06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3287/24 пров. № А/857/20916/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м.Ужгород) у справі №260/3287/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
09.05.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати відмову Головного управління пенсійного фонду України у Харківській області за №О/р 921100122109 від 29.02.2024 року, що полягала у переходу на інший вид пенсії ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про державну службу» №889 з врахуванням довідки від 16.02.2024 №04-12/Г-24 - протиправною та зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Харківській області, врахувати довідку від 16.02.2024 №04-12/Г-24; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Закарпатській області, призначити ОСОБА_1 з 21.02.2024 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723 в розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідці від 16.02.2024 №04-12/Г-24.
Позов обґрунтовує тим, що на час звернення до відповідача позивач досягнув визначеного віку, набув понад 35 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області №О/р 921100122109 від 29.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 у переході на інший вид пенсії згідно Закону України «Про державну службу». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.02.2024 року про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що під час розгляду документів доданих до заяви встановлено, що позивачем надано довідку, видану Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області від 16.02.2024 №04-22/Г-24 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на 01.02.2024. У вказаній довідці зазначено, що ОСОБА_1 призначений « 9 ранг», однак у трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено про призначення « 12 рангу». Таким чином, в зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують періоди роботи на посадах державного службовця, апелянт вважає, що немає підстав для здійснення переходу на інший вид пенсії. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 10 травня 2011 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення такій пенсії на підставі Закону України «Про державну службу», долучивши до такої довідку видану Перечинською районною державною адміністрацією Закарпатської області №58 від 10.05.2011 року про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, згідно протоколу №390 від 23.05.2011 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 11 травня 2011 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
З 01 березня 2019 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
21 лютого 2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», долучивши до такої у тому числі довідку Ужгородської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №04-12/Г-24 від 16.02.2024 року.
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
29 лютого 2024 ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення №921100122109 про відмову у переході на інший вид пенсії, оскільки законні підстави відсутні з огляду на те, що до заяви було надано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, де зазначено 9 ранг ОСОБА_1 , що не відповідає даним, зазначеним у трудовій книжці. Відтак, відсутні документи, що які підтверджують періоди роботи на посадах державного службовця.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення (Закон №1058-IV).
01.05.2016 набув чинності Закон №889-VIII, підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст. 490 із наступними змінами), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (Закон №3723-XII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналізуючи наведені норми колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст. 28 Закону №1058-IV. При цьому, вік особи визначається ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і складає 62 роки для чоловіків і 60 років для жінок. Страховий стаж передбачений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і складає 35 років для чоловіків і 30 років для жінок. Стаж державної служби для тих, хто на час досягнення зазначеного віку працював на посадах державних службовців становить не менш як 10 років, та не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016 відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Такими умовами є вік та страховий стаж.
Статтею 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
У пункті 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII зазначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності вказаним Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII вік і страховий стаж.
Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 №283, був чинний до 01.05.2016.
Відповідно до п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (Порядок №283) документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд вказує, що відповідно до записів трудової книжки позивача від 02.08.1973 року ОСОБА_1 у період з 01.02.1981 року по 09.05.2011 року працювала на різних посадах державної служби у Перечинській районній держаній адміністрації Закарпатської області та 04.05.1992 року прийняла присягу державного службовця. Право позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» вже було встановлено відповідачем при призначенні, оскільки такій вже була з 11.05.2011 року призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», відтак позивачем дотримано умови щодо наявності необхідного віку та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Колегія суддів зазначає, що в справі, яка розглядається, спірним є можливість переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на заявлених умовах, оскільки така пенсія вже призначалась позивачу та позивач такий вид пенсії отримувала до 01.03.2019 року.
Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз.3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010р. №17-рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абз.6 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 №2-р/2017).
Конституційний Суд України, в своїх рішеннях виходив з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує наявності у позивача необхідного віку, страхового стажу та стажу державної служби, проте зазначає, що позивач долучила до заяви довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, де зазначено 9 ранг ОСОБА_1 , що не відповідає даним, зазначеним у трудовій книжці, з огляду на що відсутні документи, які підтверджують періоди роботи на посадах державного службовця.
Як вже було вказано судом вище, 10.05.2011 року разом із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 було подано довідку видану Перечинською районною державною адміністрацією Закарпатської області №58 від 10.05.2011 року про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії неодноразово було проаналізовано у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі №21-612а14, постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №317/4184/16-а; від 17.05.2019 у справі №511/777/17; від 11.07.2019 у справі №264/6292/16-а; від 10.10.2019 у справі №520/7533/17; від 13.02.2020 у справі №263/3478/17; від 17.07.2020 у справі №335/13894/16-а, в яких суди дійшли висновку, що якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону (наприклад, Закону України «Про прокуратуру») та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом (наприклад, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Правовідносини щодо первинного призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», подальшого переходу на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і повернення до пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», розцінюються відповідно до положень чинного законодавства та усталеної судової практики як переведення на інший вид пенсії.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.02.2024 року про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі № 260/3287/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний