Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 листопада 2024 року Справа № 520/24358/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач просить суд визнати протиправним рішення керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову позивачу у звільненні з військової служби за сімейними обставинами.
Процесуальні дії у справі
Суд 11.09.2024 відкрив спрощене провадження по справі без виклику сторін в судове засідання та запропонував відповідачу надати відзив на позов. Вказану ухвалу надіслано відповідачу до його електронного кабінету в системі "Електронний суд" та ним отримано, що підтверджено довідкою про доставку листа.
Оскільки у період з 18.09.2024 по 20.09.2024, з 25.09.2024 по 28.09.2024 та з 07.09.2024 по 11.09.2024 суддя перебувала у відрядженні, у період з 23.09.2024 по 24.09.2024 суддя перебувала у щорічній відпустці, розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відрядження та відпустки.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та має батька, який є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, інших осіб, які б могли здійснювати за ним догляд немає.
У зв'язку з цим, не бажаючи продовжувати військову службу, він 19.12.2023 звернувся з рапортом до відповідача та просив звільнити його на підставі абз. 6 пп. "г" п. 3 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме: у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з числа осіб з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи.
Відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби через ненадання необхідних документів.
Позиція відповідача
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, причин поважності його неподання не повідомив.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення
У КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАС України).
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У ст. 73 КАС України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними відповідно до ст. 75 КАС України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Як зазначено у ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У ст. 77 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У ч.1 ст. 90 КАС України зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Норми права, які застосовує суд: Конституція, закони, підзаконні нормативні акти
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII (надалі по тексту також - Закон № 2232-XII).
У ст. 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Згідно із ч. 6 ст. 2 цього Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
У абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за № 3543-XII (надалі по тексту - Закон № 3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано ст. 26 Закону №2232-XII.
У пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за № 548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (надалі по тексту - Інструкція № 40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пп. 2 п. 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 (надалі по тексту - Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У п. 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
З огляду на таку складову підстави для звільнення військовослужбовця, передбачену абз. 12 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме "необхідність здійснювати постійний догляд", суд насамперед вважає за необхідне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Визначення терміну "медичний висновок" наведено у п. 3 "Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 за № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У п. 3 "Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У п. 3 "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я. Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено "Положенням про медико-соціальну експертизу", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за № 1317 (надалі по тексту - Положення № 1317).
Відповідно до п.п. 19, 24 Положення № 1317, комісія (надалі по тексту - МСЕК, медико-соціальна експертна комісія) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з п. 4 Положення № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами пп. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У п.п. 26, 27 Положення № 1317, вказано, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Водночас, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
В той же час, відповідно до "Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за № 189 (надалі по тексту - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров'я (надалі по тексту - ЛКК) (п. 1 розд. III).
За приписами п. 3 розд. ІІІ Порядку № 189, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
У п. 4 розд. ІV Порядку № 189 передбачено видачу ЛКК наступних документів, котрі засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 коментованої Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації за №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (п. 8).
У абз.абз. 1,3 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (надалі по тексту - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 у справі № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Водночас, як встановлено ч. 4 ст. 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 263 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Обставини встановлені судом
Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби, молодшим сержантом, молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордоннї служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " 1 категорії (витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.08.2021 № 325-ОС, Т.1, а.с. 17 та військовий квиток серії НОМЕР_3 , Т.1, а.с. 12-16).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 є батьком позивача, Т.1, а.с. 11.
ОСОБА_2 з 24.05.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи (довідка до акта огляду МСЕК серія 12 AAB № 699654, Т1, а.с. 20-21), та відповідно до довідки ЛКК №231123/1 потребує постійного стороннього догляду, Т.1, а.с. 24.
Також, як вбачається з висновку про наявність порушень функцій організму від 23.11.2023, виданого КНП "Міська поліклініка № 17" Харківської міської ради (форма №080-4/о) ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, Т.1, а.с.23.
ОСОБА_2 16.05.2023 розірвав шлюб із пані ОСОБА_3 (свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 , видане третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) Т.1, а.с.25.
Матеріали справи містять нотаріально завірену заяву батька позивача (від 11.12.2023 №205) про те, що він є інвалідом 2 (другої) групи загального захворювання, на теперішній час у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з будь-якою жінкою на території України не перебуває. Також повідомляє, що має одну дитину - повнолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших дітей не має. Його мати - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батько - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та він підтверджує той факт, що інших родичів не має, Т.1 а.с.16.
Позивач 19.12.2023, не бажаючи продовжувати військову службу, звернувся до відповідача з рапортом із додатками (в тому числі й документи щодо його батька - ОСОБА_6 копія довідки до Акту МСЕК № 699654 щодо встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, копія Висновку про наявність про наявність порушень функцій організму щодо ОСОБА_2 від 23.11.2023, копія довідки № 231123/1 за Висновком ЛКК від 23.11.2023, копія Свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 , копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про відсутність інших осіб окрім сина, які б могли здійснювати догляд № 205 від 11.12.2023), у якому просив звільнити його на підставі пп. "г" п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, Т.1, а.с. 27.
У відповідь на адвокатський запит № 22 від 17.01.2024 р. щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (Т.1, а.с. 28-29) НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) надано відповідь № 08/791-24 від 25.01.2024, у якій представника позивача повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини позивача, Т.1, а.с. 30-32.
Рішенням суду від 20.05.2024 по справі № 520/6594/24 зобов'язано відповідача розглянути по суті рапорт про звільнення позивача з військової служби та прийняти відповідне рішення, Т.1, а.с. 33-35.
Представник позивача 13.06.2024 звернувся до відповідача з адвокатським запитом №174 у якому просив надати відомості (письмові докази) на підтвердження виконання вищевказаного рішення суду, а також надати письмові результати такого виконання, Т.1, а.с.36-37.
Зі змісту відповіді відповідача № 10/6678-24-Вих від 19.06.2024 на адвокатський запит вбачається, що рішення суду щодо розгляду по суті рапорту про звільнення позивача з військової служби та прийняття відповідного рішення буде розглянуто 21.06.2024 на засіданні атестаційної комісії. Разом з тим, за результатами атестаційної комісії відповідне рішення буде доведено до військовослужбовця встановленим порядком, Т.1, а.с. 38.
В подальшому представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача, в якому він просив: надати інформацію про результати розгляду та прийняте рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби; прийняти рішення за рапортом позивача, про прийняте рішення повідомити ініціатора, Т.1, а.с. 39-40.
Відповідачем у листі № 10/7427-24-Вих від 05.07.2024 повідомлено позивача, що, в задоволенні рапорту позивача про його звільнення з військової служби - відмовлено через ненадання необхідних документів Т.1, а.с. 41-42.
Вказане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Зміст спірних правовідносин
Спір виник з приводу звільнення позивача, який є військовослужбовцем у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний нагляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому позивач вважає, що він набув підстав для звільнення та подав для цього всі необхідні документи, а відповідач вважає, що документи, подані позивачем, не підтверджують підставу звільнення.
Ключовим питання в цій справі є перевірка наявності або відсутності обставин, які є підставою для звільнення позивача та підтвердження її належним доказом.
Висновки суду
Дослідивши докази по справі, та, оцінивши їх у сукупності із поясненнями сторін, суд вважає, що позов є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Позивач як підставу звільнення з військової служби зазначив пп. "г" п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, Т.1, а.с. 27.
Отже задля звільнення позивача необхідно одночасна наявність двох обставин:
(1) захворювання батька, яке має підтверджуватися належною медичною документацією та
(2) відсутність інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати.
Суд вважає, що з двох вищевказаних обставин наявною є лише одна - захворювання батька позивача, що підтверджується висновком за формою № 080-4/о щодо ОСОБА_2 про наявність в нього порушень функцій організму від 23.11.2023, виданого КНП "Міська поліклініка № 17 Харківської міської ради, з якого вбачається, що він потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, Т.1, а.с.23.
Натомість інша обставина - відсутність інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати за батьком позивача - позивачем належним чином не підтверджена.
На підтвердження вказаної обставини позивач надав, в тому числі, й нотаріально засвідчену заяву його батька про відсутність таких осіб. Вказана заява хоча і засвідчена нотаріально, проте не є достовірним, належним та достатнім доказом відсутності відповідних осіб. Оскільки нотаріальне засвідчення підпису батька позивача більшою мірою свідчить лише про той факт, що таку заяву підписав саме батько позивача, а не будь яка інша особа, в той час достовірність вказаних обставин, зокрема про смерть матері та батька ОСОБА_2 мають підтверджуватися іншими доказами, зокрема свідоцтвом про смерть, тощо.
До того ж вказана заява датована 11.12.2023, а відповідач її розглядав у червні 2024, а тому така обставина, що батько позивача не проживає з іншою особою на час розгляду заяви може не відповідати дійсності.
Отже, позивач не надавав відповідачу достовірні, достатні та належні докази на підтвердження відсутності інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати за батьком позивача, отже не виконав умови, які потрібні для його звільнення за обраною ним підставою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення відповідача про відмову звільнити позивача за його рапортом відповідає вимогам ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Cуддя А.А. Ширант