06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5003/24 пров. № А/857/21815/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року (головуючий суддя Ксендзюк А.Я., м. Луцьк) у справі №140/5003/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги, -
09.05.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 про застосування штрафних санкцій на підставі частини десятої та пункту другого частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині штрафу у сумі 3086,74 грн. та пені в сумі 1034,06 грн., всього санкцій в сумі 4120,80 грн.; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4982-0320 від 22.03.2024, якою визначено зобов'язання зі сплати заборгованості (недоїмка, штраф, пеня) в сумі 3993,36 грн.
Позов обґрунтовує тим, що рішенням відповідача №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції на підставі частини 10 та п.2 частини 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4752,12 грн. в тому числі штраф в сумі 3686,67 грн. та пеня в сумі 1065,45 грн. Як вбачається із змісту рішення №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 року, останнім застосовано штраф в сумі 1541,57 грн. та 1545,17 грн. за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску відповідно за перший квартал 2019 року та перший квартал 2020 року та нараховано пеню за 67 днів затримки сплати єдиного соціального внеску з 12.02.2019 по 19.04.2019 та 67 затримки сплати такого внеску за період з 11.02.2020 по 17.04.2020 відповідно в сумі 517,63 грн. та 516,43 грн. Однак, висновок відповідача про порушення строків сплати єдиного соціального внеску за перші квартали 2019 та 2020 року не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач зазначає, що єдиний соціальний внесок за перший квартал 2019 року сплачений 19.04.2019 в сумі 12000 грн, за перший квартал 2020 року сплачений 16.04.2020 в сумі 12000 грн. Тобто внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачено повністю і своєчасно. Наведені обставини свідчать, що відсутні підстави для накладення штрафу в сумі 3086,74 грн та пені в сумі 1034,06 грн, всього санкцій в сумі 4120,80 грн за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, відповідачем 22.03.2024 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4982-0320 якою визначено зобов'язання із сплати заборгованості (недоїмка, штраф, пеня) в сумі 3993,36 грн. Оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4982-0320 від 22.03.2024 року винесена на підставі незаконного рішення №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 року, то така вимога також не може вважатись законною та також підлягає визнанню протиправною і скасуванню.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Волинській області №1464/03-20-24-06-06 від 25 січня 2024 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску підлягає визнанню протиправним та скасуванню на суму 4120,80 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 22 березня 2024 року №Ф-4982-0320 про сплату боргу (недоїмки).
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що у зв'язку з прийняттям закону України від 30 червня 2023 року №3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період воєнного стану, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом, та з метою неухильного дотримання контролюючими органами Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та однозначного його тлумачення в частині застосування штрафних санкцій та пені за порушення обов'язків платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеними частиною другою статті 6 Закону №2464, вчиненими в період дії на території України воєнного стану та гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом, контролюючі органи застосовують штрафні санкції відповідно пункту 1 частини одинадцятої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.01.2020 року №440-ІХ за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум, та пеня у розмірі 0,1% від суми недоїмки. Апелянт вважає, що оскільки позивачем було порушено терміни сплати єдиного внеску за 2018-2019 роки, то на підставі даних інтегрованої картки платника податків відповідачем було правомірно сформовано рішення фінансової санкції «Про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску» №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 року, а саме за несвоєчасну сплату єдиного внеску за 2 квартал 2018 року, 4 квартал 2018, 2 квартал 2019 року, 4 квартал 2019 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
16.09.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління ДПС у Волинській області №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 4120,80 грн, а також вимога від 22.03.2024 №Ф-4982-0320 на суму 3993,36 грн. є протиправними та підлягають скасуванню, відповідає повно і об'єктивно встановленим обставинам справи та ґрунтується на приписах чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
09.01.2002 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків та єдиного соціального внеску, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 26.07.2018 №1256.
З 01.07.2018 позивач зареєстрований платником єдиного податку ІІІ групи спрощеної системи оподаткування (ставка податку 5%).
Рішенням Головного управління ДПС у Волинській області №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування застосовано до ОСОБА_1 за період з 20.07.2018 по 17.04.2020 штраф у сумі 3686,67 грн. та пені в сумі 1 065,45 грн.
Згідно розрахунку штрафної санкції до ОСОБА_1 застосовано штраф в сумі 1545,17 грн за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску відповідно за період 12.02.2019-19.04.2019; 1541,57 грн. - за період 11.02.2020-17.04.2020; 246,84 грн - за період 20.07.2019-12.08.2019; 353,09 грн - за період 20.07.2018-20.07.2018. Крім того, даним рішенням також застосовано пеню в сумі 1,77 грн за період 20.07.2018-20.07.2018; 517,63 грн за період 12.02.2019-19.04.2019; 29,62 грн за період 20.07.2019-12.08.2019 та 516,43 грн за період 11.02.2020-17.04.2020.
Крім того, відповідачем 22.03.2024 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4982-0320, якою визначено зобов'язання із сплати заборгованості (недоїмка, штраф, пеня) в сумі 3993,36 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI). Відповідно до частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Колегія суддів зазначає, що позивач з 09.01.2002 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, та був платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачу за 2 квартал 2018 року нараховано єдиний соціальний внесок в сумі 2457,18 грн., як фізичній особі-підприємцю, що перебував на спрощеній системі оподаткування та 2457,18 грн. як особі яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Однак, згідно з п.65.9 ст. 65 ПК України якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Таким чином, позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованим видом діяльності (діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності й керування ) та сплачувати єдиний соціальний внесок один раз, а не в подвійному розмірі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, як фізичною особою-підприємцем - на спрощеній системі оподаткування до контролюючого органу подавались звіти про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема за 2018-2020 роки та відповідно проводилась сплата нарахованого єдиного внеску, що не заперечується відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно нараховував ОСОБА_1 єдиний внесок під час перебування у статусі фізичної особи-підприємця та додатково єдиний внесок як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність у 2018 році.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління ДПС у Волинській області №1464/03-20-24-06-06 від 25.01.2024 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску підлягає визнанню протиправним та скасуванню на суму 4120,80 грн.
Відповідно до пунктів 1-3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; Інструкція №449, в редакції, чинній на момент формування спірних вимог), до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, встановлені у справі обставини дозволяють колегії суддів дійти висновку, що вимога від 22.03.2024 №Ф-4982-0320 на суму 3993,36 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 140/5003/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний