Справа № 420/17667/24
05 листопада 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) від 20 грудня 2022 року № 546-oc; зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) від 20 грудня 2022 року № 546-ос.
Ухвалою судді від 11.06.2024 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду із даними вимогами відмовлено; позову заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 122, 123 КАС України із наданням десятиденного строку на усунення недоліків.
Отже, позивачу необхідно було подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску строку на звернення до суду та наданням відповідних доказів.
Копію вищезазначеної ухвали 12.06.2024 о 15:42 доставлено до електронної пошти позивачки.
Ухвалою судді від 29.07.2024 позовну заяву повернуто на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України, оскільки станом на 29.07.2024 вимоги ухвали не виконані та недоліки адміністративного позову не усунуті.
Постановою 5ААС від 24.09.2024 ухвалу судді ООАС від 29.07.2024 скасовано, оскільки позивачка заперечувала факт отримання ухвали судді від 11.06.2024 і суд не перевірив факт отримання нею ухвали, у зв'язку із чим передчасно повернув позов.
11.10.2024 справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду після апеляційного розгляду.
Ухвалою судді від 16.10.2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки з 11.07.1995 по 20.12.2022 ОСОБА_1 проходила військову службу в лавах Державної прикордонної служби України у військовій частині НОМЕР_2 та наказом № 546-ос звільнена 20.12.2022 з військової служби та виключена зі списків особового складу.
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача ( НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 )) з приводу здійснення нарахування та виплати їй з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).
17 травня 2024 року керівництво НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) надало відповідь ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу МВС України від 31.10.2016 року № 1132 «Про речове забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період» нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби за належне, але неотримане речове майно, здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна. З такою позицією відповідача ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 )) позивач ОСОБА_1 не згодна, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
З огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023, та завершився 01.10.2023, а позивач звернувся до суду 06.06.2024.
Судом зазначено, що позивачем не наведено жодної підстави, яка б об'єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами.
Натомість, у адміністративному позові міститься посилання на те, що лише 17.05.2024 позивачка отримала від відповідача розрахунок нарахованої та сплаченої компенсації за неотримане речове майно з відмовою в поновленні її права, що суд оцінює як неспроможні та беззмістовні аргументи.
Так, нездійснення протягом 1,5 років після звільнення жодних дій задля отримання інформації про нараховані та виплачені суми очевидно свідчить про усвідомлену бездіяльність позивача та відсутність будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду в тому випадку, якщо позивач вважає неповним остаточний розрахунок при звільненні.
Подальші звернення позивача не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача в грудні 2022 році.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
30.10.2024 на виконання вищезазначеної ухвали позивачем до суду надано заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що отримала відповідь лише 17.05.2024, з якого дізналася про порушення своїх прав, а тому своєчасно звернулася до суду 06.06.2024. Зазначає, що не має бухгалтерської освіти, досвіду розрахунку грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку із чим не мала можливості розрахувати свою грошову компенсацію за неотримане речове майно. Також позивач вважає, що строк звернення до суду не може обмежуватися будь-якими датами, так як пов'язаний з неповним розрахунком при звільненні. Крім того, до 30.06.2023 існували карантинні обмеження, що суттєво заважало позивачці реалізувати захист своїх порушених прав. Також зважає на введення з 24.02.2022 в Україні правового режиму воєнного стану та регулярні бомбардування міста Одеси, що також перешкоджало звернутися до суду. Крім того, позивачка хворіє тяжкими хворобами, що також вливає на можливість своєчасно звернутися до суду. Також позивачка не могла після звільнення в 2022 р. знайти адресу Одеського окружного адміністративного суду, так як ця інформація відсутня на сайті.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому судом вже надано оцінку аргументам позивача про те, що подальші звернення (після звільнення) не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.
При цьому відлік строку на звернення до суду з такими вимогами розпочинається при остаточному розрахунку при звільненні, оскільки саме в цей момент особа має всі можливості з'ясувати будь-яку інформацію щодо виплачених сум.
Суд роз'яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023, та завершився 01.10.2023, а позивач звернулася до суду 06.06.2024.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
В даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 20.12.2022. Такий розрахунок не тривав до моменту отримання відповідачем запиту про нараховані суми при звільненні, а завершився одночасно зі звільненням позивача, грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.
Таким чином, доводи позивача щодо поважності причин пропуску ним строку на звернення до суду на увагу не заслуговують, оскільки є надуманими та жодним чином не підтверджують існування дійсних перешкод для своєчасного звернення до суду з такими вимогами.
Верховний Суд в ухвалі від 01 серпня 2022 року по справі № 802/118/17-а наголосив, що посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло та обумовило пропуск строку.
Отже суд залишає без уваги посилання позивачки на факт введення в Україні правового режиму воєнного стану, так як жодний конкретних обставин, які б вплинули на своєчасність звернення до суду та докази останньою не надано.
З аналогічних причин суд відхиляє посилання на протиепідемічні заходи та завершення карантину в червні 2023 р., так як конкретних перешкод, які унеможливили звернення позивачки до суду, не наведено. Само по собі посилання на наявність карантину не спричиняє автоматичного поновлення строку, який пропущено.
На підтвердження важких хвороб позивачкою, які перешкоджали звернутися до суду, також не надано жодного доказу (листки непрацездатності, виписки зі стаціонару або іншу медичну документацію).
Доводи про те, що позивачка не могла знайти адресу Одеського окружного адміністративного суду з грудня 2022 р. через відсутність адреси на сайті на увагу не заслуговують, так як зазначена інформація наявна на сайті суду за посиланням https://adm.od.court.gov.ua/sud1570/1/.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк