнання на примірнику накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи покупця та печаткою покупця. Ризик випадкової загибелі, пошкодження (псування) обладнання переходить від постачальників до покупця з моменту передання йому обладнання та документів, передбачених п.п.2.7, 4.2 контракту.
Постачальники зобов'язуються в момент поставки надати такі документи на обладнання, що поставляється: податкову накладну; сертифікат відповідності; технічну документацію на обладнання (керівництво з експлуатації обладнання, інструкцію з техніки безпеки, гарантійний талон та ін.) (п.2.6 контракту).
Згідно з п.3.1 контракту вартість обладнання зазначається в специфікації на обладнання (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього контракту.
Пунктом 3.2 контракту погоджено, що покупець оплачує обладнання в такому порядку:
10% від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує на умовах попередньої оплати протягом 7 (семи) днів з моменту підписання цього контракту;
35% від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує протягом 20 (двадцяти) днів з дати першого платежу;
35% від вартості обладнання покупець оплачує протягом 30 (тридцяти) днів з дати другого платежу;
20% від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує постачальникам після встановлення, випробування, виходу на проектні режими обладнання, навчання персоналу.
Порядок приймання обладнання погоджений сторонами в розділі 6 контракту.
Так, згідно з п.6.1 контракту приймання обладнання по якості та кількості здійснюється за супровідними документами на обладнання, що передані постачальниками покупцеві одночасно з постачанням обладнання, після проведення випробування (спеціалізація №2).
Приймання обладнання за якістю проводиться відповідно до стандартів, технічних умов, іншої нормативної документації, що діють в Україні для цього виду обладнання, а також за товаросупровідними документами, що засвідчують якість.
За умовами п.6.3 контракту приймання обладнання за кількістю здійснюється за товаросупровідними документами (рахунком-фактурою, видатковою товарною накладною, товарно-транспортною накладної тощо) постачальників. У разі відсутності зазначених документів, покупець має право прийняти його і скласти акт про фактичну наявність обладнання, в якому зазначається, які документи відсутні. Після проведення випробувань (спеціалізація №2).
Згідно з п.10.1 контракту останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.
Строк дії контракту сторонами не визначений.
Відповідно до специфікації №1 до контракту вартість за 1 лінію становить 1 800 000,00 грн., з яких: 180 000,00 грн. - авансовий платіж (10% до 14.05.2018); 630 000,00 грн. - авансовий платіж (35% до 01.06.2018); 630 000,00 грн. - авансовий платіж (35% до 01.07.2018); 360 000,00 грн. - останній платіж (20% по готовності, перед відвантаженням).
12.07.2018 сторонами укладено доповнення до контракту, згідно з якими внесені наступні зміни:
строк поставки обладнання встановлено до 15.08.2018 при забезпеченні фінансування покупцем (пункт 2.2 контракту);
платежі здійснюються з відстрочкою в 15 днів (пункт 3 контракту);
останній платіж 20% здійснюється після запуску лінії впродовж 3 днів (специфікація №1 до контракту);
при зриві поставки лінії постачальники сплачують покупцю штраф у розмірі 7% за кожний день прострочення.
ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" зверталося до ТОВ «Олівіт» з листами №239-18 від 12.11.2018 вказуючи на не здійснення поставки товару станом на 10.11.2018 та №8/19 від 21.02.2019 і посилаючись на неявку постачальника на прийом-передачу обладнання і проханням погодити відповідне питання у строк до 23.02.2019.
Позивач листом №9/19 від 22.02.2019 у доповнення до листа від 21.02.2019 направив відповідачу копію акту виявлених недоліків лінії по виробництву імітованої ікри, підписаний комісійно керівниками заводу, та просив у строк до 01.03.2019 здати обладнання по контракту. Згідно з означеним актом виявлених недоліків у процесі роботи лінії капсулювання комісією виявлено низку недоліків, визначених на 10 пунктів.
До матеріалів справи додано рішення Господарського суду м.Києва від 23.02.2021 у справі №910/11651/19 за позовом ТОВ "Олівіт" до ТОВ "Інтегра Лайн", ТК ТОВ фірма "Харків-Москва", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ "Айленд", залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021, яким позовні вимоги ТОВ «Олівіт» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ "Інтегра Лайн" та ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" на користь ТОВ "Олівіт" 689 483,65 грн. основного боргу (залишок боргу за поставлений товар за контрактом постачання обладнання №1405/2018 від 14.05.2018 у сумі 540 000,00 грн. та 149 483,65 грн. за матеріали при проведенні монтажу обладнання), 55 819,84 грн. пені, 4 816,94 грн. 3% річних, а також 11 251,81 грн. витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи погодження сторонами строку виконання зобов'язання з постачання товару до 15.08.2018 та встановлення судовими рішеннями у справі №910/11651/19 обставини невиконання зобов'язання з поставки товару станом на 10.11.2018, ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» вважає встановленим факт прострочення ТОВ «Олівіт» виконання зобов'язання з поставки товару на 87 календарних днів. Загальна сума штрафу за прострочення зобов'язання, за твердженнями позивача, становить 10 962 000,00 грн. (87 днів * 126 000,00 грн. (7% від суми несвоєчасно поставленого товару)). Враховуючи, що сума неустойки значно перевищує вартість товару за контрактом, позивач визнав за необхідне визначити суму неустойки в розмірі вартості товару за договором поставки (1 800 000,00 грн.).
11. Частиною 1 ст.712 ЦК України, яка кореспондується з приписами ч.1 ст.265 ГК України, унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
12. Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
13. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.663 ЦК України).
14. Згідно з ч.1 ст.689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
15. Згідно з ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
16. Частиною 1 ст.530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
17. Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
18. Відповідно до положень ст.202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
19. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
20. За змістом ст.ст.549, 611 ЦК України та ст.ст.216-218, 230 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати сплати, зокрема, штрафу.
21. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили, що :
Згідно з п.7.2 контракту у разі прострочення поставки обладнання постачальники сплачують покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості не поставленого обладнання за кожний день прострочення. Нарахування неустойки та збитків провадиться протягом усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості.
Відповідно до п.7.3 контракту сплата штрафу (пені) не звільняє сторони від обов'язку відшкодування заподіяних збитків у повному обсязі та від виконання своїх зобов'язань за цим контрактом. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), за згодою сторін, застосовується позовна давність у 3 (три) роки.
Сторонами були підписані доповнення від 12.07.2018 до контракту №1405/2018 від 14.05.2018, згідно з п.п.1, 4 яких: строк поставки обладнання - 15.08.2018; при зриві поставки лінії постачальники сплачують покупцю штраф у розмірі 7% за кожен день прострочення.
Рішеннями судів у справі №910/11651/19 встановлено, що зобов'язання із поставки товару станом на 10.11.2018 не виконано. Означена обставина ТОВ «Олівіт» не спростована.
22. Господарський суд Харківської області, аналізуючи умови контракту та доповнень до нього, з посиланням на приписи ст.540 ЦК України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників), дійшов висновку про те, що обов'язок щодо сплати штрафу позивачу (розмір якого визначено останнім у сумі 1 800 000,00 грн.) виник у постачальників за контрактом - ТОВ "Айленд" та ТОВ "Олівіт" у рівних частках, а тому вимоги позивача до ТОВ "Олівіт" є обґрунтованими та такими, що можуть бути задоволені лише в розмірі 900 000,00 грн., тобто частка від суми пред'явлених позовних вимог.
23. Східний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові не погодився з наведеними висновками оскільки у силу приписів ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
24. Нормами ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України передбачено право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
25. Так, частиною 3 ст.551 ЦК України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
26. Відповідно до положень ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2).
27. Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
28. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
29. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
30. Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
31. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
32. Так, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
33. З урахуванням того, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України) а також беручи до уваги те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що враховуючи неспівмірність суми нарахованих позивачем штрафних санкцій відносно вартості несвоєчасно поставленого обладнання, існує наявність підстав для зменшення розміру належної до стягнення з ТОВ «Олівіт» неустойки на 50% (що становить 900 000,00 грн.), що є адекватною мірою відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з поставки обладнання і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
34. Вказане спростовує доводи касаційної скарги, які викладені у підпунктах 5.1., 5.2., 5.3 пункту 5 даної постанови та свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. ст. 543, 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
34. Відповідно до приписів ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
35. З урахуванням того, що при постановленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції було правильно застосовано положення ст. ст. 543, 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі положень ст. 309 ГПК України, дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та про залишення без змін постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 922/3921/21 (922/1335/22).
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 922/3921/21 (922/1335/22) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді К.М. Огороднік
В.Я. Погребняк