05 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 461/5996/24 пров. № А/857/22741/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Нора А.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративної відповідальності,
суддя у І інстанції Зубачик Н.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 27 серпня 2024 року,
15 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати постанову серії РАП №1349769675 від 06 червня 2023 року, винесену інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил дорожнього руху Управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряком С.І., про притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та закрити провадження у справі.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі №461/5496/24 вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що вчинення позивачкою адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення на позивачку штрафу, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП.
У апеляційній скарзі Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради просив зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, при ухваленні якого неповно з'ясовано судом обставини справи, що мають значення до справи.
При цьому скаржник зазначає, що постанова відповідача є законною, оскільки позивачка порушила Правила дорожнього руху (далі - ПДР), здійснивши стоянку транспортного засобу у межах виїзду з прилеглої території та створюючи при цьому суттєву перешкоду дорожнього руху.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил дорожнього руху Управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка С.І. серії РАП №1349769675 від 06 червня 2023 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Як слідує із вказаної постанови, 03 травня 2023 року о 17:08 год водієм транспортного засобу марки «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1 , здійснено зупинку за адресою м.Львів, пл. Петрушевича, 2 безпосередньо у місці виїзду з прилеглої території, чим порушено вимоги пункту 15.9 (и) ПДР та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП.
Вказаний транспортний засіб належить позивачці ОСОБА_1 , що нею не заперечується.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Закон України “Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до частини 2 статті 27 цього Закону організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті.
Частиною 1 статті 6 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, у тому числі, організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.
Відповідно до пунктів 15.1 та 15.2 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Пунктом 15.9 (и) ПДР встановлено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Як визначено пунктом 1.10 ПДР, прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як слідує з оскаржуваної постанови, позивачку притягнуто до відповідальності за порушення вимог пункту 15.9 (и) ПДР.
Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем надано суду першої інстанції фотоматеріали, відповідно до яких транспортним засобом марки «Toyota RAV 4», номерний знак НОМЕР_1 , 03.05.2023 о 17 год 08 хв здійснено зупинку за адресою м. Львів, пл. Петрушевича, 2 безпосередньо у місці виїзду з прилеглої території.
Фіксація правопорушення здійснена програмно-апаратним комплексом LOGIC INSTRUMENT Fieldbook R80V2, справність та відповідність якого встановленим нормам у ході апеляційного розгляду позивачкою не заперечувалися.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відтак суд апеляційної інстанції вважає доведеним те, що відповідачем зафіксовано зупинку автомобіля позивачки на виїзді з прилеглої території, оскільки таке видно із карти м. Львова, яка перебуває у відкритому доступі у мережі Інтернет.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.
При наданні оцінки доводам ОСОБА_1 про порушення відповідачем строку винесення оскаржуваної постанови апеляційний суд виходить із такого.
За приписами частини 2 статті 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 3 статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення.
Водночас відповідно до частини 1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). апеляційний суд.
Представник відповідача пояснила певне зволікання із винесенням оспорюваної постанови великим обсягом виявлених порушень паркування та необхідністю отримання відомостей про суб'єкта виявленого правопорушення.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення про правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Будь-які процесуальні та/або процедурні порушення, пов'язані із самим оформлення результатів діяльності суб'єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб'єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи, яка звинувачується у правопорушенні, та суспільними (публічними) інтересами. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17 та від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21.
Відтак, апеляційний суд вважає, що наведені доводи ОСОБА_1 не складаються належних підстав для висновку про протиправність оспорюваної нею постанови відповідача та необхідність скасування такої у судовому поряду.
Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За правилами частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні адміністративно-правового спору, що розглядається, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради задовольнити.
Скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі №461/5496/24 та прийняти постанову, якою постанову серії РАП №1349769675 від 06 червня 2023 року залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 06 листопада 2024 року.