про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
05 листопада 2024 року м. Київ № 320/49220/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України , Державної казначейської служби України про встановлення факту, відшкодування моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України , Державної казначейської служби України, у якому просить суд:
- визнати правовий факт нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання згідно до вимог ст. 3 Конвенції «Про захист прав і основних свобод людини 1950р.» та ст. 28 Конституції України, застосований до ОСОБА_1 , вид кримінального покарання з 4 листопада 1996 року у виді смертна кара - розстріл, та з 30 червня 2000 року - у виді довічного позбавлення волі;
- негативні наслідки, спричиненні нелюдським та таким, що принижує людську гідність поводженням і покаранням, віднести до вини Української держави, її органів та посадових осіб, в правовому аспекті неналежного виконання на національному рівні правових обов'язків держави Україна за міжнародними обов'язками, в гарантуванні та дотриманні конституційних прав громадянина України та основоположних прав Людини, які захищаються Конвенцією;
- зобов'язати відшкодувати за рахунок держави Україна у повному обсязі моральну шкоду, заподіяну нелюдськими та такими, що принижують гідність поводженню і покаранню за понад двадцять сім роки, яка становить еквівалент у грошовому вимірі 30 000 000 (тридцять мільйонів) гривень.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто, охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно- правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Водночас, суд зауважує, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Так, відповідно до статті 3 «Заборона катування» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Кримінальний кодекс України містить статтю 127, згідно з якою катування є кримінальним правопорушенням.
Згідно з частиною першою статті 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Частиною першою статті 30 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, п'ятою, сьомою статті 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Ознайомившись із прохальною частиною позовної заяви, судом встановлено, що першою та другою позовними вимогами позивач просить адміністративний суд встановити факт порушення Державою Україною та її посадовими особами стосовно позивача статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також фактично протиправності застосованого до позивача покарання у виді смертної кари та, у зв'язку із подальшою зміною законодавства України, у виді довічного позбавлення волі.
Крім того, як похідну позовну вимогу позивачем заявлено про відшкодування моральної шкоди внаслідок такого порушення.
Отже, в даному випадку, публічно-правовий спір згідно з заявленими позовними вимогами відсутній, з огляд на що, суд дійшов висновку, що спір належить до компетенції кримінального суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання факту, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.