Справа № 522/3998/21
Провадження № 2/522/2255/24
06 листопада 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Глущенко Т. О.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про визнання недійсними пунктів Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020, -
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про визнання недійсними пунктів Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020.
Позов обґрунтовано тим, що 14.07.2008 між ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 469-0131002/ФКІВП-08, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 40 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено іпотечний договір № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008, а також договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 14.07.2008 між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02. Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_4 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008.
21.07.2020 між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2292/К.
Відповідно до п. 5 зазначеного договору наявні у банку документи, що підтверджують права вимоги до боржників, передаються банком новому кредитору за відповідним актом не пізніше п'яти днів із дати укладення цього договору.
Позивачі зазначають, що ТОВ «Консалт Солюшенс» було подано до Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/13272/15-ц заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні та додано до неї копію договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020 з копією витягу з Додатку № 1 до «Договору № 2295/К про відступлення прав вимоги» від 21.07.2020, де у п. 27 вказаний кредитний договір № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008, що був укладений із ОСОБА_3 з датою закінчення договору - 13.07.2023, у п.27.1 вказаний іпотечний договір № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008, укладений із ОСОБА_1 без дати закінчення договору, у п. 27.2 вказаний договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008, укладений із ОСОБА_1 без дати закінчення договору, у п. 27.3 вказаний договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008, укладений зі ОСОБА_2 без дати закінчення договору та у п. 27.4 вказаний договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008, укладений зі ОСОБА_4 без дати закінчення договору.
Проте, ТОВ «Консалт Солюшенс» не надав у підтвердження прав вимоги до боржників акта передання документів, що передбачений п. 5 договору про відступлення прав вимоги.
Позивачі вважають, що відсутність вищевказаних документів станом на 02.03.2021 у ТОВ «Консалт Солюшенс» підтверджується наявною у справі № 496/3874/15-ц заявою про долучення письмових доказів на виконання ухвали суду від 14.11.2019, що подана 14.01.2020 ПАТ «Дельта Банк» до Біляївського районного суду Одеської області. Відповідно до цієї заяви ПАТ «Дельта Банк» вказав на неможливість надання до суду оригіналу заяви на видачу готівки за кредитним договором та оригіналу або належним чином засвідченої копії первинних документів, що підтверджують здійснення погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 та виконання умов цього договору, які зберігаються у ПАТ «Дельта Банк», та повідомив суд, що документи про видачу і оформлення кредитів зберігаються у банках України протягом п'яти років після погашення позики, отже строк зберігання первинних документів сплинув, тому скоріше за все вони знищені первинним кредитором.
Указують, що ані ПАТ «Дельта Банк», ані ТОВ «Консалт Солюшенс» не надали доказів переходу права вимоги від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Консалт Солюшенс» як то передбачено п. 5 Договору про відступлення прав вимоги, а саме: акта передання оригіналів заяви про видачу готівки № 3071 від 14.07.2008, кредитного договору № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008, іпотечного договору № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008, договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008, договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008, договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008; оригіналів виконавчих листів у цивільній справі № 521/13272/15-ц; довідки про стан виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення Малиновського районного суду у цивільній справі № 521/13272/15-ц; відсутня інформація щодо загального розміру заборгованості, що було передано ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Консалт Солюшенс» з приводу невиконання позичальником кредитного договору № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008.
Зазначають, що у відповідачів відсутні оригінали первинних документів, що посвідчують факт видачі ТОВ «Український промисловий банк» ОСОБА_3 кредиту у розмірі 40 000,00 дол. США та сплату кредитних коштів.
Посилаються на те, що саме ПАТ «Дельта Банк» вказує, що за кредитним договором від 14.07.2008 відсутня заборгованість за кредитом, кредит у розмірі 40 000 дол. США погашений, а тому оригінал заяви про видачу готівки № 3071 від 14.07.2008 знищений банківською установою, оскільки первинні бухгалтерські документи, що посвідчують отримання та погашення кредиту зберігаються в банках протягом 5 років після погашення позики. Посадовими особами ПАТ «Дельта Банк» взагалі не надавалися суду оригінал заяви про видачу готівки, що свідчить про те, що на даний час здійснюється подвійне стягнення коштів у розмірі 40 000 дол. США, оскільки його умови вже були виконані ОСОБА_3 .
Крім того зазначають, що оскільки кредит надавався у доларах США, то під час укладення договору про відступлення прав вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» повинно було отримати у НБУ ліцензію на здійснення валютних операцій, оскільки ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитним договором в іноземній валюті) потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. У зв'язку з цим просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 461/2900/11.
На підставі викладеного позивачі просять визнати недійсними пункти 27, 27.1, 27.2, 27.3, 27.4 Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що 24.06.2020 було проведено електронний аукціон № UA-ЕА-2020-06-12-000019-b за лотом № GL3N219065 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, які укладались з фізичними особами, переможцем якого визнано ТОВ «Консалт Солюшенс». 21.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого банк відступив новому кредитору належні банку права та вимоги до Боржників, зазначених у додатку № 1 договору, в тому числі, права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки, згідно реєстру у Додатку № 1 до Договору.
Зазначає, що сторонами було виконано умови Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 та ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Дельта Банк» відповідні кошти у розмірі 15 186 587,488 грн без ПДВ.
За змістом п. 27 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, зокрема до ОСОБА_3 за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008, до ОСОБА_1 за договором іпотеки № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008 та договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008, до ОСОБА_2 за договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008, до ОСОБА_4 за договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008.
Факт зміни кредитора за вказаними зобов'язаннями підтверджено ухвалою Малиновського районного суду м Одеси від 01.03.2021 у справі № 521/13272/15-ц, якою задоволено заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, у зв'язку з чим вважає твердження позивачів що ТОВ «Консалт Солюшенс» не надано доказів переходу прав вимоги від ПАТ «Дельта Банк» необґрунтованими.
Крім того ТОВ «Консалт Солюшенс» вважає безпідставною та такою, що не відповідає усталеній судовій практиці позицію позивачів щодо відсутності у нового кредитора оригіналів первинних документів як підстави для визнання договору відступлення прав вимоги недійсним.
Указує, що з аналізу ст. 517 ЦК України слідує, що передача документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення є зобов'язанням, яке виникає між сторонами, які уклали договір про відступлення права вимоги. Невиконання передбаченого договором зобов'язання не є правовою підставою для визнання договору недійсним, а може бути лише підставою не виконувати боржником свого обов'язку новому кредитору.
Крім того зазначає, що з підписанням акта приймання-передачі оригіналів договорів від 21.07.2020 новий кредитор - ТОВ «Консалт Солюшенс» засвідчив, що отримана документація відповідає умовам договору відступлення права вимоги від 21.07.2020, є повною та достатньою для реалізації новим кредитором отриманих прав вимоги.
За п. 24 акта ТОВ «Консалт Солюшенс» отримало від ПАТ «Дельта Банк» оригінали кредитного договору, іпотечного договору та трьох договорів поруки. Указує, що усі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» договору про відступлення прав вимоги були дотримані, договір містить всі передбачені законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.
Позивачами не доведено порушень норм права під час укладення договору відступлення прав вимоги, а також порушень зазначеним договором їхніх прав та інтересів.
Також указує, що позиція позивачів про те, що умови кредитного договору № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 вже були виконані ОСОБА_3 , ґрунтується лише на припущенні ПАТ «Дельта Банк», викладеному в заяві про долучення доказів про те, що первинні документи скоріш за все були знищенні первинним кредитором за спливом строку зберігання, однак, відсутність первинних документів, у зв'язку з їх знищенням, втратою чи будь-якою іншою причиною саме по собі не може свідчити про виконання зобов'язання за відповідним кредитним договором, а позивачами не надано доказів, які б підтверджували сплату ОСОБА_3 або ними, як поручителями, заборгованості, а навпаки, станом на теперішній час рішення суду про солідарне стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 194 766,05 грн залишається невиконаним.
Крім того, зазначає, що вимоги про визнання недійсними пунктів 27 та п. 27.4 Додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги стосуються прав та інтересів інших осіб, а не безпосередньо позивачів, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а доказів, що позивачі наділені повноваженнями звертатися до суду з даними вимогами від імені цих осіб не надано.
Щодо доводів позивачів про ліцензію на вчинення операцій з валютними цінностями вважає, що до даних правовідносин не може бути застосована правова позиція Верхового суду від 16.12.2020 у справі № 461/2900/11, оскільки вона стосувалася інших фактичних обставин, а предметом дослідження були зовсім інші правовідносини. У правовідносинах між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» відсутні елементи договору факторингу, а укладено саме договір відступлення прав вимоги (цесія). Натомість, посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10.01.2021 у справі № 643/11542/15-ц, в якій звернуто увагу на ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якої ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитних договорів, а не договорів факторингу.
У відзиві на позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні позову також просить відмовити, зазначає, що позивачами не доведено існування обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, спірний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки в момент його вчинення сторонами були дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину на момент його вчинення не суперечив нормам Цивільного кодексу України, іншим актам законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які укладали договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин був вчинений у формі встановленій законом; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тому цей правочин повністю відповідає вимогам законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Також указував, що позивачами не надано належних і допустимих доказів в обгрунтування позову, порушення їхніх прав та інтересів укладенням вищезазначеного договору, тому вважає, що позов задоволенню не підлягає.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Представник відповідача ТОВ «Консалт Солюшенс» - адвокат Жилко Е. О. подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 указано, що у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 06.11.2024.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
14.07.2008 між ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 469-0131002/ФКІВП-08, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 40 000,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» 14.07.2008 укладено іпотечний договір № 469-0131002/ZФКІВП-08.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» 14.07.2008 укладено договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008.
Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» 14.07.2008 укладено договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008.
Окрім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 між ОСОБА_4 та ТОВ «Український промисловий банк» 14.07.2008 укладено договір поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.10.2015 у справі № 521/13272/15-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 194 766,05 грн., з яких: тіло кредиту - 846 254,56 грн., відсотки - 336 126,50 грн., комісія за ведення кредиту - 12 384,99 грн. Вирішено питання про судовий збір.
Згідно з протоколом електронного аукціону по протоколу № UA-ЕА-2020-06-12-000019-b за лотом № GL3N219065 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, які укладались з фізичними особами: 120 кредитних договорів, що забезпечені іпотекою, 2 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 1 кредитним договором, що забезпечений іншою заставою та 2 беззаставних кредитних договорів, переможцем якого визнано ТОВ «Консалт Солюшенс».
21.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. , зареєстрованим в реєстрі за № 236.
Згідно з п. 1 договору № 2292/К відступлення прав вимоги за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги кошти у сумі та порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п. 5 наявні у банку документи, що підтверджують права вимоги до боржників, передаються банком новому кредитору за відповідним актом не пізніше п'яти днів із дати укладення цього договору.
Відповідно до акта приймання-передачі оригіналів договорів від 21.07.2020, підписаним ПАТ «Дельта Банк» та новим кредитором ТОВ «Консалт Солюшенс», останній прийняв, зокрема, оригінал кредитного договору № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008, оригінал договору іпотеки № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008, оригінал договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008, оригінал договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008, оригінал договору поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008.
Згідно з додатком № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020, зокрема п. 27 до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_3 за кредитним договором № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008, до ОСОБА_1 за договором іпотеки № 469-0131002/ZФКІВП-08 від 14.07.2008 та договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/01 від 14.07.2008, до ОСОБА_2 за договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/02 від 14.07.2008, до ОСОБА_4 за договором поруки № 469-0131002/ZФПОР-08/03 від 14.07.2008.
01.03.2021 у справі № 521/13272/15-ц заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про заміну сторони її правонаступником задоволено. Замінено сторону стягувача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Малиновським районним судом м. Одеси у цивільній справі №521/13272/15-ц за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Cтаття 13 ЦПК України визначає принцип диспозитивності цивільного судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначається у статті 16 ЦК України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Звертаючись до суду з даним позовом позивачі просять визнати недійсними пункти Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Консалт Солюшенс».
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Згідно з положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
наявність підстав для оспорення правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Договір факторингу має такі ознаки: предметом є надання фінансової послуги за плату; мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, в суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ч. 1 ст. 178 цього Кодексу об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Згідно із ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Як слідує з матеріалів справи 24.06.2020 було проведено електронний аукціон № UA-ЕА-2020-06-12-000019-b за лотом № GL3N219065 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, які укладались з фізичними особами, переможцем якого визнано ТОВ «Консалт Солюшенс».
21.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого банк відступив новому кредитору належні банку права та вимоги до Боржників, зазначених у додатку № 1 договору, в тому числі, права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки, згідно реєстру у Додатку № 1 до Договору.
Предметом цього договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж), ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Дельта Банк» відповідні кошти.
Як на підставу недійсності певних пунктів Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020 позивачі посилаються на те, ТОВ «Консалт Солюшенс» не надав у підтвердження прав вимоги до боржників акта передання документів, що передбачений п. 5 договору про відступлення прав вимоги, відповідачі не надали доказів переходу права вимоги від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Консалт Солюшенс» як то передбачено п. 5 Договору про відступлення прав вимоги, у відповідачів відсутні оригінали первинних документів, що посвідчують факт видачі ТОВ «Український промисловий банк» ОСОБА_3 кредиту у розмірі 40 000,00 дол. США та сплату кредитних коштів. Посилаються на те, що саме ПАТ «Дельта Банк» вказує, що за кредитним договором від 14.07.2008 відсутня заборгованість за кредитом, кредит у розмірі 40 000 дол. США погашений, а тому оригінал заяви про видачу готівки № 3071 від 14.07.2008 знищений банківською установою, оскільки первинні бухгалтерські документи, що посвідчують отримання та погашення кредиту зберігаються в банках протягом 5 років після погашення позики. Посадовими особами ПАТ «Дельта Банк» взагалі не надавалися суду оригінал заяви про видачу готівки, що свідчить про те, що на даний час здійснюється подвійне стягнення коштів у розмірі 40 000 дол. США, оскільки його умови вже були виконані ОСОБА_3 .
Однак, зазначені обставини не є підставою для визнання пунктів Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги недійсними, з урахуванням положень ст. 517 ЦК України, відповідно до якої первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а якщо доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні не надано, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів такого переходу.
З аналізу ст. 517 ЦК України слідує, що невиконання обов'язку щодо передачі необхідних документів та інформації, не є правовою підставою для визнання договору або його пунктів недійсними.
Разом з тим, як слідує з акта приймання-передачі оригіналів договорів від 21.07.2020, його підписанням новий кредитор - ТОВ «Консалт Солюшенс» засвідчив, що отримана документація відповідає умовам договору відступлення права вимоги від 21.07.2020, є повною та достатньою для реалізації новим кредитором отриманих прав вимоги.
За п. 24 акта ТОВ «Консалт Солюшенс» отримало від ПАТ «Дельта Банк» оригінали кредитного договору, іпотечного договору та трьох договорів поруки.
При цьому позивачами не доведено порушень норм права під час укладення договору відступлення права вимоги, а також не доведено порушення їхніх прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами договору відступлення права вимоги та Додатку № 1 до нього, сторонами якого позивачі не є.
Що стосується доводів позовної заяви про те, що умови кредитного договору № 469-0131002/ФКІВП-08 від 14.07.2008 вже були виконані ОСОБА_3 , а на даний час здійснюється подвійне стягнення коштів у розмірі 40 000 дол. США, то такі доводи є необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються лише на змісті заяви ПАТ «Дельта Банк», поданої у рамках розгляду іншої справи, при цьому відсутність первинних документів сама по собі не може свідчити про виконання зобов'язання за відповідним кредитним договором, а позивачами не надано доказів, які б підтверджували сплату ОСОБА_3 або ними, як майновими поручителями, заборгованості за кредитним договором.
При цьому рішення суду про солідарне стягнення із ОСОБА_3 , та зокрема позивачів заборгованості за кредитним договором залишається невиконаним, що не спростовано позивачами.
Крім того, вимоги позивачів про визнання недійсними пунктів 27 та п. 27.4 Додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги стосуються прав та інтересів інших осіб, а не безпосередньо позивачів, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому доказів, що позивачі наділені повноваженнями звертатися до суду з даними вимогами від імені цих осіб не надано.
Щодо доводів позивачів про те, що оскільки кредит надавався у доларах США, то під час укладення договору про відступлення прав вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» повинно було отримати у НБУ ліцензію на вчинення операцій з валютними цінностями, суд вважає, що до даних правовідносин не може бути застосована правова позиція Верхового Суду від 16.12.2020 у справі № 461/2900/11, на яку посилаються позивачі, оскільки вона стосується інших фактичних обставин, а предметом дослідження були інші правовідносини.
Натомість, зі змісту правовідносинах між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» не вбачається елементів договору факторингу, а слідує, що між ними укладено саме договір відступлення прав вимоги (цесія).
Крім того, за приписами статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитних договорів, а не договорів факторингу.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачами по сплаті судового збору слід залишити за ними.
Керуючись ст. ст.10, 76, 141, 259, 260, 263-268, 274 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про визнання недійсними пунктів Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21.07.2020 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», код ЄДРПОУ: 34047020, адреса: м. Київ, вул. Коновальця, 36-б;
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ: 42251700, адреса: м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 308.
Повне судове рішення складено 06.11.2024.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА