06 листопада 2024 року Справа № 640/21607/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами прощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви від 23.04.2023, зареєстрована судом 17.05.2023) до Міністерства юстиції України, у якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 №5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022 як таку, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 17.05.2022 до закінчення дії воєнного стану в Україні відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1893/5 від 12.05.2022 «Про надання відпустки»;
- зобов'язати Міністерство юстиції України внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про скасування наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» та запис про поновлення на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022 за рішенням суду;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб?єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22 листопада 2022 року як таку, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 17.05.2022 до закінчення дії воєнного стану в Україні відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1893/5 від 12.05.2022 «Про надання відпустки».
Позиції сторін
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що рівнозначних або нижчих посад державної служби відповідачем запропоновано не було у зв?язку з відсутністю наявних вакантних посад.
Водночас позивач зазначає, що було запропоновано переведення на наявну рівнозначну посаду державної служби, у разі переведення на яку призначення було б на умовах строкового трудового договору на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби.
Позивач також вказує, що 11.11.2022 на особисту електронну пошту надійшов лист, підписаний Державним секретарем Міністерства юстиції України ОСОБА_2 , щодо доведення до відома наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення».
Разом з тим, позивач зауважує, що у зв?язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців та на підставі попередження від 05.10.2022 № 91659/14.1/31-22, п. 1 ч. 1, ч. 3, 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб?єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з припиненням державної служби з 22.11.2022, з виплатою грошової компенсації за невикористані частини щорічної основної, додаткової оплачуваної відпустки та вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Позивач вважає, що наказ про звільнення є протиправним та таким, що порушує трудові права, з огляду на наступне.
Як стверджує позивач, піти у відпустку без збереження заробітної плати є вимушеним і було прийняте виключно у зв?язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.
Позивач наголошує, що працює у Мін?юсті з 09.09.2004 та має безперервний стаж роботи у Мін'юсті 18 років.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що за весь період роботи в Мін'юсті не мала жодних зауважень ані до якості виконуваної роботи, ані до дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарні стягнення не застосовувались, навпаки за бездоганну та ефективну державну службу вона отримувала такі види заохочень як нагородження грамотою та регулярне отримання премій.
ОСОБА_1 також зазначає, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а згідно з положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року. Станом на листопад 2022 року ОСОБА_1 мала отримати право на призначення пенсії за віком через 2 роки та 1 місяць. Тобто, як стверджує позивач, на дату звільнення до настання пенсійного віку залишилося менше трьох років.
Отже, при визначенні кандидатур працівників для звільнення у зв?язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців Мін?юстом, як стверджує ОСОБА_1 , не було враховано, що вона належить до кола тих осіб, яким при скороченні чисельності чи штату працівників у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці надається переважне право на залишення на роботі.
Крім того, позивач зауважує, що на час підписання Державним секретарем Міністерства юстиції Богачовою О. В. наказу Міністерства юстиції України № 1893/5 від 12.05.2022 про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати з 17.05.2022 до закінчення дії воєнного стану в Україні, діяв Закон України № 2212-IX від 21.04.2022, яким було затверджено Указ Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого воєнний стан в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 строком на 30 діб, тобто до 24.05.2022.
ОСОБА_1 зауважує, що Державний секретар Міністерства юстиції України ОСОБА_2 , підписуючи 09.11.2022 наказ Міністерства юстиції України № 5046/5 «Про звільнення» її з державної служби, чітко усвідомлювала, що найближчим часом Верховна Рала України прийме закон, яким буде затверджено Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 № 757/2022, а тим самим буде продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Крім того, на думку позивача, державний секретар Міністерства юстиції ОСОБА_2 також не могла не усвідомлювати, той факт, що воєнний стан буде продовжено, і що дата звільнення у наказі Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 буде припадати на день відпустки позивача, а не на перший робочий день після закінчення відпустки.
Таким чином, позивач підсумовує, що у діях державного секретаря Міністерства юстиції Богачової О.В. вбачається прямий умисел щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 , оскільки особа усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала його наслідки і бажала їх настання, враховуючи те, що наказ про звільнення був підписаний державним секретарем Міністерства юстиції ОСОБА_2 через два дні після підписання Президентом України Указу від 07.11.2022 за № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Враховуючи зазначене, на думку позивача, державний секретар Міністерства юстиції Богачова О.В. незаконно та безпідставно звільнила ОСОБА_1 з займаної посади під час її перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, який фактично не закінчився, чим грубо порушила норми трудового законодавства, за що згідно зі ст. 172 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність.
Таким чином, враховуючи викладене обґрунтування, позивач просить суд визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 №5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України та поновити на вказаній посаді.
Відповідач проти позову заперечує з наступних підстав.
Щодо дотримання Міністерством юстиції України процедури звільнення позивача відповідач зазначає, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Крім того, відповідач зауважує, що через військові дії та дефіцит бюджету було значно скорочені бюджетні посади та державний сектор, зокрема, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 19.09.2022 № 413/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» штатну чисельність працівників апарату Міністерства юстиції України скорочено з 1152 до 1055 одиниць.
Позивач зазначає, що на виконання частини третьої статті 87 Закону ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв?язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців не раніше ніж через 30 календарних днів з дня доведення їй до відома цього попередження згідно зі статтею 91 Закону України «Про державну службу».
При цьому, як стверджує відповідач, повідомлено про неможливість запропонувати ОСОБА_1 іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби у зв?язку з відсутністю наявних вакантних посад в апараті Міністерства юстиції України.
Водночас, як вбачається з відзиву на позовну заяву, позивачу запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби на наявні в апараті Міністерства юстиції України посади державної служби підкатегорії «В1» (21 посада), що зберігаються за тимчасово відсутніми державними службовцями.
Зазначеним попередженням ОСОБА_1 , що було доведе до відома 05.10.2022 шляхом направлення на її електронну адресу, поінформовано, що в разі згоди на переведення на одну із запропонованих посад їй необхідно подати відповідну заяву в тридцятиденний строк з дня доведення їй до відома попередження згідно зі статтею 91 Закону України «Про державну службу».
Тобто, на думку відповідача, 08.11.2022 сплив тридцятиденний строк, передбачений законодавством для перебування державного службовця на посаді, яка скорочена внаслідок скорочення чисельності та штату державних службовців, тому, починаючи з 09.11.2022, Міністерство юстиції України мало право на видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади.
Враховуючи вказане, відповідач підсумовує, що Міністерством юстиції України дотримано процедуру звільнення позивача, а її твердження про зворотнє є необґрунтованими та таким, що не відповідають обставинам справи.
Щодо правомірності видання наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 відповідач зазначає, що строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 21.11.2022 на підставі Закону України від 15.08.2022 № 2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 про продовження строку дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб.
Відповідач наголошує, що, відповідно до статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв?язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Враховуючи положення статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказом Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади в перший робочий день після закінчення відпустки - 22.11.2022.
Відповідач зазначає, що 18.11.2022 набрав чинності Закон України від 16.11.2022 № 2738-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб.
Водночас, відповідач звертає увагу, що наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022. № 5046/5 «Про звільнення» був виданий до набрання чинності Законом № 2738-IX, тобто з дотриманням норм законодавства, а тому підстави для внесення змін до зазначеного наказу відсутні.
Крім того, відповідач зауважує, що своїм правом на переведення на одну із запропонованих посад шляхом подання відповідної заяви ОСОБА_1 не скористалася ні в тридцятиденний строк з дня доведення до відома попередження, ні до дати звільнення, що свідчить про небажання ОСОБА_1 продовжувати проходження державної служби.
З огляду на заборону переведення державного службовця на іншу посаду без його згоди, на думку відповідача, ненадання державним службовцем згоди на переведення на іншу посаду протягом визначеного строку, вважається відмовою від запропонованої посади.
Враховуючи зазначене, відповідач стверджує, що він Міністерство юстиції України при виданні наказу від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 діяло правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Щодо необґрунтованих доводів ОСОБА_1 щодо неврахування суб?єктом владних повноважень переважного права залишення її на посаді відповідач зазначає, що вказане переважне право на залишення на роботі враховується та застосовується у випадку звільнення однієї особи на перевагу іншій та не може бути застосовано при наданні переважного права на зайняття посади при призначенні/переведенні, а тому доводи позивача не заслуговують на увагу.
Таким чином, твердження ОСОБА_1 про порушення Мін?юстом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо обов?язку суб?єкта призначення при пропонуванні посад для переведення враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, на думку відповідача, не базується на приписах чинного законодавства.
Враховуючи викладене, на думку відповідача, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Процесуальні дії у справі
12.12.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позов залишено без руху з підстав невідповідності останнього п. 4 ч. 5 ст. 160, ч. 6 та ч. 3 ст. 161 КАС України, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви у визначений судом спосіб.
Ухвала суду надіслана позивачу засобами електронного зв'язку 13.12.2022, доказів отримання ОСОБА_1 вказаної ухвали суду матеріали справи не містять.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
06.04.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 06.04.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.
14.04.2023, ухвалою суду дана позовна заява була відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишена без руху у зв'язку із невідповідністю останньої п. 4 ч. 5 ст. 160, ч. 6 та ч. 3 ст. 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.
17.05.2023 позивачем подано до суду уточнену позовну заяву, визначено коло відповідачем та позовні вимоги. Відтак недоліки позовної заяви повністю усунуто.
26.05.2023 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано від відповідача за ініціативою суду належним чином завірені докази, а саме наказ про звільнення позивача від 09.11.2022 №5046/5 та докази ознайомлення із наказом (вручення, надсилання) з наданням їх до суду протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду, також, запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву із належним обґрунтуванням своєї правової позиції щодо заявлених позовних вимог та наданням усіх наявних доказів та матеріалів відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
22.06.2023 на виконання вимог ухвали суду від 26.05.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів, а саме копію наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 про звільнення ОСОБА_1 та докази її ознайомлення із наказом (вручення, надсилання).
27.06.2023 відповідачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відзив на позовну заяву.
26.12.2023 до суду надійшло відповідь на відзив.
28.06.2023 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
05.11.2024 ухвалою суду відмовлено в клопотанні відповідача.
Встановивши позиції сторін по справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Встановлені обставини судом
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1893/5 від 12.05.2022 позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати з 17.05.2022 до закінчення дії воєнного стану в Україні.
У зв?язку із затвердженням наказу Міністерства юстиції України від 24.05.2022 № 253/к щодо структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України та введенням у дію наказом Міністерства юстиції України від 28.05.2022 № 2127/5 штатного розпису на 2022 рік апарату Міністерства юстиції України посаду головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб?єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права, яку обіймала ОСОБА_1 , скорочено.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 19.09.2022 № 413/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» штатну чисельність працівників апарату Міністерства юстиції України скорочено з 1152 до 1055 одиниць.
05.10.2022 на особисту електронну пошту позивача надійшов лист-попередження № 91659/14.1/31-22 від 05.10.2022 про наступне звільнення із займаної посади та припинення державної служби у зв?язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців, підписане Державним секретарем Міністерства юстиції України ОСОБА_2 .
При цьому вказаним листом повідомлено, що рівнозначних або нижчих посад державної служби позивачу запропоновано не було у зв?язку з відсутністю наявних вакантних посад.
Разом з тим, відповідачем було запропоновано переведення на наявну рівнозначну посаду державної служби, у разі переведення на яку призначення було б на умовах строкового трудового договору на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби.
Вказаним листом-попередженням ОСОБА_1 поінформовано, що в разі згоди на переведення на одну із запропонованих посад їй необхідно подати відповідну заяву в тридцятиденний строк з дня доведення їй до відома попередження згідно зі статтею 91 Закону України «Про державну службу».
Наказом Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 22.11.2022.
Не погоджуючись із наказом відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Застосовані судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Правові відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Відповідно до норм частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно із частиною 3 цієї ж статті Закону суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
При цьому частиною 5 статті 87 зазначеного Закону передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Дослідивши наявні у справі матеріали суд встановив, що перед прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу від 09.11.2022 № 5046/5, ОСОБА_1 на підставі наказу від 12.05.2022 № 1893/5 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати починаючи з 17.05.2022 тривалістю до завершення строку дії воєнного стану в Україні.
Суд зазначає, що особливості трудових відносин працівників у період дії воєнного стану, запровадженого відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», регулюються нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 12 зазначеного Закону протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до норм статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що роботодавець у період дії воєнного стану може за власною ініціативою звільнити працівника, який перебуває у відпустці, але саме першим робочим днем після закінчення відповідної відпустки.
Таким чином, виходячи з положень частини 1 статті 5 вказаного Закону першим робочим днем для працівника, який у період дії воєнного стану перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану в Україні, є перший день після закінчення дії воєнного стану в Україні.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1893/5 від 12.05.2022 ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 17.05.2022 до закінчення дії воєнного стану в Україні.
У даному випадку на час прийняття відповідачем наказу від 12.05.2022 № 1893/5 про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати з 17.05.2022 на період дії воєнного стану в Україні діяв Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, яким було затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно з яким у свою чергу воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 строком на 90 діб, тобто до 23.08.2022 включно.
Також, Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 № 2500-IX затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, тобто до 21.11.2022.
08.11.2022 Президентом України ОСОБА_3 внесений на розгляд до Верховної Ради проект закону «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» (реєстраційний № 8189).
16.11.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 16.11.2022 № 2738-ІХ, який 18.11.2022 опубліковано в газеті «Голос України».
Отже, зазначеним Законом № 2738-ІХ, що набрав чинності з 08.11.2022 було продовжено строк дії воєнного стану ще на 90 днів, тобто до 19.02.2023.
Вказане свідчить, що станом як на 09.11.2022, так і на 22.11.2022 (день звільнення із займаної посади, вказаний в оскаржуваному наказі відповідача) відпустка ОСОБА_1 , надана останній згідно наказу Міністерства від 12.05.2022 № 1893/5 не припинила свою дію та відповідно тривала.
З огляду на вказані обставини суд погоджується із доводами позивача про протиправність прийнятого відповідачем наказу від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» в силу його невідповідності вимогам статті 5 України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», частини 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення».
Стосовно позовної вимоги щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022 суд вказує наступне.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв?язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, враховуючи указані нормативні приписи, суд звертає увагу, що на орган, який розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12, а також Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.02.2021 у справі №821/358/16, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
У такий самий спосіб частини першу статті 235 КЗпП України в подібних правовідносинах було застосовано й в постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 22.07.2021 у справі №826/18679/15.
Суд також звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття.
Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його скасуванням.
Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
Відповідно до положень ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на посаді незаконно звільненого позивача повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що останнім днем звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України є 22.11.2022, то, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід поновити на вказаній посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 23.11.2022.
Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Крім того, суд вказує, що про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України (Заява № 21722/11).
У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Міністерства юстиції України внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про скасування наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» та запис про поновлення на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022 за рішенням суду, суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Разом з тим, суд зауважує, що в межах даного провадження судом було скасовано наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5046/5 «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 23.11.2022, а отже належним чином поновлено порушені права позивача.
Враховуючи положення пункту третього частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб?єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України саме з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 23 листопада 2022 року, а не як просить позивач з 22.11.2022.
Суд також зазначає позивачу, що в частині заявленого клопотання про витребування у Міністерства юстиції України відповідно до статей 79, 80 КАС України копії трудової книжки ОСОБА_1 для підтвердження стажу роботи та відсутності дисциплінарних стягнень, відсутні підстави для задоволення такого клопотання враховуючи встановлені судом обставини у справі та зроблені висновки.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України разом з матеріалами справи, а також надані сторонами докази, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Інші витрати до розподілу у справі не заявлені.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 №5046/5 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 23.11.2022.
4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового регулювання суб'єктів первинного фінансового моніторингу та взаємодії з органами державної влади з питань нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 23 листопада 2022 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.