06 листопада 2024 року Справа № 480/8280/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8280/24
за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якій просить:
1. Визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі головного державного виконавця Ричкаль С.П. щодо не зупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 36341588 від 04.02.2013, № 75844969, № 75830756 від 19.08.2024, № 75897223 та № 75888156 від 23.08.2024 на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України “Про виконавче провадження» протиправною.
2. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зупинити виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні № 36341588 від 04.02.2013, № 75844969, № 75830756 від 19.08.2024. № 75897223 та № 75888156 від 23.08.2024 у порядку п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження».
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження АСВП №36341588 про стягнення заборгованості з ПАТ “Сумихімпром».
27.08.2024 позивач, відповідно до вимог ч. 4 ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VIII), звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, а саме у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, у зв'язку з наявністю підстав, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VІІІ. Проте, як зазначає позивач, відповідач, у встановлений ч. 2 ст. 34 Закону № 1404-VІІІ строк, постанову про зупинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223 не виніс, будь-яку відповідь позивачу не надав, а тому останній звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/78280/24. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, з урахуванням особливостей провадження у даній категорії справ, визначених ст. 287 КАС України.
26.09.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначив, що за результатами розгляду заяви боржника про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, зокрема у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, відділом примусового виконання рішень 04.09.2024 була підготовлена відповідь, яка, всупереч твердження позивача, направлена поштовим відправленням на адресу боржника ПАТ “Сумихімпром».
Також зауважує, що зупинення виконавчих проваджень, відкритих на виконання судових рішень про стягнення заборгованості, що виникає з трудових правовідносин на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження», є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України) та практиці ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином.
Треті особи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явилися.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання по справі не здійснюється.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження АСВП 36341588, об'єднане 04.02.2013, про стягнення заборгованості з ПАТ “Сумихімпром».
23.07.2024 Зарічним районним судом м. Суми видано судовий наказ по справі № 591/7436/24, яким стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_4 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 49450,38 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 20874.30 грн., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 302,80 грн. (а.с.99).
19.08.2024 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаль С.П. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 75830756 з примусового виконання судового наказу Зарічного районного суду м. Суми № 591/7436/24 від 13.08.2024 (а.с.100).
19.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження №75830756 до зведеного виконавчого провадження №36341588 (а.с.23).
19.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у виконавчому провадженні № 75830756 виконавчого збору у розмірі 7062,75 грн. (а.с.100 звор.бік).
22.07.2024 Зарічним районним судом м. Суми видано судовий наказ у справі № 591/7388/24, яким стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_3 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 92245,42 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 19948,08 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 302,80 грн. (а.с.112).
19.08.2024 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаль С.П. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 75844969 з примусового виконання судового наказу Зарічного районного суду м. Суми № 591/7388/24 від 13.08.2024 (113).
19.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження №75844969 до зведеного виконавчого провадження №36341588 (а.с.27).
19.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у виконавчому провадженні № 75844969 виконавчого збору у розмірі 11449,63 грн.(а.с.113 звор.бік).
22.08.2024 Зарічним районним судом м. Суми у справі № 591/4030/24 видано виконавчий лист, яким стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні в сумі 45248,78 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 302,80 грн. (а.с.101 звор.бік-102).
23.08.2024 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаль С.П. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 75897223 з примусового виконання судового наказу Зарічного районного суду м. Суми № 591/4030/24 від 20.08.2024 (а.с.103).
23.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження №75897223 до зведеного виконавчого провадження №36341588 (а.с.32).
23.08.2024 головним державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження № 36341588 прийнято постанову про стягнення з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у виконавчому провадженні № 75897223 виконавчого збору у розмірі 4524,88 грн. (а.с.33).
Зарічним районним судом м. Суми видано судовий наказ у справі № 591/7614/24, яким стягнуто з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати при звільненні в сумі 21195,60 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 302,80 грн. (а.с.141 звор.бік-142).
23.08.2024 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаль С.П. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 75888156 з примусового виконання судового наказу Зарічного районного суду м. Суми № 591/7614/24 від 20.08.2024 (а.с.142 звор.бік).
30.08.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження №75888156 до зведеного виконавчого провадження №36341588 (а.с.37).
23.08.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у виконавчому провадженні № 75888156 виконавчого збору у розмірі 2119,56 грн. (а.с.143).
27.08.2024 ПАТ «СУМИХІМПРОМ складено та подано до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву №1436/15 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях у ВП № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, у зв'язку тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 358-р “Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році» включено ПАТ “Сумихімпром» до об'єктів великої приватизації (а.с.14-15).
За результатами розгляду вищевказаної заяви Відділом примусового виконання рішень 04.09.2024 була підготовлена відповідь про відсутність підстав для зупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, а саме у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, яка була направлена на поштову адресу боржника ПАТ “Сумихімпром» (а.с.106-109).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суспільні відносини з приводу примусового виконання рішень судів врегульовані, приписами Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" та Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", згідно з якими примусове виконання рішень віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби (державних виконавців) та приватних виконавців.
Так, за визначенням ст.1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України державний виконавець належить до кола суб'єктів владних повноважень, то управлінські волевиявлення державного виконавця повинні узгоджуватись із приписами ч.2 ст.2 КАС України, ч.1 ст.2 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", ч.1 ст.4 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.1-2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України “Про виконавче провадження».
У силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України “Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Положеннями статті 2 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України “Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Посилаючись на дану обставину, позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не зупинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, які перебувають у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України “Про виконавче провадження» протиправною.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України “Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами статті 3 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, “Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, “Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, “Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, “Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, “East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно “суспільний», “публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах “Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, “Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі “Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);
- “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі “Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі “Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Стаття 18 Закону України “Про виконавче провадження» передбачає обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду».
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі “Чіжов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах “Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, “Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі “Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі “Фуклєв проти України» (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах “Алпатов та інші проти України», “Робота та інші проти України», “Варава та інші проти України», “ПМП “Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року по справі №335/1961/23, яка в силу вимог КАС України, враховується судом першої інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку проте, що, враховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України “Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд враховує, що державний виконавець правомірно вказав на відсутність підстав для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, які перебувають у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, оскільки втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації.
Також, суд зазначає, що відповідно до п. 74 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" установлено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану не проводиться приватизація об'єктів, розташованих на територіях адміністративно-територіальних одиниць у зоні бойових дій або наближених до зони бойових дій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004, відповідно до якого м. Суми Сумської міської територіальної громади віднесено до територій можливих бойових дій.
Враховуючи тривалість процедури приватизації, її фактичне зупинення, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також, те, що національні інтереси не дають право ПАТ “Сумихімпром» не виконувати рішення судів, а саме не здійснювати виплату заробітної плати працівникам, з огляду на вищевикладене, рішення та дії державного виконавця є законними, а вимоги ПАТ “Сумихімпром» необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо посилання представника позивача на те, що відповідь відповідача про відсутність підстав для зупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні №3634158, за результатом розгляду заяви позивача від 27.08.2024, не було отримано, суд зазначає, що 04.09.2024 відповідачем була підготовлена відповідь про відсутність підстав для зупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 36341588, а саме у виконавчих провадженнях № 75830756, 75844969, 75888156, 75897223, яка була направлена на поштову адресу боржника ПАТ “Сумихімпром» та отримана боржником 17.09.2024, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0600959518448 (а.с.106-109).
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та вищезазначеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 271, 287, 295 КАС України, суд, - В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук