05 листопада 2024 рокусправа №380/378/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 29.09.2021 на виконання судового рішення у справі №380/17835/21 у неповному розмірі;
- зобов'язати відповідача здійснити донарахування та провести виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 29.09.2021, проведеного на виконання судового рішення у справі №380/17835/21, без застосування формул зменшення та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у Збройних Силах України. Проте, на день звільнення з військової служби позивач не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме йому не була виплачена індексація грошового забезпечення. З метою відновлення порушених прав позивач звертався до Львівського окружного адміністративного суду із судовими позовами про визнання протиправними дій НАСВ та щодо зобов'язання останню провести нарахування та здійснити виплату індексації грошового забезпечення у повному розмірі. Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 380/4763/21 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018, а рішенням від 10.01.2022 у справі №380/17841/21 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачеві за вказаний вище період з урахуванням базових місяців січня 2008 року та березня 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми. На виконання рішення суду у справі №380/4763/21 відповідач нарахував та виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення 29.09.2021 у сумі 22 153,75 грн, а на виконання рішення суду у справі №380/17841/21 нарахував та виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення двома платіжками 27.06.2022 та 02.08.2022 у загальній сумі 81 815,49 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі №380/17835/21 зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2018 по 29.09.2021. На виконання вказаного рішення відповідач нарахував позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 22 174,46 грн. При цьому, сума належної позивачу виплати була зменшена внаслідок застосування істотності частки несвоєчасно виплачених сум із середнім заробітком. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо застосування формули зменшення розміру середнього заробітку, відтак звернувся до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 17.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Покликається на пропуск строку звернення до суду, а також на тотожність позовних вимог до тих, які були заявлені у справі №380/17835/21. Стверджує, що в такий спосіб позивач просить суд встановити спосіб виконання судового рішення у справі №380/17835/21. Щодо суті позовних вимог, то вказує, що формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення міститься в постановах Верховного Суду.
Ухвалою суду від 06.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Ухвалою суду від 07.08.2023 позов ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.01.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/378/23 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 30.01.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та поновити строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, та продовжити розгляд справи.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивача з 18.10.2018 виключено зі списків особового складу Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та усіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі №380/4763/21 визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) та зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
На виконання рішення суду відповідачем 29.09.2021 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 22 153,75 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду 10.01.2022 у справі №380/17835/21 визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: 08410370) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 29.09.2021.
З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що середнє грошове забезпечення за період з 18.10.2018 по 29.09.2021 (1078 днів) становить 571,35 (середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці перед звільненням) х 1078 днів = 615 915,30 грн.
Істотність частки складових індексації в порівнянні із середнім грошовим забезпечення за час затримки складає: 22 153,75 (суми виплаченої індексації грошового забезпечення)/615 915,30 (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,036х100=3,60%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасну виплату індексації з урахуванням істотної частки 3,60% становить: 571,35 (середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 ) х 3,60% = 20,57 грн х 1078 дн = 22 174,46 грн.
На виконання рішення суду позивачу 29.09.2022 зараховано суму 17 850,44 грн (з вирахуванням суми податків).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 29.09.2021 на виконання судового рішення у справі №380/17835/21 у неповному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 і постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшакова проти України» (далі ЄСПЛ).
У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117).
Також ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).
За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 у постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:
- умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень ч. ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року та від 17 листопада 2021 року в справі №816/1640/17, від 12 серпня 2020 року в справі №400/3365/19, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20 та інших.
Судом встановлено, що позивача з 18.10.2018 виключено зі списків особового складу Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі №380/4763/21 відповідачем 29.09.2021 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 22 153,75 грн.
Відтак, розрахунок з позивачем проведено поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
У зв'язку з наведеним, рішенням Львівського окружного адміністративного суду 10.01.2022 у справі №380/17835/21 визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (вул. Героїв Майдану, 32, м.Львів,79026; код ЄДРПОУ: 08410370) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2018 по 29.09.2021.
З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що середнє грошове забезпечення за період з 18.10.2018 по 29.09.2021 (1078 днів) становить 571,35 (середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці перед звільненням) х 1078 днів = 615 915,30 грн.
Істотність частки складових індексації в порівнянні із середнім грошовим забезпечення за час затримки складає: 22 153,75 (суми виплаченої індексації грошового забезпечення)/615 915,30 (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,036х100=3,60%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасну виплату індексації з урахуванням істотної частки 3,60% становить: 571,35 (середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 ) х 3,60% = 20,57 грн х 1078 дн = 22 174,46 грн.
На виконання рішення суду позивачу 29.09.2022 зараховано суму 17 850,44 грн (з вирахуванням суми податків).
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із незгодою позивача із визначеним відповідачем розміром середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі Постанова №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У відповідності до положення п. 2 Постанови №100 відповідачем визначено середньоденне грошове забезпечення позивача з урахуванням двох останніх місяців перед місяцем звільнення та визначено суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку при звільненні - 615 915,30 грн.
Втім, в подальшому відповідач зменшив визначену суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зважаючи на істотність частки складових індексації в порівнянні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку.
Позивач вважає такі дії протиправними та наполягає на тому, що має право на отримання всієї суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
З цього приводу суд вважає за необхідне наголосити, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Позиція Верховного Суду щодо необхідності зменшення розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є сталою.
Притім, передбачено різноманітні способи зменшення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у справі №761/9584/15-ц вирішив, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Позиція щодо застосування принципу співмірності викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Разом з тим, частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відтак, правові позиції Верховного Суду підлягають застосуванню не лише судами, а й суб'єктами владних повноважень.
Таким чином, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні як виду цивільно-правової відповідальності роботодавця, враховуючи вищенаведені позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також можливість їх застосування суб'єктами владних повноважень, суд, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про правомірність дій відповідача щодо зменшення розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із застосуванням принципу співмірності із виплаченою поза межами встановленого строку сумою індексації грошового забезпечення.
Суд зауважує, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Зважаючи на наведене, заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не знаходять належного правового обґрунтування, тоді як відповідачем доведено правомірність своїх дій, а відтак позов задоволенню не підлягає.
Відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено ст. 139 КАС України не передбачено, а тому такі слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32; код ЄДРПОУ 08410370).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна