м. Львів
05 листопада 2024 рокусправа № 380/16558/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 14.07.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, за підписом уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 , - видане громадянину України - ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач здійснює постійний догляд за батьком своєї дружини, який є інвалідом І групи. Позивачем оновлені його військово-облікові документи, а саме: вклеєний відповідний штрих-код 090120244020922400002, що підтверджується військово-обліковим квитком зразка від 29.12.1997 НОМЕР_2 . Позивач є працівником ВП “Добротвірська ТЕС» АТ “ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», на посаді - машиніст крана (кранівник) 6 розряду. Відповідно до наказу Мінекономіки №11634 від 06.05.2024 є заброньованим військовозобов'язаним. Усі вище перелічені документи були пред'явлені позивачем, в якості супроводжуючої особи, на пункті пропуску “Грушів -Будомєж» при виїзді з України разом із батьком своєї дружини, інвалідом І групи, однак Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_1 , позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, у зв'язку із чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Вважає, що у спірному Рішенні від 14.07.2024 відсутність посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону, безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, які на думку державного органу, є необхідними ще з метою перетину державного кордону України. Таким чином, таке Рішення відповідача від 14.07.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
20.09.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. В ході перевірки документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин).
У зв'язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями) позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Урядом визначено закритий перелік військово-облікових документів для призовників та військовозобов'язаних. Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню іншими виконавчим органами не підлягає. У зв'язку з цим, законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації. Отже, при перетині державного кордону надані позивачем документи не давали підстав, для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, тому рішення відповідача є правомірним.
23.09.2024 позивачем подано відповідь на відзив, у якому просить відзив не брати до уваги, оскільки поданий поза межами строків, визначених судом та без заяви про поновлення таких та/або зазначення поважних причин.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
14.07.2024 в пункті пропуску “Грушів-Будомєж» позивач разом із батьком своєї дружини ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю І групи “Б», надав такі документи з метою перетину державного кордону України:
- оригінал закордонного паспорта позивача, паспорт НОМЕР_3 дійсний до 05.02.2029;
- оригінал закордонного паспорта НОМЕР_4 батька дружини позивача, ОСОБА_5 , дійсний до 26.01.2034;
- довідку до акту МСЕК №607754, видану ОСОБА_4 , перша група інвалідності, пожиттєво, потребує постійного стороннього догляду;
- пенсійне посвідчення ОСОБА_4 № НОМЕР_5 від 03.04.2024, в якому вказана перша група інвалідності, видане довічно;
- свідоцтво про одруження НОМЕР_6 від 14.08.2000 позивача із донькою ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , запис №4, де в графі “прізвище після одруження дружини» - “ ОСОБА_7 »;
- свідоцтво про народження дружини позивача ОСОБА_6 , № НОМЕР_7 від 29.05.1979, в якому батьком вказаний ОСОБА_4 ;
- Акт №3 від 22.05.2024 про встановлення факту здійснення догляду, за підписом уповноважених осіб селищної ради, повноваження яких підтверджуються Рішенням виконавчого комітету Добротвірської селищної ради Червоноградського району Львівської області від 15.03.2024 №18/02-01/24, згідно якого встановлений факт здійснення догляду позивачем, ОСОБА_1 , за батьком дружини, ОСОБА_4 (далі - Акт).
Як вказано в Акті, батько дружини, ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю І групи “Б» згідно висновку МСЕК №607754 від 13.02.2024, який потребує допомоги та постійного стороннього догляду.
Зазначена в Акті адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання позивача та батька дружини позивача: АДРЕСА_1 .
Згідно з Актом, такий виданий на підставі заяви позивача, поданої відповідно до п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57;
- Витяг №587 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 29.04.2024 Добротвірської селищної ради Червоноградського району Львівської області, згідно з яким позивач зареєстрований та проживає з батьком дружини за однією адресою: АДРЕСА_2 .
Також позивач при перетині державного кордону 14.07.2024 пред'явив військово-обліковий документ НК №6253211 із оновленими військово-обліковими даними та вклеєним штрих-кодом - 0901202244020922400002.
Позивач є працівником ВП “Добротвірська ТЕС» АТ “ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», на посаді - машиніст крана (кранівник) 6 розряду. Відповідно до наказу Мінекономіки №11634 від 06.05.2024 є заброньованим військовозобов'язаним, номер за списком 1683 та отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на шість місяців, до 06.11.2024, що підтверджується Витягом з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного від 08.05.2024, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 та за підписом керівника ВП “Добротвірська ТЕС» АТ “ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО».
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 за підписом уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 , позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України з причини: «відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)».
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин є правомірність рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону України.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, ст. 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжений до дня розгляду справи.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, у подальшому строк проведення загальної мобілізації продовжений до дня розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно із ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян, як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Відповідно до п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: 1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку; 9) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 18.04.2024 у справі № 260/2850/22.
За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено п. 2 Правил № 57 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Так, відповідно до п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Суд зауважує, що необхідність заборони виїзду військовозобов'язаних осіб пов'язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії рф. При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI регламентовано, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
За приписами частин першої-другої ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами 14.07.2024 позивач у пункті пропуску для перетинання державного кордону України надав наступні документи:
- оригінали закордонних паспортів позивача;
- оригінал закордонного паспорту батька дружини позивача;
- довідку до акту МСЕК №607754, видану ОСОБА_4 , перша група інвалідності, пожиттєво, потребує постійного стороннього догляду;
- пенсійне посвідчення ОСОБА_4 № НОМЕР_5 від 03.04.2024, в якому вказана перша група інвалідності, видане довічно;
- свідоцтво про одруження позивача;
- свідоцтво про народження дружини позивача;
- Акт №3 від 22.05.2024 про встановлення факту здійснення догляду;
- Витяг №587 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 29.04.2024.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію.
Згідно із вимогами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20,22 цього Закону).
При цьому правове регулювання військового обов'язку здійснюється відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як-от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Водночас процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Відповідно до абз. 20 п. 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Таким чином, Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов'язаних, а також свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
Отже, враховуючи введення в Україні воєнного стану та проведення загальної мобілізації, беручи до уваги приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57, суд приходить до висновку, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення, у тому числі і відповідними військово-обліковими документами з належними відмітками.
Як зазначив позивач та не заперечується відповідачем, при перетині державного кордону 14.07.2024 позивач пред'явив військово-обліковий документ НОМЕР_2 із оновленими військово-обліковими даними та вклеєним штрих-кодом - 0901202244020922400002.
Отже, з наведених вище норм вбачається, що право виїзду за межі України в умовах воєнного стану мають особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.
За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що позивачем на підтвердження свого права перетину державного кордону України в умовах введення воєнного стану на підставі абз. 4 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57, було надано усі необхідні документи, що підтверджували родинні зв'язки між позивачем та батьком дружини позивача, його інвалідність 1 групи, їх спільне зареєстроване місце проживання та здійснення догляду за батьком дружини.
Враховуючи вище вказане, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що в ході перевірки документів позивача було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації, та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин).
Отже, відповідачем безпідставно було відмовлено позивачу у перетині державного кордону України.
Щодо підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні, а саме: «відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану», то такі не ґрунтуються на законі.
До того ж, суд зауважує, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за своєю правовою природою, різняться як законодавчими нормами, якими такі регулюються, так і органами, що визначають їх наявність.
Тому, зокрема, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує військовозобов'язаній особі безумовно безперешкодний виїзд за межі України у воєнний час. Військовий квиток з відміткою про надання відстрочки від призову по мобілізації як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.
Враховуючи вказане, суд відхиляє доводи позивача щодо підстав позовних вимог про те, що позивач відповідно до наказу Мінекономіки №11634 від 06.05.2024 є заброньованим військовозобов'язаним та отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на шість місяців, до 06.11.2024.
Статтею 24 Закону України Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначена мета бронювання військовозобов'язаних. Бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
З вищевикладеного випливає, що бронювання військовозобов'язаних (у тому числі позивача) на період мобілізації та на воєнний час здійснюється з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період та не передбачає автоматичне надання дозволу на перетин державного кордону України, зазначені правовідносини регулюються спеціальним законодавством.
Також суд не бере до уваги доводи представника позивача про залишення відзиву без розгляду, оскільки такий поданий з пропущенням строку його подання без поважних причин, встановленого ухвалою суду про відкриття провадження у справі, з огляду на наступне.
Представник відповідача подав відзив до суду 20.09.2024, тобто, відповідач дійсно пропустив встановлений судом строк для подання відзиву, тому при поданні відзиву просив поновити процесуальний строк для подання відзиву.
Зважаючи на зміст спірних правовідносин, керуючись принципом офіційного з'ясування всіх обставин справи, суд бере до уваги відзив.
Як уже зазначено вище, відповідно до змісту ст. 14 Закону України “Про прикордонний контроль» рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності, та порушує право позивача на перетин державного кордону як особи, яка супроводжувала батька дружини із числа осіб з інвалідністю I групи для виїзду за межі України.
Також суд зазначає, що позивач, який супроводжував батька дружини із числа осіб з інвалідністю I групи, надавши усі необхідні документи згідно з вимогами абз. 4 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, мав правомірні очікування на перетин державного кордону України.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується і на низці конституційних положень, зокрема щодо права на законних підставах вільно залишати територію України.
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисту «малої людини» від «великої держави».
Отже, за встановлених у цій справі обставин та враховуючи наведені вище норми, суд вважає, що відповідачем прийнято безпідставне та незаконне Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 14.07.2024 щодо позивача. Тому, указане підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає що позовні вимоги потрібно задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246 КАС України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 14.07.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, за підписом уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 , прийняте стосовно ОСОБА_1 .
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Повне рішення суду складено 05.11.2024.
СуддяКондратюк Юлія Степанівна