06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/4836/24 пров. № А/857/21701/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (головуючий суддя Лозовський О.А., м.Луцьк) у справі №140/4836/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
03.05.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про: визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно поданого рапорту від 09.03.2024; зобов'язання військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт від 09.03.2024 та звільнити ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі абзацу п'ятого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з сімейними обставинами, а саме у зв'язку з наявністю дружини ОСОБА_2 , яка має 3 групу інвалідності, з врахуванням висновків суду; звернення рішення суду в частині розгляду рапорту до негайного виконання.
Позов обґрунтовує тим, що проходить військову службу у в/ч НОМЕР_3 , яка перебуває у підпорядкуванні в/ч НОМЕР_1 . Вказує, що 09.03.2024 звернувся з рапортом «по команді» до свого командира взводу матеріального забезпечення в/ч НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 5 пп. «г» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІI групи. Однак, відповідач-1 відповіді на рапорт ОСОБА_1 не надав. У листі від 27.04.2024 відповідач-2 повідомив позивача про те, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути звільнені з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та (або) одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Тобто, обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є наявність дружини з інвалідністю 1 або 2 групи. Оскільки його дружина є особою з інвалідністю 3 групи (довідка до акта огляду МСЕК серія 12 АЛГ №590248 від 23.01.2024), то це виключає наявність підстав для його звільнення, так як єдиною умовою для звільнення є наявність у дружини 1 або 2 групи інвалідності. Також, повідомлено, що всупереч п. 233 Положення №1153/2008 поданий рапорт без документів, які підтверджують підстави звільнення, тому відсутні підстави для задоволення рапорту. Враховуючи, що рапорт позивача відповідачами належним чином не розглянутий, а згідно норм Закону України №2232 наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав наявності у його дружини III групи інвалідності, що підтверджується належними документами, позивач вважає, що відповідачі зобов'язанні розглянути рапорт позивача від 09.03.2024 у встановлені строки та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно поданого рапорту від 09.03.2024. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.03.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ № 590248 від 23.01.2024 дружині позивача встановлена ІІІ група інвалідності (загальне захворювання). При цьому, за змістом абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Тобто, обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є наявність дружини з інвалідністю 1 або 2 групи. Оскільки доказів того, що дружина позивача має І чи ІІ групу інвалідності до рапорту не надано, у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно поданого рапорту. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 на підставі директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.07.2023 №Д-321/71/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2023 році», що не заперечується відповідачем-1.
09.03.2024 позивач звернувся з рапортом «по команді» до командира взводу матеріального забезпечення в/ч НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 5 пп. «г» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІI групи.
До рапорту було додано копію ID-картки ОСОБА_1 № НОМЕР_4 ; копію картки платника податків ОСОБА_1 ; інформацію з Реєстру Луцької міської територіальної громади ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , копію паспорту дружини ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 ; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; копію карти платника податків ОСОБА_2 ; інформацію з Реєстру Луцької міської територіальної громади ОСОБА_3 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_7 ; копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №590248.
Зі змісту наданих документів вбачається, що 23.07.1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 23.07.1999.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №590248 від 23.01.2024 року дружині позивача ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності (загальне захворювання).
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , листом командира в/ч НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 №6279 від 27.04.2024 позивача було повідомлено про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, оскільки у дружині позивача встановлено інвалідність III групи, а не І або II групи, як передбачено пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».Оскільки військовослужбовець не надав відповідні підтверджувальні документи, відсутні умови визначені Законом для звільнення з військової служби.
Вважаючи бездіяльність щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби унормовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (Закон №2232-XII).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до положень пункту 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Апеляційний суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено наявність у дружини позивача ОСОБА_2 інвалідності III групи на строк до 01.02.2025 (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №590248 від 23.01.2024). Даний факт є встановленим та апелянтом не заперечується. Однак, свою відмову у задоволенні рапорту, відповідач-2 мотивує відсутністю у дружини позивача I - II групи інвалідності.
Проте, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з огляду на те, що за текстом статті законодавцем не зазначено наявність саме у дружини обов'язкової I - II групи інвалідності, а лише зазначено про наявність такого статусу, що уже є самостійною підставою для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану. Крім того, відповідач помилково ототожнює три окремі підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, які передбачені підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: 1) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, за відсутності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за відсутності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю; 3) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Таким чином, наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» дає підстави колегії суддів вважати, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав: в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність); та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.
Отже, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо. Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду. Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби.
Разом з тим, відповідь на рапорт в/ч НОМЕР_1 про те, що дружина позивача не є особою з інвалідністю I чи II групи, а тому відсутні підстави для звільнення з військової служби, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як зазначалось вище, абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. Оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт, то з урахуванням наведених вище висновків суду щодо права позивача на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», такий рапорт підлягав задоволенню.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.03.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (за сімейними обставинами - у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю) та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 140/4836/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний