06 листопада 2024 року № 320/40555/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмові в призначенні пенсії оформленого листом від 16.05.2023 року № 2600-0211-8/96444.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу позивача період його роботи з 30.09.1991 року по 29.12.1995 року у малому підприємстві «Боресфен»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву Позивача від 24.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність відмови відповідача у зарахуванні позивачу до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 30.09.1991 року по 29.12.1995 року у малому підприємстві «Боресфен». Позивач зазначає, що порушення порядку ведення трудової книжки, не може слугувати підставою для відмови в зарахуванні стажу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/40555/23 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити, з огляду на відсутність підстав для проведення перерахунку.
Крім того, відповідачем подано клопотання про залучення співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідно до вимог частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Вимогами частини 4 статті 48 КАС України визначено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. За приписами частини 5 статті 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Суд при вирішенні клопотання зауважує, що позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачем не зазначено.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що в силу положень останнього речення частини 3 статті 48 КАС України, а також враховуючи частину 5 статті 48 КАС України, співвідповідач за певних обставин може бути залучений у справі, однак, за заявою позивача. Відповідач не наділений правом такої ініціативи.
Слід додати, що відповідно до частини 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Відтак, саме позивач вирішує - які вимоги заявити та як їх обґрунтувати, самостійно керує своєю процесуальною поведінкою в цьому аспекті. Питання відповідності цих вимог законодавству та їх обґрунтованості надалі вирішується судом
Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду (частина 2 статті 9 КАС України).
Враховуючи принцип диспозитивності, іншими словами - право позивача вибирати оптимальну міру поведінки, визначати відповідача, який на його думку порушив його права, позовні вимоги до нього, ухвалою 11.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання, в порядку ст. 263 КАС України.
За таких обставин клопотання позивача про залучення до участі в справі в якості співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 16.05.2023 №2600-0211-8/96444 відповідач відмовив у призначення пенсії позивачу. Зазначив про незарахування до страхового стажу період роботи з 01.10.1991 по 29.12.1995, оскільки зазначений період відсутній в записах трудової книжки, документи, які підтверджують роботу в цей період відсутні.
Не погодившись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058) встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Пунктом 3 "Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005р., передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, згідно пункту 2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383 Про затвердження порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.
Відповідно до положень статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок - №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Додатком №5 до Порядку №637 визначено форму Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Зміст наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, за відсутності у трудовій книжці відомостей про характер виконуваної особою роботи, особливо, що стосується тих осіб, пенсія яким призначається на пільгових умова, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема уточнюючими довідками, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що відомості в трудовій книжці не є єдиним джерелом інформації про характер трудових відносин.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як видно з трудової книжки позивача, у останній відсутні записи про те, що у період з 30.09.1991 року по 29.12.1995 року позивач працював у малому підприємстві «Боресфен».
Уточнюючої довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній позивачем за спірний період з 30.09.1991 року по 29.12.1995 року до пенсійного органу не надано.
Жодних доказів того, що позивач вживав заходів для отримання уточнюючої довідки матеріали справи не містять.
Таким чином, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зарахування до стажу позивача період його роботи з 30.09.1991 року по 29.12.1995 року у малому підприємстві «Боресфен».
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.