06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/6743/24 пров. № А/857/23770/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року в справі №460/6743/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Зозуля Д.П.,
час ухвалення рішення - 22 серпня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 22 серпня 2024 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 17.05.2024 №172350005258 зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії за віком від 09.05.2024 зі зниженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 01.05.1991 по 28.06.1996 у Радгоспі «Старосільський».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 17.05.2024 №172350005258 зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії за віком від 09.05.2024 зі зниженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 01.05.1991 по 28.06.1996 у Радгоспі «Старосільський».
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що період роботи позивача з 01.05.1991 по 28.06.1996 у Радгоспі «Старосільський», відображений у трудовій книжці з порушенням вимог Інструкції №58, адже вказаний запис про звільнення завірено печаткою без коду ЄДРПОУ, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 “Про введення єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України». Відтак вважає, що в позивача недостатня кількісті страхового стажу, який має становити не менше 25 років, отже у призначенні пенсії за віком у відповідності до норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» слід відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09.05.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.05.2024 №172350005258, прийнятим за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та відмовлено у призначенні пенсії, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Підставою такої відмови зазначено, що до загального страхового стажу враховано 20 років 8 місяців 28 днів. За доданими документами відсутні підстави щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.05.1991 по 28.06.1996 р., згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.05.1991 р., оскільки запис про звільнення завірено печаткою без коду ЄДРПОУ, що не відповідає Постанові КМУ від 22.01.1996 р. № 118 “Про ведення єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України», період з 01.05.1991 р. по 28.06.1996 р. потребує уточнення. А тому відсутні підстави для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 20.05.1996 підтверджується, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 01.05.1991:
1. Запис №1 від 01.05.1991 - прийнятий на роботу різноробочого с. Переходичі в Радгосп «Старосільський» (наказ від 01.05.1991 №11);
2. Запис №2 від 28.06.1996 - звільнений з роботи за ст. 36 КЗпП України з згодою двох сторін (наказ від 28.06.1996 №9).
Згідно з довідкою № 239.02-17 від 26.02.2024 виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району, Рівненської області, позивач зареєстрований та постійно проживав в с. Переброди Сарненського району, Рівненської області з 26.04.1986 по 05.12.1987, з 01.12.1990 по 05.06.2001 рік, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою № 238.02-17 від 26.02.2024 виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району, Рівненської області, позивач зареєстрований та постійно проживав в с. Будимля Сарненського району, Рівненської області з 05.06.2001 і по даний час, яке відноситься до зони обов'язкового (безумовного) відселення.
Відтак не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Матеріалами справи, відповідно до довідки № 239.02-17 від 26.02.2024 виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району, Рівненської області, позивач зареєстрований та постійно проживав в с. Переброди Сарненського району, Рівненської області з 26.04.1986 по 05.12.1987, з 01.12.1990 по 05.06.2001 рік, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, с. Переброди Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Доказів того, що дана довідка є неправдивою або відкликаною відповідним органом місцевого самоврядування матеріали справи не містять.
Згідно з довідкою № 238.02-17 від 26.02.2024 виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району, Рівненської області, позивач зареєстрований та постійно проживав в с. Будимля Сарненського району, Рівненської області з 05.06.2001 і по даний час (дата видачі довідки 26.02.2024), яке відноситься до зони обов'язкового (безумовного) відселення.
Суд констатує, що у позивача наявне посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що в сукупності підтверджує факт проживання позивача у періоди з 26.04.1986 по 05.12.1987, з 01.12.1990 по 05.06.2001 та з 05.06.2001 по 26.02.2024 на території зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відтак, період проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно вищезазначеної довідки органу місцевого самоврядування та рішення суду становить більше 6 років з урахуванням права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 року, відтак ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент подання заяви про призначення пенсії (09.05.2024) досягнув 54-річного віку, має право на зниження пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, у зв'язку з чим відмова пенсійного органу в призначенні позивачці такої пенсії є незаконною.
Щодо наявності страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку форми РС-право страховий стаж позивача визначено на рівні 20 років 8 місяців 28 днів. Пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.05.1991 по 28.06.1996 у Радгоспі «Старосільський», оскільки відсутній ідентифікаційний код на печатці підприємства в трудовій книжці позивача.
Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, ст. 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В цьому контексті варто зазначити про те, що відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 , дата заповнення 01.05.1991:
запис №1 від 01.05.1991 - прийнятий на роботу різноробочого с. Переходичі в Радгосп «Старосільський» (наказ від 01.05.1991 №11);
запис №2 від 28.06.1996 - звільнений з роботи за ст. 36 КЗпП України з згодою двох сторін (наказ від 28.06.1996 №9).
Відповідно до пункту 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (в редакції, чинній станом на дату звільнення з роботи 15.07.1996) використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності.
Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (в редакції, чинній станом на дату мого звільнення з роботи 15.07.1996), якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, визначено, що Державним податковим інспекціям з 1 квітня 1996 р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб'єктів зовнішньої діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього.
Таким чином, недійсними вважаються лише звітні та облікові документи, на печатці яких після 22.01.1996 відсутній ідентифікаційний код підприємства.
Пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, в редакції, застосовуваній відповідачем на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №499 «Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України».
Таким чином, пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України де зазначено, що ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований до спірних правовідносин, позаяк не був чинний станом на дату звільнення з роботи позивача.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (в редакцій, чинній станом на дату звільнення з роботи, далі - постанова КМУ №301) трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб'єкта господарювання - юридичної особи
Відтак, дія пункту 7, 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118, відповідно до якого ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований у даному випадку.
Отже, фактично на час звільнення з роботи позивача законодавцем не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства, відтиском якої засвідчується факт звільнення працівника з роботи.
Водночас, пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом третім Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.
Із огляду трудової книжки позивача можна встановити, що записи №1 та №2 про прийняття та звільнення з роботи в Радгоспі скріплені печаткою такого підприємства, дефектів не мають, та з них можливо достовірно встановити період роботи у такому підприємстві.
За змістом постанови КМУ №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відсутність ідентифікаційного коду підприємства на його печатці, відтиск якої міститься у трудовій книжці на записі про звільнення, жодним чином не спростовує факту роботи позивача у спірний період та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки ймовірна невідповідність печатки установленим законодавством вимогам, за змістом вказаних вище висновків Верховного Суду, може ставитись у провину та відповідальність лише самому підприємству та його посадовим особам.
Водночас лише за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за даними довідки СГПП «Верес» від 08.03.2024 №31, Радгосп «Старосільський» (період роботи на якому є спірний в розглядуваній справі) було реформовано в КСП «Старосільський» згідно реструктуризації та розпорядження голови райдержадміністрації від 26.11.1996 за №551, а КСП «Старосільський» реформовано в СГПП «Верес» з 01.04.2000 року відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації №466 від 31.12.1999.
Так, відповідно до довідки СГПП «Верес» від 08.03.2024 №32 документи про трудовий стаж/книги наказів, платіжні відомості, особові рахунки, трудові книжки бувшого радгоспу «Старосільський» за період з квітня 1960 по липень 1997 не збереглися, оскільки згоріли при пожежах 18.02.1983 та 15.07.1997. Довідка видана на підставі акта про пожежу від 15.07.1997 та архівного акта про пожежу від 20.04.1983.
З огляду на наведені обставини, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх підстав для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.05.1991 по 28.06.1996 у Радгоспі «Старосільський».
При цьому суд першої інстанції правильно врахував позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року в справі №460/6743/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 06 листопада 2024 року.