06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6405/22 пров. № А/857/21895/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року (головуючий суддя Грень Н.М., м.Львів) у справі №380/6405/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
18.09.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача - військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 25.06.2021 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2019-2021 роки; зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2019-2021 роки.
Позов обґрунтовує тим, що з липня 2019 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «підполковник». Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11 травня 2021 року №331 (по особовому складу) звільнений у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2021 року №133 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час проходження служби позивачу не надавалася додаткова оплачувана відпустка, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. У день звільнення позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2019 - 2021 роки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 25.06.2021 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період 2019-2021 роки. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період 2019-2021 роки.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що додаткова відпустка не належить до категорій щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незважаючи від стажу роботи. Апелянт зазначає, що у разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна продовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач з липня 2019 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «підполковник».
Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11 травня 2021 року №331 (по особовому складу) звільнений у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2021 року №133 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач залучався до несення бойового чергування перебуваючи на посаді яка віднесена до переліку посад, що дають право на додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII). В зазначений період додаткові відпустки позивачу не надавались і при звільнені з військової служби грошова компенсація а невикористані дні додаткової відпустки йому не виплачувалась.
Позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки згідно з Постановою Кабінету Міністрів №702 від 01.08.2012.
Відповідач листом від 28.08.2021 №350/188/441 повідомив, що додаткова відпустка військовослужбовцям, зазначеним у пункті 1-157 додатку 2 вищезазначеної постанови, надається, якщо вони проходять військову службу в умовах та на перелічених посадах. Тому, з вищезазначених підстав ОСОБА_1 не набув права на зазначену відпустку.
Позивач вважає такі дії відповідача - щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті недоотриманої грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки протиправними, а тому звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5. Вказаною постановою Уряду затверджено також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Тобто право на щорічну додаткову відпустку у військовослужбовців, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, виникло з 2012 року, з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2012 № 702.
Відповідно до додатку 2 «Переліку військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 №702, військовослужбовцям які перебувають на визначених в зазначеному Переліку посадах, і несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, спеціальне чергування з протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України встановлено додаткову відпустку тривалістю до 10 календарних днів.
Таким чином позивач має право на відпустку за період роботи з 2019 року по 2021 рік.
Зі змісту листа від 28.08.2021 №350/188/441 слідує, що позивачу з 2019 року по 2021 рік не надавалась відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. При цьому, факт перебування позивача на посаді зазначеній в переліку посад визначених в додатку 2 підтверджується відповідачем у вказаному листі. Факт несення позивачем бойового чергування відповідачем не оспорюється та підтверджується виплатою винагороди за бойове чергування.
Колегія суддів зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Тобто на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702 з 2013 року по 2018 рік. Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.
Разом з тим, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта про те, що право на додаткову відпустку виникає тільки при умові, що посада на якій позивач проходив військову службу значиться у переліку посад визначених в додатку №2 Постанови №702 та одночасно сама військова частина повинна бути вказана в переліку місцевостей визначених в додатку №1 Постанови № 702, оскільки віднесення військових частин до переліку місцевостей визначених в додатку № 1 Постанови № 702 є самостійною підставою набуття права на додаткову відпустку в незалежності від займаної посади військовослужбовцем.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2019 року по 2021 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі № 380/6405/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний